Відмінності між версіями «Болгарська література»
| Рядок 96: | Рядок 96: | ||
|Дата оприлюднення=24 | |Дата оприлюднення=24 | ||
}} | }} | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Поняття]] | ||
| + | [[Категорія:Цивілізація]] [[Категорія:Філологічні науки]][Категорія:літературознавство]] [Категорія:Дефініція]] [[Категорія: ]] [[Категорія:]] [Категорія:]] [[Категорія:ВУЕ]] [[Категорія:Е-ВУЕ]] | ||
Версія за 11:24, 25 вересня 2023
Болга́рська літерату́ра — сукупність творів, написаних болгарською мовою на території Болгарії та за її межами.
Зміст
Історична довідка
Періодизація
Історія болгарської літератури охоплює чотири періоди:
- давня болгарська література переважно християнського спрямування, написана староболгарською, або старослов’янською мовою:
- період Першого Болгарського царства (9–11 ст.);
- період Другого Болгарського царства (12–14 ст.);
- період османського завоювання (14–18 ст.);
- нова література (18–20 ст.):
- література національного відродження (18 ст. — 1870-ті);
- література періоду між визволенням від гніту Османської імперії (друга половина 19 ст.) до початку 20 ст.;
- література початку 20 ст.;
- література міжвоєнного двадцятиріччя;
- література часів соціалізму;
- література постсоціалістичного періоду (останнє двадцятиріччя 20 ст.);
- сучасна література.
Характеристика
Давня болгарська література («книжнина») почалася перекладами грецькомовних богослужбових книг. Серед пам’яток давньої болгарської літератури перекладні збірники проповідей Івана Золотоустого, «Шестоднев» (болг. «Шест дни») Іоанна Екзарха, «Про літери» (болг. «О письменехъ») Чорноризця Храбра (9 ― початок 10 ст), твори Кирила і Мефодія, Климента Охридського, Костянтина Преславського, Наума Охридського, Козьми Пресвітера та ін.
Література Другого Болгарського царства — переважно переклади візантійських письменників Діонісія Ареопагіта, Єфрема Сирина, Василія Великого, Івана Золотоустого, «Синодик царя Боріла» (болг. «Синод на цар Борил»; містить відомості з болгарської історії), перекладена «Кормча книга» (болг. «Кормилна книга»; збірник канонів та цивільних законів, що стосуються церкви), житія святих, похвальні слова, гімни. Серед тогочасних болгарських книжників найвідомішим був патріарх Євтимій Тирновський — засновник Тирновської книжної школи.
До літературних пам’яток періоду османського поневолення належать твори Д. Кантакузіна (1435; тепер Сербія ― 1487; тепер Болгарія); попа Пейо (16 ст.; тепер Болгарія); Владислава Граматика, який писав переважно про Рильський монастир та святого Іоанна Рильського (бл. 876 ― 946; тепер Болгарія). У 16 ст. здобули популярність дамаскини — збірники релігійно-повчального змісту, названі на честь візантійського богослова Дамаскина Студита (бл. 1520 ― 1577; тепер Греція).
Нову болгарську літературу започаткували книга «Історія слов’яноболгарська» (болг. «Славянобългарска история»; 1762) Паїсія Хілендарського (1722–1773) та перша автобіографія новоболгарською мовою «Житіє і страждання грішного Софронія» (болг. «Животът и страданието на грешника Софроний»; 1804) Софронія Врачанського (1739–1813). Першим літературним поетичним твором стала поема «Стоян і Рада» (болг. «Стоян и Рада»; 1845) Н. Герова (1823–1900), написана в дусі сентименталізму. У цей період творили поети Г. Раковський, П. Славейков (1827–1895; усі — тепер Болгарія), Х. Ботев, прозаїк Л. Каравелов.
У другій половині 19 ст. болгарська інтелігенція піддала критиці консервативні погляди та цінність традиційної патріархальної картини світу.
Період між 1870-ми і початком 20 ст. представлено філософською поезією С. Михайловського (1856–1927), прозою В. Друмева (бл. 1840 ― 1901; обидва — тепер Болгарія), оповіданнями й повістями І. Вазова, А. Страшимирова (1872; тепер Болгарія ― 1937; тепер Австрія), Т. Влайкова, П. Тодорова (1879; тепер Болгарія ― 1916; Швейцарія), мемуарною творчістю Захарія Стоянова (1850; тепер Болгарія ― 1889; Франція). До цього періоду належать також спогади та цикл фейлетонів «Бай Ганьо. Неймовірні оповідання про одного сучасного болгарина» (болг. «Бай Ганьо. Невероятни истории за един съвременен българин»; 1895) А. Константинова. Відомим драматургом став Д. Войников (1833–1878; тепер Болгарія) ― автор історичних драм і комедій. Соціальні драми й комедії виходили з-під пера І. Вазова, на честь якого названо національний театр у м. Софії.
