Пам'яткознавство
Пам’яткозна́вство — спеціальна наукова дисципліна, об’єктом дослідження якої є пам’ятки, предметом — методики їхньої ідентифікації, фіксації, оцінки, обліку, захисту від пошкоджень, використання, реставрації, популяризації в суспільстві, а метою — їхнє збереження в автентичному стані для майбутніх поколінь.
Зміст
Загальні відомості
Пам’яткознавство безпосередньо пов’язане зі сферою охорони культурної спадщини і формує її науково-теоретичну базу. Пам’яткознавчі дослідження є комплексними й міждисциплінарними. Їх виконують залежно від предмета і мети конкретних досліджень із залученням методик археології, архітектури, історії, культурології, мистецтвознавства, містобудування, музеєзнавства та інших дисциплін.
Історична довідка
Введення в науковий обіг терміна і розроблення теоретичних основ пам’яткознавства датовано 1985, коли в журналі «Пам’ятки України» вперше з’явилася рубрика «Пам’яткознавство». Спочатку пам’яткознавство трактували як особливий вид джерельної роботи, пов’язаний із документуванням та експонуванням пам’яток. Пам’яткознавство тісно пов’язане з краєзнавством, відродження якого в Україні у 1980-х стало соціально значущим явищем. Від 1991 лідером пам’яткознавчих досліджень став доктор історичних наук С. Заремба (1947–2003; Україна), який очолив створений 1991 Центр пам’яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (ліквідовано 2021).
Пам’яткознавчі дослідження в Україні виконують численні науково-дослідні установи й організації усіх форм власності. Підготовку бакалаврів та магістрів за спеціальністю «Музеєзнавство, пам’яткознавство» здійснюють заклади вищої освіти міст Києва, Луцька, Львова, Харкова. Там само видають збірки наукових праць із пам’яткознавства (щорічник «Пам’яткознавчі студії» у м. Києві), навчальні посібники, іншу літературу. За цією спеціальністю захищають дисертації на здобуття наукових ступенів кандидата, доктора історичних наук.
Характеристика
Основоположна засада пам’яткознавства — необхідність досліджувати й зберігати соціально значущі об’єкти історії та культури як пам’ятки, що мають особливе значення для окремих людей, соціальних груп, територіальних громад, народів і людства загалом. Звідси походить розподіл цих об’єктів на пам’ятки місцевого, національного та всесвітнього значення. Пам’яткознавство як наука має теоретико-методологічний і прикладний рівні. Прикладні дослідження розрізняють за видами пам’яток (археології, архітектури, монументального мистецтва), хронологією, регіональною і локальною специфікою, практичним спрямуванням (реставрація, музеєфікація, створення історико-культурних заповідників). Поширення в суспільстві знань про пам’ятки у просвітницьких і навчальних цілях також належить до прикладного пам’яткознавства. На міжнародному рівні питаннями пам’яткознавства займаються ЮНЕСКО, ICOMOS (Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць), ICCROM (Міжнародний дослідницький центр зі збереження та реставрації культурної спадщини та культурних цінностей, так званий Римський центр), ICOM (див. Міжнародна Рада Музеїв).
Додатково
Розвиток пам’яткознавства як окремої наукової дисципліни зумовлений тим, що протягом останніх десятиріч пам’ятки як об’єкти антропогенного середовища усвідомлюються суспільством не тільки як мистецькі та історичні цінності, а також як елементи системи тривалого, багатотисячорічного експерименту зі взаємодії людини з довкіллям. Пам’ятки розглядають як унікальні й незамінимі носії інформації. Тому руйнування пам’яток, спотворення їхнього середовища, яке історично склалося, призводить до непоправних інформаційних втрат і послаблення основ спадкоємного розвитку цивілізації. Ставлення сучасників до спадщини минулого безпосередньо впливає на результати їхньої власної праці. Депрофесіоналізація у багатьох сферах людської діяльності є закономірним результатом історико-культурного нігілізму, поширеного у світі в 20 ст.
Джерела
- Про охорону культурної спадщини: Закон України № 1805-III від 08 червень 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 39. Ст. 333. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14.
- Пам’яткознавство: правова охорона культурних надбань / Упоряд.: Л. В. Прибєга, М. М. Яковина, С. В. Оляніна та ін. Київ : Інститут культурології ; Академії мистецтв України, 2009. 416 с.
Література
- Заремба С. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. Київ : Логос, 1995. 446 с.
- Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання : у 28 т. Київ : Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, 1999. Кн. 1. Ч. 1. 608 с.
- Заремба С. Нариси з історії українського пам’яткознавства. Київ : Аратта, 2002. 204 с.
- Пам’яткознавчі студії в Україні: теорія і практика. Київ : Інститут історії України НАН України, 2007. 336 с.
- Вступ до музеєзнавства і пам’яткознавства / За наук. ред. О. М. Гончарової, С. Ж. Пустовалова. Київ : Ліра-К, 2019. 490 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Пам'яткознавство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Пам'яткознавство (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
