Ганс, Абель
Ґанс, А́бель (фр. Gance, Abel; хрещений як Перетон, Абель Ежен Александр (Péréthon, Abel Eugène Alexandre); 25.11. 1889, м. Париж, Франція — 11.11.1981, там само) — кінорежисер, сценарист, один із фундаторів кінематографа, представник авангарду в кіно.
Життєпис
Ґанс був позашлюбною дитиною. Справжній батько — лікар Абель Фламан. Прізвище «Ґанс» хлопчик отримав після того, як його усиновив машиніст Адольф Ґанс, що 1897 одружився з його матір’ю. Дитинство Ґанс провів у промисловому місті Коммантрі (тепер регіон Овернь — Рона — Альпи) у батьків його матері, навчався там у місцевій школі. У лютому 1898 повернувся у м. Париж, де здобув середню освіту: 1898–1892 навчався у колежі Шантійї, 1902–1904 — у колежі Шапталь. З вересня 1904 працював як клерк-стажист у судового виконавця, що спеціалізувався на справах про розлучення, згодом у адвоката. Однак Ґанса вабили мистецтво і література, спочатку він не міг обрати щось одне, вагаючись між театром, кіно і поезією.
1906–1907 він навчався на курсах дикції Ж. Давріньї й тричі намагався вступити до Консерваторії драматичного мистецтва. 1907 дебютував як актор у масових сценах у паризькому театрі Жимназ, тоді ж почав писати вірші, які записував у зошит під заголовком «Непокірна ліра». У театральному сезоні 1908–1909 Ґанс працював за контрактом у Королівському театрі «Парк» у м. Брюсселі (Бельгія), грав маленькі ролі у п’єсах; працював над віршованою драматичною легендою у чотирьох актах «Пані з озера» («La Dame du Lac»), а також над збіркою віршів «Палець на клавіатурі» («Un doigt sur le clavier »). Повернувшись до Парижа, не зміг знайти ангажементу й виконував невеличкі ролі у різних театрах («Амбіґю», «Порт-Сен-Мартен» та ін.) під сценічним псевдонімом Артюс, а також у кіно (серед них 1909 роль молодого Мольєра у фільмі Л. Перре «Мольєр»). Ґанс також почав писати сценарії для кінематографа: «Паґаніні», «Сентиментальність за часів Рішельє» (обидва — 1910), «Штани Сірано», «Трагічне кохання Мони Лізи» (обидва — 1911). Наприкінці 1910 разом із трупою, що ставила п’єсу А. Батайя «Божевільна діва», вирушив у турне Іспанією, Портуґалією, містами Франції.
У грудні 1911 Абель заснував товариство «Французький фільм» з капіталом 1 тис. франків, де знімав свої перші фільми, режисером-постановником і автором сценаріїв яких був сам: «Гребля» (або Щоб врятувати Голландію», «Ноги на стелі», «Білий негр», «Маска жаху» (усі — 1912) та ін. За контрактом 1915 він мав знімати не менше 9 фільмів на рік.
09.03.1912 у журналі «Сіне-Журналь» зʼявилася перша публікація Ґанса про кіно «Що таке кінематограф? Шосте мистецтво!»
За часів Першої світової війни Ґанс зняв кілька пропагандистських фільмів («Героїзм Падді», 1915 та ін.), а також експериментаторський фільм «Божевілля доктора Тюба» (1915), повнометражні пригодницькі фільми «Смертоносні гази» і «Руда Борода» (обидва — 1916), психологічну драму «Право на життя» (1916). Свої пошуки мови кінематографа Ґанс продовжив у стрічках «Скорботна мати» (1916) і «Десята симфонія» (1917). Фільм «Зона смерті» (1917) став, за словами Л. Деллюка, «подією у французькому кіно».
Славу принесла стрічка «Я звинувачую!» (1919) — антивоєнний фільм, який був показаний у багатьох країнах світу, навіть у Японії. 1920 відбулася прем’єра у Великій Британії. 10.05.1921 Ґанс був присутній на прем’єрі фільму у м. Нью-Йорку (США). По поверненні завершував роботу над фільмом «Колесо» (1922), на який його надихнув роман П. Ампа «Рейки».
