Відмінності між версіями «Атараксія»
Рядок 59: | Рядок 59: | ||
* [[Транс]] | * [[Транс]] | ||
+ | [[Категорія:Цивілізація]] | ||
[[Категорія:Е-ВУЕ]] | [[Категорія:Е-ВУЕ]] | ||
[[Категорія:Поняття]] | [[Категорія:Поняття]] | ||
Рядок 65: | Рядок 66: | ||
[[Категорія:Історія філософії]] | [[Категорія:Історія філософії]] | ||
[[Категорія:Історія античної філософії]] | [[Категорія:Історія античної філософії]] | ||
− |
Версія за 13:30, 14 травня 2018
Атара́ксія (від грецьк. ataraxia — незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності.
Зміст
Історична довідка
Уведення поняття
Уперше поняття атараксія ужив Демокрит, позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань.
Етапи розвитку
В етиці Аристотеля атараксія асоціюється з такими чеснотами, як мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.
Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах епікурейства та скептицизму. Епікур витлумачив атараксію як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані атараксії, пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри.
У філософській традиції скептицизму (Піррон, Агріппа, Секст Емпірик) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань.
Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям апатія.
У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію.
Додатково.
Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів.
- Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства Протагора.
- Між Діогеном та Александром Македонським відбувся знаменитий діалог:
- А. М.: Проси, чого бажаєш.
- Д.: Відійди та не затуляй мені сонце.
- А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром.
- Сократова дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав,— промовив він,— у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ».
Цитата
«Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні».
О. Ф. Лосєв.
Література
- Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p.
- Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с.
- Новая философская энциклопедия: в 4 т. Москва : Мысль. 2014. Т. 1. А–Д. 744 с.
- Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с.
Автор ВУЕ
- Саух П. Ю.