Никита Будка, єпископ
Ники́та Бу́дка, єпи́скоп (світське ім’я — Будка, Никита (Микита) Михайлович; 07.06.1877, с. Добромірка, тепер Тернопільського району Тернопільської області — 28.09.1949, за ін. даними — 01.10.1949, табір Караджара поблизу м. Караганди, тепер Казахстан; похований 02.10 на цвинтарі Караджарського відділення Карлагу, місце невідомо) — релігійний і громадський діяч, доктор теології (1909), перший єпископ Української греко-католицької церкви в Канаді, священномученик, блаженний.
|
Никита Будка, єпископ | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Никита Михайлович |
| Справжнє прізвище | Будка |
| Народження | 07.06.1877 |
| Місце народження | Добромірка |
| Смерть | 28.09.1949 |
| Місце смерті | Казахстан |
| Місце поховання | невідомо |
| Місце діяльності | Україна, Канада |
| Напрями діяльності | душпастирство, організація освіти, церковне управління |
| Традиція/школа | Українська греко-католицька церква |
Життєпис
Походив із селянської родини Михайла та Марії Будки. Після закінчення початкової народної школи в рідному селі, продовжив навчання в м. Збаражі, у 1890–1897 студіював у Тернопільській класичній гімназії (закінчив з відзнакою).
Навчався бл. 1897–1899 на юридичному факультеті Університету Франца І (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка), де слухав лекції М. Грушевського та О. Колесси. Водночас підробляв приватним репетитором. 1901 вступив у Львівську духовну семінарію, невдовзі перервав навчання через проходження обов’язкової військової служби у«»м. Відні (у складі піхотного полку).
Після демобілізації за сприяння митрополита Андрея Шептицького студіював у єзуїтській колегії «Канізіанум» (1902–1905; на той час афілійована до Інсбруцького університету Леопольда і Франца, Австрія). 28.09.1905 прийняв дияконську хіротонію, 14.10 — священничі свячення. Цього ж року призначений на посаду префекта Львівської семінарії.
Упродовж 1907–1909 навчався у докторантурі Вищого інституту для католицьких священників «Августинеум» у м. Відні. Захистив дисертацію «Дисципліна Грецької церкви у світлі полеміки в часи розколу Фотія» (опублік. 1910 у часописі «Нива», м. Львів), 08.01.1909 удостоєний ступеня доктора теології.
Після повернення з навчання, призначений очільником церковного подружнього трибуналу та референтом з еміграційних справ. Опікувався українськими емігрантами в Австрії, Німеччині, Бразилії, Аргентині, Канаді та Боснії.
Засновник і перший редактор журналу «Емігрант» (виходив 5 разів на рік, 1910–1914, до початку Першої світової війни).
У липні 1912 папа Пій ХІ призначив Никиту Будку єпископом для українців-католиків у Канаді та титулярним єпископом Патари. Єпископська хіротонія відбулася у соборі Святого Юра у Львові 14.10.1912 за участі митрополита Андрея Шептицького, єпископів Костянтина Чеховича, Григорія Хомишина та ін. На початку грудня цього ж року прибув до Канади.
Упродовж 1912–1928 здійснював архієрейське служіння в Канаді з осідком у м. Вінніпегу. Прийняв канадське громадянство. Різке погіршення стану здоров’я в ситуації загострення організаційних, фінансових, кадрових проблем Церкви спонукали передати обов’язки архипастиря. 1927 представив звіт у Ватикані, в листопаді 1928 склав повноваження єпископа для українців Канади.
Влітку 1929 повернувся до м. Львова. Здійснював духовне служіння як Генеральний вікарій та крилошанин (канонік) Львівської митрополичої капітули, настоятель собору Святого Юра (з 1929), єпископ-помічник митроп. Андрея Шептицького (з 1935).
22.12.1939 був співсвятителем при єпископській хіротонії Йосифа Сліпого.
Заарештований 11.04.1945 разом із митрополитом Йосифом Сліпим та ін. єпископами УГКЦ. Після короткого утримання у львівській в’язниці ієрархи були відправлені до м. Києва. Закритий суд військового трибуналу відбувся 29 травня — 3 червня 1946. Никиту Будку обвинувачено в зраді батьківщини, контрреволюційній діяльності та шпигунстві на користь Ватикану, засуджено до 5 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах особливого режиму з конфіскацією майна та обмеженням громадянських прав терміном на 3 роки. Відбував покарання у Казахстані, помер на третьому році ув’язнення.