В історичній епічній фресці «Наполеон» (1927) Ґанс зобразив Наполеона як романтичного героя-звитяжця, переможеного долею через те, що він надто високо злетів. Ґанс зіграв у фільмі роль Сен-Жюста. Фільм мав кілька версій (перша, показана на прем’єрі, — 5 200 м), 1935 і 1971 Ґанс створив звукові версії фільму, згодом було створено ще кілька версій, зокрема англійським режисером К. Браунлоу (1981, 1983, 2000; у 2016 записана на DVD).
Натхненний успіхом свого фільму, Ґанс у квітні 1928 надіслав до Ліги Націй звернення, пропонуючи заснувати у цій організації кінематографічну секцію, а також розробив проект утворення Всесвітнього товариства фільмів, холдингу, що мав складатися з 5 товариств (західного, індуїстського, мусульманського, єврейського, далекосхідного) і сприяв би поширенню кіно у світі та завоюванню нової глядацької аудиторії.
Наступний фільм Ґанса «Кінець світу» (1931), де він зіграв головну роль, не мав успіху.
Ґанс захоплювався ліризмом і революційним духом тодішнього радянського кіно й на прохання А. Барбюса 03.02.1931 став членом Міжнародного комітету захисту Радянського Союзу. Він хотів зняти спільний з радянськими кінематографістами фільм про кампанію Наполеона в Росії, однак цей задум не здійснився.
Поява звукового кіно завдала удару митцю і зруйнувала його кар’єру. Однак він і надалі продовжував удосконалювати технічні прийоми кінематографа, писав сценарії, знімав звукові версії своїх німих фільмів, а також нові фільми, серед яких: «Роман бідного юнака», «Лукреція Борджіа» (обидва — 1935), «Втрачений рай» (1940), «Сліпа Венера» (1941), «Капітан Фракасс» (1942). У 1929 Ґанс отримав патент на винахід «звукової перспективи», 1942 — на піктограф, 1943 — на мажиграф. 1954 після великої перерви він зняв фільм «Нельська вежа» за п’єсою А. Дюма. 1956 заснував Товариство з обмеженою відповідальністю «Мажирама» і висунув експериментальну програму, в якій знов повернувся до ідеї полібачення. Ґанс мандрував різними країнами, зокрема 1959 приїздив до СРСР, був у захопленні від відвідин колової кінопанорами, 1964 відвідав Китай і дискутував про майбутнє кіно. Останній кінофільм Ґанса «Сірано і дʼАртаньян», знятий за мотивами творів Е. Ростана і А.Дюма. 16.12.1964 Ґ. написав лист тодішньому президенту Франції Ш. де Ґоллю, в якому говорив про кіно, зокрема, про необхідність зняти фільм-епопею.
1966 Ґанс зняв для телебачення фільм «Марія Тюдор» за п’єсою В. Гюґо. У Ґанса було багато проектів, які він не завершив чи не здійснив.
Творчість
Ґанс — один з піонерів кіномистецтва. У своїй творчості він поставав як романтичний митець, любив великі сюжети, технічні інновації. Його винаходи і новації, серед яких рухома камера, панорамічний екран, піктоскоп, піктограф, звукова перспектива, полібачення використовувалися згодом іншими режисерами. У французькому німому кіно він був винахідником нових форм, нової мови кіно, якого порівнюють із Д. В. Ґріффітом і С. Ейзенштейном. Він знімав дуже довгі стрічки, які для показу часто різали та спотворювали.
У фільмі Ґ. «Божевілля доктора Тюба» (1915) режисер виявив свою оригінальність, застосувавши нові для того часу технічні прийоми, зокрема деформовані дзеркала, комбіновані зйомки, завдяки яким на екрані риси обличчя дівчини карикатурно змінювалися, молоді люди перетворювалися на ліліпутів тощо.
