Відмінності між версіями «Акант (архітектура)»
Рядок 7: | Рядок 7: | ||
==Література== | ==Література== | ||
− | #Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. 472 с | + | #Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. 472 с. |
== Автор ВУЕ == | == Автор ВУЕ == | ||
* [[Автор_ВУЕ::Редакція ВУЕ]] | * [[Автор_ВУЕ::Редакція ВУЕ]] | ||
+ | {{Цивілізація}} | ||
[[Категорія:Цивілізація]] | [[Категорія:Цивілізація]] |
Версія за 19:54, 22 листопада 2018
Ака́нт (фр. acanthe, грец. ἄϰανθος, від ἄϰή — голка і ἄνθος — квітка) — в архітектурі — орнаментальний елемент скульптурного оздоблення фасадів та інтер’єрів споруд у вигляді зубчастого листка рослини з такою ж назвою, поширеної в країнах Середземномор’я.
Акант покладено в орнаментальну основу корінфського ордера та композитного ордера. Акант широко використовували при оздобленні фасадів культових споруд, зведених у стилі бароко (дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври, 1754–1761), у культових та цивільних будівлях класицизму для оздоблення капітелей, фризів, консолей (Воронцовський палац в Одесі, 1826–1830).
У радянській архітектурі акант поширився в 1930-х та 1950-х. Акант в українському живописі (графічні орнаментальні заставки і кінцівки в книгах) та декоративно-ужитковому мистецтві відомий від 12 ст. (шиферні плити з Софійського собору), поширився у 15–19 ст. (стилі: ренесанс, бароко, рококо, класицизм), спорадично — у 20 ст. Стилізований листок або гілку аканту як один з елементів орнаментальної композиції часто застосовували у золотарстві (оправи до книг, церковне начиння; майстри І. Равич, М. Юревич, І. Атаназевич), художньому литві (гармати, дзвони; майстри К. Балашевич, І. Бельман, Ф. Полянський, А. Станке, К. Франке), різьбленні (шати до ікон, царські врата, меблі), вишиванні й ткацтві (одяг, тканини).
Література
- Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. 472 с.