Реабілітований 1991.
Діяльність
Священницьке покликання відчув на останньому курсі гімназії, однак через фінансові проблеми родини про навчання у духовній семінарії не йшлося. Підробляв приватним репетитором (с. Товсте, тепер Чортківського р-ну Тернопільської обл.). Залишив навчання в університеті, був домашнім учителем 4-х дітей овдовілої княгині Терези Сапіги (с. Більче-Золоте, там само; див. Сапіги).
У період навчання Никити Будки в «Канізіанумі» там студіювали Йосиф Сліпий, Климентій Шептицький, Теодосій Галущинський, Костянтин Богачевський (1884; тепер Україна — 1961; США) та ін., усі — майбутні знакові постаті УГКЦ.
За перебування в докторантурі організував 1907 (з ініціативи Андрея Шептицького) галицький відділ Товариства св. Рафаїла (благодійна організація з допомоги переселенцям) для захисту українських (русинських) емігрантів з Галичини та Буковини. У 1911–1912 відвідував з місією українських заробітчан у Боснії та Німеччині. 1912 деякий час був священником у боснійських сільських парафіях; 19.08 в с. Прняворі (тепер місто, Боснія та Герцеговина) освятив першу українську церкву Преображення Господнього.
Цього ж дня дізнався про єпископське призначення до Канади — перший випадок, коли Святий престол призначив греко-католицького єпископа з повною юрисдикцією у Новий світ. Першу літургію в Канаді провів у м. Монреалі 15.12.1912, перше богослужіння у м. Вінніпезі — 22.12.1912 (у церкві Св. Миколая).
Визначив завдання об’єднати українську громаду двома засобами — відкриттям церков та шкіл. Активно розбудовував українське шкільництво, до кін. 1913 за його сприяння було відкрито 6 українських католицьких шкіл, згодом т. з. бурси імені Петра Могили (м. Саскатун), Тараса Шевченка (м. Едмонтон), Андрея Шептицького (м. Вінніпег), колегію Св. Йосифа (м. Йорктон) та ін. Засновував осередки «Просвіти», товариства опіки над українськими переселенцями в Саскатуні й Вінніпезі, шпиталі, сиротинці тощо. Фундатор видавництва «Єпархіальний вісник», опікувався друком церковної літератури, підтримував газету «Канадійський русин».
У лютому 1913 домігся державного визнання Української католицької церкви в Канаді як юридичної особи. Заохочував своїх парафіян бути добрими канадцями, але зберігати релігійну та культурну ідентичність українців. Поряд із тим стався конфлікт із групою антиклерикально налаштованої інтелігенції, головно вчителів, які прагнули створення в Канаді націоналістичних і світських українських інституцій, зменшення католицького церковного контролю над українською громадою.
У ситуації наближення Першої світової війни, за декілька днів до її початку опублікував пастирський лист, у якому закликав українців діаспори повертатися з Канади на батьківщину, щоби воювати на боці Австро-Угорщини проти Сербії. Після вступу у війну Канади (на боці Антанти) відкликав перший лист та оприлюднив інший, із закликом стати на бік нової батьківщини — Канади. Проте згадані документи стануть приводом для судових позовів проти владики.
27.11.1914 скликав перший Собор українських католицьких священників Канади у м. Йорктоні, де затверджено «Правила Русько-Католицької Церкви в Канаді», важливі для унормування церковної діяльності.
Після війни висловлював підтримку українцям у їхній боротьбі за незалежність, у 1919 неодноразово звертався до прем’єр-міністра Канади з меморандумами про сприяння ЗУНР. 15.01.1919 на підтримку незалежності України організував у м. Вінніпезі Українську національну раду.
Здійснював візитаційні поїздки Канадою, прагнув протидіяти відтоку вірян. Упродовж 1917–1925 тривала напруга у відносинах зі світськими діячами й частиною українців-католиків, які відійшли від УГКЦ й спільно з православними вірянами заснували 1918 Українську греко-православну церкву Канади (тепер Українська православна церква Канади).
На час складання повноважень владика (згідно з поданим звітом про місійну працю) залишав по собі в Канаді 29 єпархіальних священників і 19 монахів, 299 церков і каплиць, 268 парафій і місійних станиць, 2 семінарії, 2 інститути, 26 вечірніх українських шкіл, новіціатські осередки отців василіян, редемптористів, сестер служебниць, 5 сиротинців (близько 200–250 тис. вірян).
