Інформаційна війна
Інформаці́йна війна́ (ІВ) — форма протиборства між різними суб’єктами (державами, неурядовими, економічними або іншими структурами), яка передбачає проведення комплексу заходів із завдання шкоди інформаційній сфері протилежної сторони та захисту власної безпеки інформаційної.
Історична довідка
Уперше термін ІВ з’явився в середині 1980-х, коли після закінчення холодної війни перед Збройними силами США постали нові завдання. Це було результатом роботи групи американських військових теоретиків: Г. Е. Екклза (1898–1986; США), Г. Г. Саммерса (1932–1999; США) та ін. Термін активно згадувався в пресі після проведення операції «Буря в пустелі» (1991), де нові інформаційні технології вперше застосовувалися як засіб ведення бойових дій. Офіційно ж цей термін уперше використано у директиві міністра оборони США № 3 600 від 21.12.1992.
У лютому 1996 міністерство оборони США ввело в дію «Доктрину боротьби з системами управління», де поряд із обґрунтуванням принципів боротьби йшлося про застосування ІВ у військовій сфері. У жовтні 1998 міністерство оборони США ввело в дію «Об’єднану доктрину інформаційних операцій», де фігурували поняття ІВ та інформаційна операція.
Характеристика
Основне завдання ІВ (між державами) — здійснення безпосереднього негативного руйнівного впливу на сукупну політичну могутність держави шляхом послаблення її реальних і потенційних можливостей щодо забезпечення власної безпеки, створення труднощів у внутрішньому розвитку та проведенні активної зовнішньої діяльності, а також у підтриманні міжнародних зв’язків, завдання шкоди політичному іміджу (ослаблення правлячої еліти, встановленого нею соціально-політичного режиму чи навіть сприяння усуненню останньої від влади).
Залежно від сфер функціонування інформації — гуманітарна й технічна — задають відповідні варіанти трактування терміна ІВ.
У гуманітарному сенсі інформаційна війна розуміється як ті чи ті активні методи трансформації інформаційного простору. Йдеться про певну систему (концепцію) нав’язування моделі світогляду, покликану забезпечити бажані типи поведінки; про атаку на структури, що породжують інформацію — процеси мислення.
За британською версією, ІВ визначається як вплив на інформаційні системи супротивника з одночасним захистом власних.
Головний об’єкт, на якому концентрується безпосередній інформаційний деструктивний вплив у межах заходів ІВ, — громадська думка та свідомість окремої людини.
Об’єкти посягань ІВ поділяються на:
- загальні об’єкти;
- спеціальні об’єкти;
- об’єкти розвідувальних спрямувань.
До загальних об’єктів відносять правопорядок, нормальне функціонування органів влади та управління, мобілізаційну готовність і боєздатність збройних сил, органів безпеки та правоохоронних структур, налагоджені зовнішньополітичні зв’язки, міжнародний авторитет держави.
До спеціальних об’єктів можна віднести суспільство загалом та окремі його верстви, прошарки, групи осіб, окремих їх представників. Це може бути той чи інший етнічний або соціальний прошарок чи навіть специфічні групи осіб, наприклад, представники маргінальних елементів, зокрема засуджені, сектанти, політизовані радикали з націоналістів, анархістів та ін.
До категорії об’єктів розвідувальних спрямувань ІВ належать:
- засоби масової інформації та комунікації, інформаційні агентства, незалежні аналітичні центри та дослідні установи, які постійно займаються висвітленням ситуацій, що виникають у державі, регіоні та світі, здійснюють аналіз і прогнозування можливого перебігу подій, тенденцій у різних суспільно-політичних, геополітичних, геоекономічних та геостратегічних процесах;
- відповідні підрозділи міністерств, відомств чи інших органів державного управління, на які покладається обов’язок налагодження і підтримання зв’язків із громадськістю та інформування останньої щодо діяльності зазначених установ, а також інші об’єднання громадян, які виступають від імені своїх членів (такими структурами є політичні партії та блоки, громадські організації, профспілки тощо, які певним чином впливають на політичні процеси у державі).
Інститут національно-стратегічних досліджень США та деякі західні експерти і вчені виокремлюють такі складники ІВ:
- стратегія і тактика нейтралізації органів управління противника (командна війна);
- розвідувальна війна;
- електронна війна;
- психологічна війна;
- комп’ютерна війна;
- ІВ в економічній сфері;
- інформаційний тероризм.
