Авратинська височина
Авра́тинська височина́, Авратинське узгір’я — підвищена слабохвиляста ділянка земної поверхні (окремий масив) у межах Подільської височини, розташована на межі Тернопільської області (Збаразький, Підволочиський, Лановецький райони) та західної частини Хмельницької області (Волочиський район). Височина складена з горизонтально нашарованих пластів крейдових, міоценових і плейстоценових відкладів (найвища точка — 375 м над рівнем моря), порізаних долинами річок, що мають пологі схили й порівняно невелике (до 50–60 м) врізання, балками та ярами, розвинутими на пологих схилах, складених переважно плейстоценовими суглинковими породами. Авратинська височина є вододілом між басейнами Дністра (лівобережні притоки Збруч, Смотрич, Ушиця), Дніпра (притоки Прип’яті — Горинь і Случ) і Південного Бугу (верхів’я). Поверхня височини природно знижується від вододілу в усіх напрямках, переважають рівнинно-хвилясті й рівнинні місцевості з малогумусними чорноземами — опідзоленими та типовими, що на 80 % освоєні під посіви озимої пшениці, цукрового буряку, кукурудзи, гречки, ячменю, овочевих культур, зайняті садами та ягідниками. Авратинська височина є умовною точкою, де сходяться три історичні землі України (Волинь, Поділля і Галичина) та ареали поширення трьох говорів південно-західного наріччя української мови (волинського, подільського та наддністрянського), вона отримала назву від с. Авратин (нині Волочиського району Хмельницької обл.).
Література
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. Вінніпег, 1984–1986.
- Пиндус Б., Свинко Й. Авратинська височина // Тернопільський енциклопедичний словник. Тернопіль, 2004. Т. 1.
