Безсмертя
Безсме́ртя — термін на позначення здатності істоти або явища (а також пам'яті, слави тощо) існувати вічно у фізичному або метафізичному (нематеріальному) вимірі, не змінюючи своїх сутнісних характеристик. У релігійних традиціях та релігійно-філософських ученнях — позачасове, безперервне, непідвладне розпаду і смерті буття Бога, надприродної сили, духовної субстанції (душі).
Зміст
У міфології та фольклорі
Безсмертя у міфології є ознакою вищого світу божеств і духів — безкінечне існування, що не зазнає згубного впливу часу. Поширені уявлення про початково безсмертне людство, яке втратило свою природу через спокусу, порушення табу або прикрий випадок. Відтак знов-наближення до богів, здобуття нескінченного життя уявляється як важлива мета людини.
Герої багатьох міфів і казок намагаються досягти вічної молодості й безсмертя. Вони долучаються до еманацій Божественного світу: опиняються в країні безсмертних, споживають особливу їжу й напої, знайдені у чарівних місцинах чи даровані богами, загартовуються від вічної космогонічної стихії вогню тощо. В інших оповідях йдеться про нескінченне життя, що є наслідком магічного запозичення життєдайної енергії: герой зберігає молодість, кохаючись з юною дівчиною, здобуває амулети довголіття, «краде» чужий вік.
Проте, ідеальним постає лише вічне, сповнене сенсу життя у здоровому тілі. Брак фізичного чи духовного компонентів безсмертя відображено в двох протилежних міфологемах:
- давньогрецька легенда оповідає про Тіфона, коханця богині Еос, яка здобула в Зевса безсмертя для юнака, проте забула випросити йому вічну молодість (незабаром юнак перетворився на невмирущого немічного старого, за ін. версією — зморщився від старості у цикаду);
- апокрифічний сюжет (див. Апокрифи) про юдея Агасфера, який за зневагу до Ісуса Христа був приречений на безсмертя, блукаючи світом до другого пришестя Спасителя. Попри здатність до омолодження, Вічний Жид потерпає від свого нескінченного життя у примарній надії на спокуту та спасіння.
Безсмертя, отже, нерідко визнається як сумнівна цінність, помста богів (міфи про Прометея, Сізіфа та ін.) або прокляття (переказ про братовбивцю Каїна у Старому Завіті). Сформувалося суперечливе аксіологічне ставлення до смерті: вона є небажаною для молодої людини, яка ще не виконала своє земне призначення, і водночас благом для старих, що здійснили життєву місію та воліють полишити знесилене дряхлістю та хворобами тіло (так, в українській народній казці йдеться про чоловіка, який полонив Смерть, що призвело до жахливих наслідків: люди перестали вмирати, страждали від старості й, зрештою, благали звільнити бранку).
Назагал духовно-фізичне безсмертя у міфології та фольклорі є прерогативою богів і заповітною мрією смертних людей.
У релігії
Уявлення про безсмертя виникло вже на стадії племінних релігій (особливо анімізм, шаманізм). Розвинулось у ранньо-етнічних релігіях (напр., давньоєгипетській), доктринального характеру набуло в індуїзмі, джайнізмі, даосизмі тощо та світових релігіях.
Так, за уявленнями давніх єгиптян, у потойбічному світі після людини залишається її безсмертний двійник Ка, який втілює молодість, силу та здоров’я (навіть якщо смерть спіткала кволого старця).
У Стародавньому Китаї даоси вірили в можливість досягнення безсмертя через спеціальні вправи та вживання деяких плодів, алхімічних речовин. Ідеалом вважався досконаломудрий безсмертний мудрець, радник та супутник імператора, гарант соціальної гармонії у Піднебесній імперії.
За віруваннями зороастрійців (див. Зороастризм), Ахура-Мазда створив вічний нематеріальний світ, що покоївся у безмежному часі. Він був зіпсований злим демоном Ахріманом, й перші люди пожертвували своїм безсмертям, аби наприкінці часів повернути світ до первинного стану.
В індуїзмі поширені уявлення про напій безсмертя — амриту, яку вживають боги вищого пантеону, тому й непідвладні хворобам і старості. Натомість людина має вічну безсмертну душу, що перебуває у коловороті перевтілень (див. Сансара).
Для забезпечення вічного посмертного існування душі різні народи впроваджували обов’язкові поховальні ритуали; у шерезі давніх культур сформувалися складні поховальні та заупокійні культи.
У буддизмі матеріальний світ зі старістю, смертю та іншими стражданнями є спотвореним відображенням вищої духовної реальності, яка є вічною та водночас завжди юною. Авраамічні релігії спільні у тому, що людина згубила свою вічну Божественну подобу через гріхопадіння або непослух прабатьків. Згідно з християнським віровченням, саме прихід Спасителя надав шанс людині на безсмертя та поєднання з благодаттю Святого Духа; після другого пришестя Христа душа праведника отримає безсмертя у воскреслому нетлінному тілі. В ісламі сутність вічного, позачасового, незмінного світу Аллага є недосяжною для людського розуму. Проте гідні мусульмани здобувають безсмертя, потрапляючи у рай, одним із символів якого є вічна молодість.
