Відмінності між версіями «Атараксія»
м (Імпортовано 1 версія) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | '''Атара́ксія''' (від [[Грецька мова|грецьк]]. ataraxia — незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності. | |
| − | |||
| − | Атара́ксія (від грецьк. ataraxia — незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
==Історична довідка== | ==Історична довідка== | ||
| Рядок 21: | Рядок 5: | ||
===Уведення поняття=== | ===Уведення поняття=== | ||
| − | Уперше поняття атараксія ужив Демокрит, позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань. | + | Уперше поняття атараксія ужив [[Демокрит]], позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, [[Забобони|забобонів]] і душевних переживань. |
===Етапи розвитку=== | ===Етапи розвитку=== | ||
| − | В етиці Аристотеля атараксія асоціюється з такими чеснотами, як мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях. | + | В етиці [[Аристотель|Аристотеля]] атараксія асоціюється з такими чеснотами, як [[мужність]], безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях. |
| − | Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах епікурейства та | + | Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах [[Епікурейство|епікурейства]] та [[скептицизм]]у. [[Епікур (341–270 до н. е.)|Епікур]] витлумачив атараксію як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані атараксії, пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри. |
| − | У філософській традиції скептицизму (Піррон, Агріппа, Секст Емпірик) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань. | + | У філософській традиції скептицизму ([[Піррон (бл. 360 – бл. 270 до н. е.)|Піррон]], [[Агріппа]], [[Секст Емпірик (бл. 160–210)|Секст Емпірик]]) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань. |
| − | Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям апатія. | + | Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям [[апатія]]. |
| − | У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію. | + | У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У [[психологія|психології]] й [[медицина|медицині]] її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію. |
==Додатково.== | ==Додатково.== | ||
| Рядок 39: | Рядок 23: | ||
Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів. | Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів. | ||
| − | + | * Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства [[Протагор (481 – бл. 411 до н. е.)|Протагора]]. | |
| − | + | * Між [[Діоген Синопський (412–323 до. н. е.)|Діогеном]] та [[Александр Македонський|Александром Македонським]] відбувся знаменитий діалог: | |
| − | |||
| − | |||
А. М.: Проси, чого бажаєш. | А. М.: Проси, чого бажаєш. | ||
| − | |||
Д.: Відійди та не затуляй мені сонце. | Д.: Відійди та не затуляй мені сонце. | ||
| − | |||
А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром. | А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром. | ||
| − | + | * [[Сократ (469–399 до н. е.)|Сократова]] дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав,— промовив він,— у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ». | |
| − | |||
==Дослівно.== | ==Дослівно.== | ||
| − | «Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу | + | {{Quote box |
| − | + | | quote = «Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні». | |
| − | + | | source = О. Ф. Лосєв. | |
| + | | width = 90% | ||
| + | | align = center | ||
| + | }} | ||
==Література== | ==Література== | ||
| − | Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p. | + | # Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p. |
| − | + | # Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с. | |
| − | Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с. | + | # Новая философская энциклопедия: в 4 т. Москва : Мысль. 2014. Т. 1. А–Д. 744 с. |
| − | + | # Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с. | |
| − | Новая философская энциклопедия: в 4 т. Москва : Мысль. 2014. Т. 1. А–Д. 744 с. | ||
| − | |||
| − | Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с. | ||
| − | Саух П. Ю. | + | == Автор ВУЕ == |
| + | * Саух П. Ю. | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| − | * Апатія | + | * [[Апатія]] |
| − | * Нірвана | + | * [[Нірвана]] |
| − | * Саторі | + | * [[Саторі]] |
| − | * Транс | + | * [[Транс]] |
[[Категорія:е-ВУЕ]] | [[Категорія:е-ВУЕ]] | ||
| + | [[Категорія:Філософські науки]] | ||
| + | [[Категорія:Історія філософії]] | ||
| + | [[Категорія:Історія античної філософії]] | ||
| + | [[Категорія:Автори ВУЕ:Саух П. Ю.]] | ||
Версія за 19:08, 2 листопада 2017
Атара́ксія (від грецьк. ataraxia — незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності.
Зміст
Історична довідка
Уведення поняття
Уперше поняття атараксія ужив Демокрит, позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань.
Етапи розвитку
В етиці Аристотеля атараксія асоціюється з такими чеснотами, як мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.
Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах епікурейства та скептицизму. Епікур витлумачив атараксію як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані атараксії, пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри.
У філософській традиції скептицизму (Піррон, Агріппа, Секст Емпірик) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань.
Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям апатія.
У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію.
Додатково.
Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів.
- Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства Протагора.
- Між Діогеном та Александром Македонським відбувся знаменитий діалог:
А. М.: Проси, чого бажаєш. Д.: Відійди та не затуляй мені сонце. А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром.
- Сократова дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав,— промовив він,— у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ».
Дослівно.
«Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні».
О. Ф. Лосєв.
Література
- Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p.
- Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с.
- Новая философская энциклопедия: в 4 т. Москва : Мысль. 2014. Т. 1. А–Д. 744 с.
- Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с.
Автор ВУЕ
- Саух П. Ю.