На початку 20 ст. болгарська література обрала орієнтування на західноєвропейські тенденції. Філософсько-мистецьке угруповання «Думка» (болг. «Мисъл») на чолі з К. Кристевим (1866; тепер Сербія ― 1919; тепер Болгарія) об’єднало таких авторів, як П. Славейков, П. Яворов (1878–1914; тепер Болгарія), П. Тодоров (1879; тепер Болгарія ― 1916; Швейцарія). Активно розвивалася поезія болгарського символізму, творцями якої стали Т. Траянов (1882–1945; тепер Болгарія), Е. Попдимитров (1885; тепер Сербія ― 1943; тепер Болгарія), Н. Лілієв (1885–1960), Х. Ясенов (1889–1925; обидва ― тепер Болгарія), Д. Дебелянов. Традиційна тематика болгарського села зберігала актуальність у прозі Е. Пелина (1877–1949; тепер Болгарія). Болгарський письменник українського походження Г. Стаматов (1869; тепер Молдова ― 1942; тепер Болгарія) писав оповідання, пов’язані з життям міста.
Літературу міжвоєнного двадцятиріччя представляли поети Г. Мілев, Х. Смирненський (1898; тепер Греція ― 1923; тепер Болгарія), А. Расцветников (1897; тепер Болгарія ― 1951; тепер Росія), Є. Багряна (1893–1991), Д. Габе, Н. Фурнаджиєв (1903–1968), А. Дальчев, прозаїки С. Загорчинов (1889–1969), Е. Станев (1907–1979; усі ― тепер Болгарія), О. Василева (1919; тепер Болгарія ― 1944; тепер Австрія), Г. Караславов, Чудомира (1890–1967), драматурги С. Костова (1879–1939), Р. Стоянова (1883–1951; усі ― тепер Болгарія). Як майстер короткої прози та драматург відзначився Й. Йовков. У зв’язку зі суспільною нестабільністю в тогочасній художній творчості особливо гостро постало питання пошуків сенсу життя.
1940-і — час розквіту поетичної творчості Н. Вапцарова. У цей період вийшов друком антифашистський роман Д. Димова (1909; тепер Болгарія ― 1966; тепер Румунія) «Засуджені душі» (болг. «Осъдени души»; 1945) — перший відомий у болгарській літературі твір на неболгарську тематику, — та уривок його роману «Тютюн» (болг. «Тютюн»; 1946).
1950-ті характеризуються посиленням цензури в літературній творчості, прославлянням ідеології соціалізму. Письменників Е. Манова (1919–1982), Ц. Марангозова (1933–2021; обидва ― тепер Болгарія), Б. Димитрову жорстко критикували через гострі теми, порушені в їхній прозі. Поета І. Радоєва (1927–1994; Болгарія) звинуватили в «буржуазній сексуальності», декадентстві, шкідництві. Водночас цей період збагатив болгарську літературу великими епічними творами: 1951 окремою книжкою вийшов роман Д. Димова «Тютюн» (перевиданий зі змінами 1954 та 1955; у первісному вигляді роман надруковано 1992). 1952 Д. Талев (1898; тепер Північна Македонія ― 1966; тепер Болгарія) опублікував роман «Залізний світильник» (болг. «Железният светилник»), що разом із романами «Преспинські дзвони» (болг. «Преспинови камбани»; 1954), «Ілінден» (болгар. «Илинден»; 1953) та «Чую ваші голоси» (болг. «Чувам гласовете ти»; 1966) увійшов до тетралогії, присвяченій визвольній боротьбі македонських болгар. Зі смертю Й. Сталіна до творчості після перерви повернулися Н. Лілієв, А. Дальчев, Н. Фурнаджиєв та інші.
Драматургію 1950-х представлено творами О. Василева, який був також автором кількох кіносценаріїв. Серед здобутків цього періоду ― надруковані 1959 лірична драма «Щовечора восени» (болг. «Всяка вечер през есента») І. Пейчева (1916–1976) і п’єса «Коли троянди танцюють» (болг. «Когато розите танцуват») В. Петрова (1923–2005; обидва ― Болгарія).
У 1960-ті писали поети Г. Джагаров (1925–1995), Б. Димитрова та прозаїки Д. Фучеджієв (1928–2005), Й. Радичков (1929–2004), П. Вежинов (1914–1983), В. Мутафчієва (1929–2009), Г. Марков, Г. Мишев (1935; усі ― тепер Болгарія). А. Гуляшкі та Б. Райнов стали творцями детективної прози. У цей період вийшли друком історичний роман «Час вибору» (болг. «Време за избор»; 1964) А. Дончева (1930–2022; Болгарія), лірично-психологічна проза Б. Димитрової «Мандрівка до самої себе» (болг. «Пътуване към себе си»; 1965), «Відхилення» (болг. «Отклонение»; 1967), ліричні драми І. Радоєва, серед яких найвідоміша — «Світ малий» (болг. «Светът е малък»; 1962).
1970-ті — час творчої діяльності прозаїка та драматурга К. Топалова (1943; тепер Болгарія). У цей період надруковано романи «Антихрист» (болг. «Антихрист»; 1970) Е. Станева (1907–1979; тепер Болгарія); «Лавина» (болг. «Лавина»; 1971) і «Бар’єр» (болг. «Бариера»; 1977) П. Вежинова; з’явилися історичні драми Р. Радкова (1940–2009; Болгарія). Оприлюднено кіносценарії «Не йди» (болг. «Не отивай»), «Перепис диких зайців» (болг. «Преброяване на диви зайци»), «Дачна зона» (болг. «Област на страната») Г. Мишева.