Як філософська проблема
Беззаперечний факт старіння та руйнації фізичного світу обумовив філософську дискусію про існування вічної безсмертної душі. Так, Платон у діалозі «Федон, або про безсмертя душі» писав, що доказом вічності душі є її здатність пригадувати знання, отримані до народження у світі вічних ідей. Християнські філософи трактували безсмертя душі як Божий дар. Г. Сковорода обстоював ідею духовного воскресіння і безсмертя людини, а смерть визначав як двері, що ведуть до пізнання «невидимої» натури, тобто до існування людини в новій іпостасі. Неоплатоніки, зокрема М. Кузанський та Дж. Бруно, пояснювали вічну природу людської душі її близькістю до Світової душі. Мислителі Нового часу (Б. Спіноза, Р. Декарт, П. Гассенді, Г. Ляйбніц) обґрунтовували безсмертя особистості через притаманні їй рефлексію та совість та ін.
На відміну від ідеалістів (див. Ідеалізм) філософи-просвітники (зокрема Вольтер, Д. Г’юм, Д. Дідро) скептично ставилися до ідеї безсмертя. Позитивізм і матеріалізм заперечували містичне існування душі, розвивали думку про вічний коловорот матерії, біологічне збереження генетичної інформації. Доводили, що людина може розраховувати лише на символічне індивідуальне безсмертя через продовження роду, героїчні вчинки, творчу й наукову спадщину, що зберігається у пам’яті нащадків.
Різні інтерпретації проблеми безсмертя викладені у дискурсах релігійного екзистенціалізму, теософії, персоналізму, філософії космізму, рухів Нью-Ейдж тощо. Натепер щодалі більшої популярності набуває філософська концепція трансгуманізму, базована на технологіях «покращання» людини. Стратегічною метою цього напряму висунуто збереження ідеального здоров’я людини та досягнення максимального довголіття, а в ідеалі — безсмертя.
Серед наукових галузей, що присвячені дослідженню процесів старіння людини та засобів подовження повноцінного довголіття, чільне місце посідає геронтологія. Провідна вітчизняна організація, що здійснює наукові пошуки у цьому напрямі — Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України.
Різноманіття існуючих релігійних, наукових і філософських поглядів на проблему безсмертя відображають множинність і суперечливість світоглядних позицій сучасного людства.
Додатково
- У пошуках еліксиру безсмертя даоські алхіміки експериментували з кіновар’ю, яка містить отруйну ртуть, та вигадували вибагливі фізичні вправи (на кшталт висіння вниз головою, наслідуючи кажанам-довгожителям).
- Відоме українське ім’я Панас (Атанасій, Опанас) походить від грецького слова «безсмертя» (грец. αθανασία).
- У давнину в слов’янських народів померлий довгожитель вважався джерелом небезпеки для живих, позаяк вірили, що такий небіжчик за допомогою магії продовжує «заїдати» чужий вік. Аби він не перетворився на нечисту силу, перед похованням небіжчику підрізали сухожилля під колінами або п’ятками (щоб «не міг приходити» з того світу).
Література
- Гуров Ю. Проблемы жизни, смерти и бессмертия (социально-философский анализ) // Вестник Российского университета кооперации. 2009. № 1. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/problemy-zhizni-smerti-i-bessmertiya-sotsialno-filosofskiy-analiz
- Ангелова А. О. Езотеричний імморталізм віровчення даосів: геронтософський аспект // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. 2012. Вип. 27 (40). С. 43–56. URL: http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/12103
- Ангелова А. О. Концепція старості, довголіття та безсмертя в міфології синто // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Серія: Філософські науки. 2013. № 11 (260). С. 4–9. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/6382/1/1.pdf.pdf
- Чирка Л. Категорії смерті та воскресіння у філософії Григорія Сковороди // Наукові записки НІЕЗ «Переяслав». 2014. Вип. 7 (9). С. 215–218. URL: http://perejaslav.org.ua/biblioteka/smert-voskresinya-filosofy-skovorodi.html
- Смирнов С. Жизнь, смерть, бессмертие (к проблеме философского осмысления) // Философские науки. 2017. № 5. URL: http://novaum.ru/public/p149
- Porter A. Bioethics and Transhumanism // The Journal of Medicine and Philosophy: A Forum for Bioethics and Philosophy of Medicine. 2017. Vol. 42. Is. 3. P. 237–260. URL: https://doi.org/10.1093/jmp/jhx001
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ангелова А. О. Безсмертя // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безсмертя (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
