Ґрааль
Ґраа́ль (старофранц. Graal, Grâl — велика таріль, таця), Святий Ґрааль (Sangreal) — важливий сакральний і духовно-моральний символ у західноєвропейській середньовічній лицарський літературі; легендарний християнський артефакт — чаша або таріль Таємної вечері, в яку начебто була зібрана кров розіп’ятого Ісуса Христа.
У лицарській літературі
Уперше трапляється в 10–11 ст. у піснях мандрівних бретонських співців, пов’язаних із ірландською та валлійською культурними традиціями; символізує земне щастя й багатство (прекрасна річ із магічними властивостями, «ріг достатку»).
Ранніми літературними творами, які оповідають про наділений надприродними властивостями Ґрааль, є два французьких лицарських романи: Кретьєна де Труа «Персеваль, або Повість про Грааль» (франц. «Perceval ou le conte du Graal»; бл. 1182, не завершено) та Робера де Борона (Боррона; 12–13 ст.) «Роман про історію Ґрааля» (франц. «Le Roman de l'Estoire dou Graal»; 1190-ті). У першому Ґрааль описаний як таємнича таріль із щирого золота, інкрустована вишуканим коштовним камінням, що була предметом настійних пошуків юного лицаря Персеваля. Другий поєднав образ Ґрааля з апокрифічною легендою про Йосифа з Аримафеї — Святий Ґрааль став чашею, з якої вживав Ісус Христос під час Таємної вечері (звідси — фразеологізм «чаша Ґрааля») та в яку Йосиф зібрав кров, що стікала з пораненого тіла Христа під час розп'яття. Чашу начебто вивіз із Палестини на Британські острови таємний учень Йосифа Аримафейського.
Пізніше з’явилася поема Вольфрама фон Ешенбаха «Парцифаль» (нім. «Parzival»; 1200–1216), де Ґрааль — камінь, наділений чудодійними властивостями, джерело сили. До цього періоду відносять і повість анонімного ченця «Пошук Святого Ґрааля» (1220–1230) із християнською домінантою образу Святої Чаші та відчутним впливом цистерціанської (див. Цистерціанці) містики.
У другій половині 13 ст. було створено нові твори про Ґрааль, що сприяло розширенню тематики та появі нових героїв (Ланселот та його син Галахат, Лоенгін та ін.). Назагал образ Ґрааля на початках його літературного життя був невід’ємним складником легенд і оповідей про пригоди й подвиги лицарів Круглого Столу, а мотив пошуку Ґрааля — один із найважливіших у романах артуріани. Наймонументальнішим твором про Святий Ґрааль став розлогий прозовий цикл, відомий під назвою «Великий Ланселот» або «Ланселот-Ґрааль» («Lancelot-Graal», 13 ст.; авторство невідоме).
Подальший внесок у розпрацювання теми пов’язують із романом Т. Мелорі «Смерть Артура» (франц. «Le Morte d'Arthur»; 1485), сюжетна лінія якого була сфокусована довкола пошуку й віднайдення Ґрааля — посудини, де «зберігалася часточка крові Господа нашого Ісуса Христа, яку привіз у нашу землю Йосиф Ариматейський».
Перекази про Ґрааль стали також надбанням численних історичних хронік (Вільяма Мальмесберійського, Еліана де Фруадмона, 12 — поч. 13 ст.). Поряд із тим священний символ пов’язували у середньовіччі з орденом тамплієрів, рухом катарів, окультними знаннями.
Дотепер літературні першоджерела артуріани, вплив на неї кельтської міфології та фольклору, античної міфології та поезії, середньовічної містики, куртуазної літератури, старохристиянських легенд (зокрема, апокрифів 2–4 ст., як-от «Протоєвангеліє Якова», «Євангеліє Никодима», «Діяння Пілата») тощо лишаються непроясненими.