Після повернення в Україну став одним із найближчих соратників і помічників Андрея Шептицького. 1935 увійшов у керівний склад Генерального інституту Католицької Акції (ГІКА) у Львівській греко-католицькій митрополії (генеральний помічник голови Генеральної ради ГІКА; 1939 інституцію ліквідовано).
Працював над відновленням санктуарію Божої Матері в с. Зарваниці (див. Марійський духовний центр Зарваниця), щороку служив тут урочисту літургію, проповідував, сповідав прочан.
Визнання
1962 митець-емігрант з України Лео Мол (див. Молодожанин, Леонід Григорович) спроєктував бронзову меморіальну дошку пам’яті Никити Будки для фасаду собору Св. Володимира та Ольги у Вінніпезі.
Меморіальну дошку на честь Никити Будки відкрито 2000 у Марійському духовному центрі в Зарваниці.
Статуя діяча встановлена на території собору Св. Йосафата в Едмонтоні (2001, скульптор Лео Мол).
27.06.2001 беатифікований папою Іваном Павлом ІІ на урочистій літургії в м. Львові. Днем вшанування пам’яті блаженного встановлено 28 вересня.
Додатково
- Під час навчання в докторантурі, крім стандартної богословської програми, вивчав також слов’янську історію, церковне слов’янське право, церковну історію та біблеїстику.
- Серед інших кандидатів на єпископську кафедру Канади були отці С. Дидик, К. Чехович, А. Калиш. Проте лише Никиту Будку підтримали всі греко-католицькі єпископи.
- 1919 Вінніпезька спілка ветеранів війни 11 разів висувала проти владики Будки звинувачення у державній зраді. Після нового судового розгляду, який відбувся на прохання самого єпископа, щоби захистити добре ім’я, обвинувачення проти владики були вчергове спростовані (через брак підстав або доказів). Суддя вибачився перед владикою та відзначив його патріотизм.
- Про факт освячення церкви у Прняворі, дослідникам життя і спадщини Никити Будки стало відомо лише 1992, під час Югославських воєн 1991–2001, коли серби зруйнували українську церкву. Після розбору завалів у фундаменті було знайдено пляшку з пам’ятним посланням, замуровану в день освячення церкви Никитою Будкою. Натепер на місці знищеного храму відбудована нова українська церква.
Праці
- Дороговказ для русинів, що їдуть до Канади. Лист пастирський. Вінніпег : [б. в.], 1913. 12 с.
- Лист пастирський Никити Будки, епископа Канадийських Русинів. О потребі організації. Вінніпег : West Canada Publishing, 1913. 12 с. URL: https://diasporiana.org.ua/ukrainica/8912-list-pastirskiy-nikiti-budki-episkeopa-kanadiyskih-rusiniv-o-potrebi-organizatsiyi/
Література
- Бала О., о. Перший Український Єпископ Канади Кир Никита Будка. Вінніпег : Централь Українців Католиків Манітоби, 1952. 56 с.
- Korchinski B., Shykula M. Pioner Bishop. The story of Bishop Nicata’s Budkas 15 Years in Canada. Regina : Knights of Columbus, 1990. 142 p.
- Патарак І. В. Діяльність єпископа Никити Будки щодо організаційного становлення «Української греко-католицької церкви Канади» // Держава і право. 2009. Вип. 45. С. 619–626.
- Маттеі Д. Україна — земля мучеників / Пер. з іт. о. О. Лісовського. Львів : Місіонер, 2014. 194 с.
- McVay D. Athanasius God’ Martyr, History’s Witness Blessed Nykyta Budka, the First Ukrainian Catholic Bishop of Canada. Edmonton : Ukrainian Catholic Eparchy of Edmonton, 2014. 613 p.
- Лабінська-Снігур К., Стиранець Н., Фульмес Я. Випробувані, як золото в горнилі : в 3 кн. Львів : Місіонер, 2016. Кн. 3. 208 с.
- Волік Н. Никита Будка — перший єпископ Рутенської Греко–Католицької Церкви у Канаді: процес обрання // Українське релігієзнавствo. 2017. № 83. С. 139–146.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куліш Н. С. Никита Будка, єпископ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Никита Будка, єпископ (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