Етапним твором Ґанса був фільм «Колесо» (1922). У ньому Ґанс уперше використав прийоми короткого монтажу, а також застосував звуження кадру. За словами самого Ґанса, у цьому фільмі світ локомотивів, рейок протистоїть світові снігу, вершин, самотності: біла симфонія, що змінює чорну симфонію. Фільм позначив еволюцію стилю режисера — перехід від експресіонізму до імпресіонізму. Він здійснив революцію в кінематографі, розпочав період імпресіонізму в кіно. Ж. Кокто казав, що «існує кіно до і після “Колеса”, так само як існує живопис до і після Пікассо».
У фільмі-епопеї «Наполеон» (1927) вперше у світі для зйомок використовувалися три кінокамери, а для демонстрації — три проекційні апарати, це перше у світі панорамне кіно, яке випередило час.
Окрім новаторських фільмів і винаходів, Ґанс також написав праці про кіно, серед яких книга «Призма» (1930), статті «Кіно — це музика і світло» (1923), «Хвороба і одужування кіно» (1930), «Технічний прогрес кіно» (1946), «Між кіно вчорашнім і кіно завтрашнім» (1954), нариси, нотатки тощо.
Ґанс і Україна
У фільмі «Наполеон» другим режисером був В. Туржанський (народився у м. Києві), роль Наполеона у дитинстві виконував актор українського походження В. Руденко (1909–1976).
Нагороди
1952 отримав премію Товариства авторів і композиторів за усю свою творчість. 1954 нагороджений Золотою медаллю винахідників. Перший лауреат Великої національної премії кіно (1974). Нагороджений Великим хрестом Національного ордена Заслуг (1974). Почесна премія «Сезар» (1981).
Цитата
«Кінематограф? Але, це, як каже мій друг Канудо, шосте мистецтво, яке, затинаючись, промовляє лише перші свої слова.[…] Шосте мистецтво, що дозволяє нам за кілька хвилин уявити усі великі історичні катастрофи й одразу винести очевидний урок. Шосте мистецтво, що тієї самої миті з однаковим болем викликає сльози на очах у араба і ескімоса та водночас дає той самий урок мужності чи доброти. Шосте мистецтво, яке одного дня, коли якійсь геніальний митець захоче вважати його чимось іншим, аніж простою розвагою, пошириться світом більше, ніж театр або книга».
А. Ґанс «Що таке кінематограф? Шосте мистецтво!» (1912).
«Я завжди так вважав і кажу: є кіно і є мистецтво кіно. Мистецтво кіно: музика світла і голосів світу, навіть якщо кіно мусить бути лише виробництвом картинок з діалогами. Мистецтво кіно пробуджує до життя уяву людей, великі історичні постаті, легенди тисячоліть та їх героїв, навіть якщо кіно мусить ще тривалий час відтворювати найжалюгідніше, наймерзенніше й найбуденніше.Мистецтво кіно, незвичайна мова, нова поезія, спільність душ, навіть якщо кіно все ще мусить мати за мету збільшення своїх платних сеансів. Саме до цієї землі, яку ми передчуваємо, але якої ще не бачимо, ми маємо спрямувати наші вітрила».
А. Ґанс «Є кіно і є мистецтво кіно» (1934).
Праці
- Prisme. Paris: Gallimard, 1930. 382 p .;
- Napoléon, épopée cinégraphique en cinq époques: première époque, Bonaparte. Paris : J. Bertoin, 1991, 257 p. ;
- Un soleil dans chaque image. Paris: CNRS, 2002. 400 p.
Література
- Daria S. Abel Gance hier et demein. Paris : La Palatine, 1959. 189 p. ;
- Ford Ch., Jeanne R. Abel Gance. Paris : Seghers, 1963. 223 p. ;
- Icart R. Abel Gance ou Le Prométhée foudroyé. Lausanne : Éditions l’Age d’homme, 1983. 486 p. ;
- Cuff P. Abel Gance and the End of Silent Cinema : Sounding out Utopia. Coventry: Palgrave Macmillan, 2016. 241 p.
