Відмінності між версіями «Абсурду література»
| (Не показано 2 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Абсу́рду літерату́ра''' — умовна назва модерністських (див. [[Модернізм]]) літературних творів, у яких життя — це хаотичне нагромадження випадковостей, позбавлених сенсу і не підпорядкованих жодним закономірностям. | '''Абсу́рду літерату́ра''' — умовна назва модерністських (див. [[Модернізм]]) літературних творів, у яких життя — це хаотичне нагромадження випадковостей, позбавлених сенсу і не підпорядкованих жодним закономірностям. | ||
| − | До цієї категорії літератури належить насамперед «театр абсурду» — творчість французьких драматургів [[Беккет, Семюел | + | До цієї категорії літератури належить насамперед «театр абсурду» — творчість французьких драматургів [[Беккет, Семюел|С. Беккета]] («Чекаючи на Годо»), Е. Іонеско («Стільці»), [[Адамов, Артюр|А. Адамова]] («Пародія»), [[Жене, Жан|Ж. Жене]] («Балкон»), які в 1940–1950-х створили формалістичну школу «авангардний театр» (див. також [[Декадентство]], [[Авангардизм]]). Естетичні принципи «театру абсурду» відбито в п’єсах [[Буццаті, Діно|Д. Буццаті]] та Е. Д’Ерріко (Італія), [[Пінтер, Гарольд|Г. Пінтера]] і Н. Сімпсона (Англія). У їхніх творах світ постає алогічним, ірраціональним, герої охоплені почуттям відчаю і приреченості, їхні дії та вчинки позбавлені психологічної мотивації. Для «театру абсурду» характерні [[гротеск]], пародія, [[алегорія]], фантастика, [[буфонада]], фарс. |
Література абсурду, крім драматургії, — це романи С. Беккета, а також деякі прозові твори [[Сартр, Жан-Поль|Ж.-П. Сартра]] й [[Камю, Альбер|А. Камю]]. Але у творах Сартра та Камю концепцію абсурдності буття втілено в інших літературних формах іншими засобами. | Література абсурду, крім драматургії, — це романи С. Беккета, а також деякі прозові твори [[Сартр, Жан-Поль|Ж.-П. Сартра]] й [[Камю, Альбер|А. Камю]]. Але у творах Сартра та Камю концепцію абсурдності буття втілено в інших літературних формах іншими засобами. | ||
| − | У літературах країн соціалістичного табору та народів СРСР літературу абсурду творили здебільшого в емігрантському та дисидентському середовищах, де усвідомлювали жорстокість і бездушність державної машини, безнадію та неможливість щось змінити ([[Кундера, Мілан | + | У літературах країн соціалістичного табору та народів СРСР літературу абсурду творили здебільшого в емігрантському та дисидентському середовищах, де усвідомлювали жорстокість і бездушність державної машини, безнадію та неможливість щось змінити ([[Кундера, Мілан|М. Кундера]], С. Мрожек, [[Гавел, Вацлав|В. Гавел]]; [[Підмогильний, Валер’ян Петрович|В. Підмогильний]], [[Хвильовий, Микола Григорович|М. Хвильовий]]; [[Костецький, Ігор|І. Костецький]]; [[Дрозд, Володимир Григорович|В. Дрозд]], [[Тютюнник, Григір Михайлович|Григір Тютюнник]], [[Шевчук,_Валерій_Олександрович|Вал. Шевчук]]). |
| − | Письменники-постмодерністи зверталися до прийомів літератури абсурду із метою правдивого відображення життя в тоталітарній державі ([[Діброва, Володимир Георгійович | + | Письменники-постмодерністи зверталися до прийомів літератури абсурду із метою правдивого відображення життя в тоталітарній державі ([[Діброва, Володимир Георгійович|В. Діброва]], «Бу-ба-бу», «Пропала грамота»). |
== Література == | == Література == | ||
Поточна версія на 17:59, 7 березня 2023
Абсу́рду літерату́ра — умовна назва модерністських (див. Модернізм) літературних творів, у яких життя — це хаотичне нагромадження випадковостей, позбавлених сенсу і не підпорядкованих жодним закономірностям.
До цієї категорії літератури належить насамперед «театр абсурду» — творчість французьких драматургів С. Беккета («Чекаючи на Годо»), Е. Іонеско («Стільці»), А. Адамова («Пародія»), Ж. Жене («Балкон»), які в 1940–1950-х створили формалістичну школу «авангардний театр» (див. також Декадентство, Авангардизм). Естетичні принципи «театру абсурду» відбито в п’єсах Д. Буццаті та Е. Д’Ерріко (Італія), Г. Пінтера і Н. Сімпсона (Англія). У їхніх творах світ постає алогічним, ірраціональним, герої охоплені почуттям відчаю і приреченості, їхні дії та вчинки позбавлені психологічної мотивації. Для «театру абсурду» характерні гротеск, пародія, алегорія, фантастика, буфонада, фарс.
Література абсурду, крім драматургії, — це романи С. Беккета, а також деякі прозові твори Ж.-П. Сартра й А. Камю. Але у творах Сартра та Камю концепцію абсурдності буття втілено в інших літературних формах іншими засобами.
У літературах країн соціалістичного табору та народів СРСР літературу абсурду творили здебільшого в емігрантському та дисидентському середовищах, де усвідомлювали жорстокість і бездушність державної машини, безнадію та неможливість щось змінити (М. Кундера, С. Мрожек, В. Гавел; В. Підмогильний, М. Хвильовий; І. Костецький; В. Дрозд, Григір Тютюнник, Вал. Шевчук).
Письменники-постмодерністи зверталися до прийомів літератури абсурду із метою правдивого відображення життя в тоталітарній державі (В. Діброва, «Бу-ба-бу», «Пропала грамота»).
Література
- Куликова И. С. Философия и искусство модернизма. Москва, 1980.
- Якимович Т. К. З художнього світу Франції. Київ, 1981.
- Tigges W. An Anatomy of Literary Nonsense. Amsterdam, 1988.
- Токарев Д. Курс на худшее: Абсурд как категория текста у Даниила Хармса и Сэмюэля Беккета. Москва, 2002. 336 c/
- Абсурд и вокруг: Сборник статей / Ответственный редактор О. Буренина. — М.: Языки славянской культуры, 2004. 444 с.
- Горідько Ю.Л. П’єси І. Костецького як феномен «драми абсурду» в українській літературі // Українська література в школі. 2005. № 2. С. 6-9. URL: http://md-eksperiment.org/post/20170226-p-yesi-i-kosteckogo-yak-fenomen-drami-absurdu-v-ukrayinskij-literaturi
