Відмінності між версіями «Акант (архітектура)»
м (Імпортовано 1 версія) |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
| |
Версія за 19:57, 17 травня 2018
Ака́нт (фр. acanthe, грец. ἄϰανθος, від ἄϰή — голка і ἄνθος — квітка) — в архітектурі — орнаментальний елемент скульптурного оздоблення фасадів та інтер’єрів споруд у вигляді зубчастого листка рослини з такою ж назвою, поширеної в країнах Середземномор’я.
Акант покладено в орнаментальну основу корінфського ордера та композитного ордера. Акант широко використовували при оздобленні фасадів культових споруд, зведених у стилі бароко (дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври, 1754–1761), у культових та цивільних будівлях класицизму для оздоблення капітелей, фризів, консолей (Воронцовський палац в Одесі, 1826–1830).
У радянській архітектурі акант поширився в 1930-х та 1950-х. Акант в українському живописі (графічні орнаментальні заставки і кінцівки в книгах) та декоративно-ужитковому мистецтві відомий від XII ст. (шиферні плити з Софійського собору), поширився у XV–XIX ст. (стилі: ренесанс, бароко, рококо, класицизм), спорадично — у XX ст. Стилізований листок або гілку аканту як один з елементів орнаментальної композиції часто застосовували у золотарстві (оправи до книг, церковне начиння; майстри І. Равич, М. Юревич, І. Атаназевич), художньому литві (гармати, дзвони; майстри К. Балашевич, І. Бельман, Ф. Полянський, А. Станке, К. Франке), різьбленні (шати до ікон, царські врата, меблі), вишиванні й ткацтві (одяг, тканини).