У Новий час
У Новий час тему Ґрааля розробляли німецькі романтики (Л. Уланд, К. Л. Іммерман), А. Тенніссон, Т. С. Еліот [«Безплідна земля» (англ. «The Waste Land»; 1922)], у творчості яких Грааль поставав то як смарагдовий камінь, що нібито був втрачений при падінні Люцифера, то символом духовної чистоти, просвітлення, високої гідності та досконалої моралі, то знаком земного раю, достатку й щастя, джерелом життя й безсмертя, і майже завжди — бажаним і недосяжним вінцем шукань.
Чималу увагу проблематика Ґрааля привернула у 20 ст. Її езотеричне тлумачення запропонували, зокрема, Р. Генон та Ю. Евола, на переконання яких Грааль перебуває в якомусь із сакральних духовних центрів і символізує вище пізнання та духовну владу, але побачити його в сучасну епоху неможливо.
Відомо, що напередодні та під час Другої світової війни представники нацистської верхівки Німеччини споряджали спеціальні експедиції (в Іспанію, Францію) для пошуку Ґрааля, який уявляли символом магічної влади над світом.
Розширене семантичне поле Ґрааля як келиха, у який Єва зібрала кров із ребра Адама, містила повість Р. Баржавеля (1911–1985; Франція) «Чарівник» (франц. «L'Enchanteur»; 1984).
У 21 ст. спробою нового прочитання теми Ґрааля вважають роман Д. Брауна «Код да Вінчі» (англ. «The Da Vinci Code»; 2003), який пов’язав етимологію терміна із кров’ю ймовірних нащадків Ісуса Христа.
В українській літературі образ Ґрааля зринав у поезіях Лесі Українки, Юрія Клена, мотиви пошуку священного келиха звучать у Михайла Ореста (вірш «Ґраль»; 1932), художній прозі Наталени Королевої та ін.
Тема Ґрааля увійшла в репертуар музичного мистецтва (опери Р. Вагнера «Лоенгрін» та «Парсифаль»); театральних вистав (п’єса Ж. Граакка «Король-Рибалка»; 1949); кінематографа (екранізація легенд артурівського циклу «Ланцелот і Елейн», 1910, реж. Ч. Кент; «Лицарі Круглого столу», 1953, реж. Р. Торп; «Ланселот і Гвіневра», 1963, реж. К. Вайлд; «Ланселот Озерний», 1974, реж. Р. Брессон; «Ескалібур», 1981, реж. Дж. Бурман; «Індіана Джонс і останній хрестовий похід», 1989, реж. С. Спілберг); полонила уяву майстрів образотворчого мистецтва (середньовічні мініатюри, картина Д. Россетті «Діва Святого Ґрааля», 1857, 1874 тощо).
Додатково
Фразеологізм «шукати Святий Ґрааль» означає прагнути до вищої, заповітної мети; «знайти Святий Ґрааль» — відшукати свій ідеал, вінець бажань і мрій.
Література
- Adame Α., Lerminier G., Morot-Sir E. Litterature Française : in 2 vol. Paris : Larousse, 1967. Vol. 1: Dés origines á la fin du XVIlIe siècle. 400 p.
- Cavendish R. King Arthur and the Grail: The Arthurian Legends and Their Meaning. New York : Taplinger, 1979. 229 p.
- Loomis R. Sh. The Grail: From Celtic Myth to Christian Symbol. Princeton : Princeton University Press, 1991. 290 р.
- Arthurian Literature in the Middle Ages / Ed. by R. Loomis. Oxford : Oxford University Press, 2001. 574 p.
- Література західноєвропейського середньовіччя / За заг. ред. Н. О. Висоцької. Вінниця : Нова книга, 2003. 464 с.
- Набитович І. Образ Святого Грааля в творчості Наталени Королевої // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилян. академія». Серія: Філологія. 1999. Т. 17. С. 56–57. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/6b84d627-92c2-4c90-96fd-b49c7eeaaaf0/content
- Barber R. The Holy Grail: Imagination and Belief. Cambridge : Harvard University Press, 2004. 464 р.
- Wood J. The Holy Grail: History and Legend. Cardiff : University of Wales Press, 2012. 126 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шевченко В. В. Ґрааль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ґрааль (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
