Гібридна війна
Гібри́дна війна́ (англ. hybrid warfare) — різновид ескалації конфліктів, властивий для 21 ст., що поєднує застосування державних та недержавних, традиційних і нетрадиційних стратегій, ресурсів, засобів, методів підривної діяльності, механізмів кібервійни з метою досягнення певних політичних цілей.
Зміст
Історична довідка
Термін «гібридна війна» відсутній у міжнародно-правових документах. Виник у 1990-х у рамках дискурсу, започаткованого дослідниками Р. Волкером (1954; США), В. Неметом (1962; США). Набув поширення завдяки праці Ф. Гоффмана (1958; США) «Конфлікт у ХХІ столітті. Поява гібридних війн» (англ. «Conflict in the XXI century. The emergence of hybrid wars»; 2007).
Окремі засоби гібридної війни здавна застосовували у конфліктах воєнних. Однак одночасне застосування новітніх засобів боротьби (кібертехнологій, соціальних мереж, агресивної пропаганди, економічного тиску, ядерного шантажу та іншого) привносить принципово нову якість щодо усталеного розуміння війни і характеризує гібридну війну як унікальне явище 21 ст.
Окремі приклади гібридних воєн сучасності:
- ліванська війна 2006;
- російсько-грузинська війна 2008;
- російська агресія в Криму та на Сході України з 2014;
- повномасштабне вторгнення РФ в Україну 2022.
Характеристика гібридної війни
Гібридна війна має воєнний, дипломатичний, політичний, правовий, психологічний, фінансово-економічний, соціальний, ідеологічний, інформаційний виміри. Зазвичай ці напрями реалізації гібридної війни поєднують в різні комбінації і, застосовуючи у воєнних цілях, перетворюють на зброю. У гібридній війні діє принцип єдиного координаційного центру, що здійснює керівництво звичайними та іррегулярними (пропагандистськими, терористичними, кримінальними) силами. Основним інструментом гібридної війни є ініціювання та підтримання державою-агресором в іншій державі, обраній для агресії, внутрішніх протиріч і конфліктів. При цьому сторона-агресор зазвичай публічно заперечує свою причетність до розв’язаного конфлікту, ретельно маскує його справжній перебіг та ініціаторів.
Характерні ознаки гібридної війни:
- цілковита підпорядкованість військових завдань політичним і медійним цілям;
- поєднання традиційних та новітніх методів ведення війни;
- приховане локальне застосування регулярних збройних сил;
- залучення нерегулярних збройних формувань (терористів, сепаратистських рухів, партизанів);
- вирішальна роль пропаганди та інформаційно-психологічних операцій для впливу на громадську думку.
Способи ведення гібридної війни:
- фінансування та безпосереднє здійснення актів тероризму державного;
- підтримка сепаратизму;
- ініціювання псевдодержавних утворень;
- озброєння, матеріальне забезпечення та підготовка нерегулярних збройних формувань, озброєних загонів терористів, бойовиків із місцевого населення;
- утримання населення конфліктного регіону в постійному страху за своє життя.
Методи гібридної війни активно застосовують як окремі держави, так і воєнізовані терористичні утворення (Аль-Каїда, Талібан, Хезболла).
Гібридна війна в Україні
Використання терміна «гібридна війна» набуло особливого значення у зв’язку з розв’язаною 2014 РФ агресії проти України, результатом якої стали окупація АР Крим та окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО). Російська агресія спонукала до розширення змісту гібридної війни, стимулювала процес осмислення цього явища як окремого феномена. Агресія РФ проти України є спробою формування гібридного світоустрою, що означає:
- відновлення світопорядку часів холодної війни з відповідною поляризацією світу та довільним тлумаченням норм міжнародного права;
- маніпулювання демократичними стандартами з метою виправдання політики масової брехні;
- повзучу експансію зі створенням псевдореспублік та використанням сепаратистсько-терористичних угруповань;
- підрив легітимності влади і роздмухування внутрішньодержавних суперечностей на території жертви агресії;
- створення пропагандистськими та репресивними засобами всередині своєї країни та на окупованих територіях квазіреальності закритого типу;
- «захист співвітчизників», «співгромадян», освячений ідеологією «руського світу»;
- підміна гібридної агресії поняттям «громадянська війна», ідентифікація агресором себе як «миротворця» та посередника, приписуючи об’єктові нападу роль нападника.
Розв’язана 24.02.2022 РФ широкомасштабна війна проти України засвідчує, що гібридна війна може здійснюватися з метою пошуку слабких місць в обороні противника задля подальшого відкритого збройного захоплення території суверенної держави. При цьому використання елементів гібридної війни продовжується, що засвідчує спроба з боку керівництва РФ розмиття відмінностей між станом війни і миру під виглядом «спеціальної військової операції».
Протидія гібридній війні передбачає:
- розробку альтернативних стратегій з урахуванням ключової ролі сил спеціальних операцій;
- спроможність критичної інфраструктури до протистояння зловмисним діям та завданим руйнуванням, до динамічного відновлення;
- належне використання інформаційно-комунікаційних можливостей (публічної дипломатії; взаємодії держави, військових і громадськості; Засоби масової інформації засобів масової інформації та соціальних мереж; волонтерської діяльності);
- формування нової моделі системи національної безпеки та оборони, спроможної відповідати на виклики сьогодення і майбутнього;
- поєднання асиметричних зусиль різних країн, застосування жорстких економічних санкцій проти агресора;
- створення коаліції держав із метою захисту демократії та загальнолюдських цінностей.
Див. також
Література
- Hoffman F. Conflict in the 21st Century: The Rise of Hybrid Wars. Arlington : Potomac Institute for Policy Studies, 2007. 72 p.
- Libicki M. Conquest in Cyberspace. National Security and Information Warfare. Cambridge : Cambridge University Press, 2007. 323 p.
- Lasica D. T. Strategic Implications of Hybrid War: A Theory of Victory. Fort Leavenworth : School of Advanced Military Studies, 2009. 66 p.
- Murray W., Mansoor P. Hybrid Warfare: Fighting Complex Opponents from the Ancient World to the Present. Cambridge : Cambridge University Press, 2012. 321 p.
- Магда Є. Гібридна війна. Вижити і перемогти. Харків : Віват, 2015. 304 с.
- Почепцов Г. Г. Сучасні інформаційні війни. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2015. 498 с.
- Баровська А. В. Інформаційні виклики гібридної війни: контент, канали, механізми протидії. Київ : Національний інститут стратегічних досліджень, 2016. 110 с.
- Головченко В., Дорошко М. Гібридна війна Росії проти України. Історико-політичне дослідження. Київ : Ніка-Центр, 2016. 184 с.
- Світова гібридна війна: український фронт / За заг. ред. В. П. Горбуліна. Київ : Національний інститут стратегічних досліджень, 2017. 496 с.
- Горбулін В. Як перемогти Росію у війні майбутнього. Київ : Брайт Букс, 2021. 248 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Горбатенко В. П. Гібридна війна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гібридна війна (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