У 1980–1990-ті болгарська література збагатилася романами «Облава на вовків» (болг. «Хайка за вълци»; 1982), «Смертний вирок» («Присъда смърт»; 1992) І. Петрова (1923–2005); кіносценаріями Л. Тодорова (1955); поезією М. Бодакова (1971), Е. Сугарева (1953), Й. Ефтимова (1971; усі ― тепер Болгарія), поетичними й прозовими творами П. Антова (1964; тепер Болгарія) та ін.
Сучасну болгарську літературу представляють Г. Господинов (1968), І. Димитров (1955), Е. Дворянова (1958), В. Захарієва (1959), С. Кисьов (1963), Я. Константинов (1972), А. Попов (1966; усі ― тепер Болгарія) та ін. Продовжують літературну діяльність Й. Ефтимов, М. Бодаков, Г. Мишев, П. Антов. К. Ілієв (1937; тепер Болгарія) став відомим завдяки романам «Весна емігрантів» (болг. «Пролетта на емигрантите»; 2013) та «Морфо» (болг. «Морфо»; 2016), а також п’єсам, серед яких — «Off кордон» (болг. «Извън кордона»; поставлено в м. Києві 2007 українською мовою).
Болгарська література та Україна
Твори середньовічної болгарської книжнини мали істотний вплив на формування літератури Давньої Русі. «Ізборник царя Симеона» (більш відомий в Україні як «Ізборник Святослава 1073») належить до найдавніших пам’яток української писемності.
За часів перебування Болгарії у складі Османської імперії болгарські літератори публікували свої твори в Україні. У м. Одесі надруковано твори: «Стоян і Рада» Н. Герова, «Під ярмом» (болг. «Под игото») І. Вазова, «Історія гайдука Сидері та його буйвола Голі» (болг. «Историята на сайдер Сидери и неговия бивол Голим»). В Одеській духовній семінарії навчався письменник і священнослужитель В. Друмев.
Болгарській літературі присвятили наукові праці Я. Головацький, М. Драгоманов, І. Франко та ін.
Твори болгарської літератури перекладали А. Багряна (1981), Д. Білоус, П. Воронько, П. Грабовський, О. Кетков (1907–1991), М. Лукаш, М. Мартинюк (1971; усі — тепер Україна), В. Мельник, Д. Павличко, М. Сингаївський, О. Сливинський, П. Тичина та ін.
В Україні серед болгарськомовних авторів — М. Бочваров-Бондар (1946; тепер Україна ― 2017; Болгарія), П. Бурлак-Волканов (1939; тепер Україна ― 2005; Молдова), А. Жечева (1973), В. Калоянов (1954), А. Кострова-Терзівець (1976), І. Мавроді (1911–1981), Д. Пейчев (1943), Н. Стоянов (1947), Т. Стоянов (1957), М. Чепразова (1983; усі ― тепер Україна) та інші.
Джерела
- Антологія болгарської поезії : в 2 т. / Упоряд. Д. Білоус. Київ : Дніпро, 1974.
- Черноризец Храбър. О письменехъ / Изг. А. Джамбелука-Коссова. София : Българската Академия на Науките, 1980. 190 с.
- Топалов К. Избрани пиеси. София : Университетское издательство «Св. Климент Охридски», 2005. 697 с.
- Антологія болгарської поезії. Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2006. 544 с.
- Топалов К. Избрани романи. София : Университетское издательство «Св. Климент Охридски», 2006. 694 с.
- Ґосподинов Ґ. Природний роман та інші історії / Пер. з болг. О. Сливинського. Київ : Темпора, 2012. 168 с.
- Господинов Г. Естествен роман. Пловдив : Жанет-45, 2013. 152 с.
Література
- Пипин А., Спасович В. История на българската литература. Кюстендил : В. Д. Поборник, 1884. 131 с.
- Маринов Д. История на българската литература. Пловдив : Христо Г. Данов, 1887. 328 с.
- Николов Е., Минков Ц. Българска литература. Насоки и теми : в 2 т. София : Факел, 1947. 276 с.
- Ничев Б. Литературни портрети и проблеми. София : Български писател, 1972. 156 с.
- Цанев Г. Страници от историята на българската литература : в 4 т. София : Наука и изкуство, 1973. Т. 3: По нови пътища. 550 с.
- Игов С. Български писатели. Поети, прозаици, драматурзи, критици. София : Кибеа, 2001. 88 с.
- Хаджикосев Р. История на българската литература (1878–1918). Букурещ : Университетско издателство, 2003. 255 с.
- Bulgarian Literature as World Literature / Ed. by M. Harper, D. Kambourov. New York : Bloomsbury Academic, 2020. 283 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Малаш О. В. Болгарська література // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Болгарська література (дата звернення: 28.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
[Категорія:літературознавство]] [Категорія:Дефініція]] [[Категорія: ]] [[Категорія:]] [Категорія:]]