Поле дії ІВ є досить широким, охоплює такі галузі:
- інфраструктуру систем життєзабезпечення держави — телекомунікації, транспортні мережі, електростанції, банківські системи тощо;
- промислове шпигунство — викрадання патентованої інформації, перекручування або знищення особливо важливих даних і послуг, збір інформації розвідувального характеру про конкурентів та ін.;
- злом і використання особистих паролів «VIР-персон», ідентифікаційних номерів, банківських рахунків, даних конфіденційного характеру, а також продукування дезінформації;
- електронне втручання в процеси командування та управління військовими об’єктами й системами, «штабна війна», виведення з ладу мереж військових комунікацій;
- всесвітня комп’ютерна мережа Інтернет, у якій, за окремими оцінками, діють 150 000 військових комп’ютерів, а 95 % військових ліній зв’язку проходять у відкритих телефонних лініях.
Переможцем ІВ стає та сторона, яка повніше здатна змоделювати поведінку супротивника в різних ситуаціях, визначити власний алгоритм поведінки, нарешті, реалізувати його, зокрема шляхом ефективного впливу на суспільну думку. Максимально всеосяжне моделювання поведінки супротивника означає у якомога більших обсягах збирати, зберігати й обробляти інформацію про нього; а також знати й розуміти його історію, культуру, релігію, побут.
Характер деструктивних впливів на інформаційний простір, тобто на процеси отримання, оброблення, збереження й поширення інформації будь-якого виду, визначає форми ІВ:
- інформаційний вплив або атака на форму повідомлень, механізми їх передачі, зберігання, обробки даних тощо;
- блокування передавання повідомлень;
- вплив на зміст повідомлень шляхом проведення спеціальних інформаційних операцій та актів зовнішньої інформаційної агресії (АЗА).
Акти зовнішньої інформаційної агресії — легальні та (або) протиправні акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави.
Базовими сферами застосування сучасної ІВ є:
- політична;
- дипломатична;
- військова;
- фінансово-економічна.
Сутність сучасної ІВ: інформаційні протистояння в цих сферах за структурою виглядають як циклічний або лінійний обмін інформацію, яка може/має спричинити певну шкоду отримувачу та надати певну перевагу автору.
Яскравим прикладом різнопланової та потужної ІВ є ІВ, яку упродовж останніх 10–15 років веде Російська Федерація проти України. Особливо гострого характеру вона набрала з 2014 — від часу переходу РФ до гібридної війни проти України, яка супроводжувалася російською анексією Криму (2014) і визнанням РФ незаконних квазідержавних утворень в особі так званих Донецької та Луганської народних республік (2022). Новий поштовх потужного інформаційного протистояння між РФ і Україною був викликаний повномасштабноюі війною, яку Росія розв’язала 24.02.2022 проти України.
Джерела
- Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України»: Указ Президента України № 47/2017 від 25 лютого 2017 р. // Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017
- Стратегія інформаційної безпеки // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/685/2021#n7
Література
- Горбулін В. П., Додонов О. Г., Ланде Д. В. Інформаційні операції та безпека суспільства: загрози, протидія, моделювання. Київ : Інтертехнологія, 2009. 164 с.
- Сенченко М. І. Латентна світова інформаційна війна. Київ : ФОП Стебеляк О. М., 2014. 384 с.
- Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни. Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», 2015. 498 с.
- Курбан О. В. Сучасні інформаційні війни в мережевому он-лайн просторі. Київ : Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2016. 286 с.
- Косогов О. М., Сірик А. О. Завдання захисту національного інформаційного простору за досвідом ведення гібридної війни РФ на Сході України // Системи озброєння і військова техніка. 2017. № 1. С. 38–41.
- Світова гібридна війна: український фронт / За заг. ред. В. П. Горбуліна. Харків : Фоліо, 2017. 494 с.
- Коруц У. Інформаційна війна як інструмент пропаганди війни: правові підстави протидії // Підприємництво, господарство і право. Міжнародне право. 2020. № 8. С. 334–339.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мирний В. В., Мороз А. С. Інформаційна війна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Інформаційна війна (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
