Безпека
Безпе́ка (англ. safety, security; фр. securite) — багатозначний термін: 1) стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, спільноти, суспільства, держави від внутрішніх та зовнішніх загроз;
2) властивість предметів, явищ, процесів зберігатися за руйнівних впливів. Суб’єктами безпеки є людина, суспільство, держава.
Зміст
Характеристика
Наявність безпеки дозволяє суспільству зберігати та примножувати свої базові цінності, є необхідною передумовою прогресивного суспільного розвитку. Безпека є умовою збереження та накопичення таких цінностей, як-от добробут, сталий розвиток, мир тощо.
Види безпеки за сферами забезпечення:
- банківська;
- виробнича;
- воєнна;
- гуманітарна;
- демографічна;
- духовна;
- екологічна;
- економічна;
- енергетична;
- інформаційна;
- інвестиційна;
- майнова;
- міжнародна
- моральна;
- національна;
- пожежна;
- політична;
- правова;
- продовольча;
- психологічна;
- радіаційна;
- соціальна;
- техногенна;
- транспортна;
- трудова;
- фізична;
- ядерна тощо.
Досягнутий рівень суспільної безпеки залежить від ефективності практичних заходів соціальних інститутів та соціальних спільнот щодо прогнозування, виявлення, нейтралізації та зниження рівня загроз.
Розробка та ефективне впровадження стратегій національного та світового розвитку, в яких досягається гармонізація екологічних, економічних, політичних, соціальних та гуманітарних взаємовідносин, є одним із головних факторів пливу на безпечний розвиток соціальної системи.
Безпека у законах та нормативно-правових актах
Державний стандарт України 2293-99 визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. Людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються у Конституції України найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3).
У Конституції України найважливішими функціями держави визначено захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17), обов’язок держави — забезпечення екологічної безпеки (ст. 16).
У Законі України «Про національну безпеку України» (2018) поняття «безпека» вживають у значеннях:
- захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності та демократичного конституційного ладу, інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз (воєнна безпека, ч. 2 ст. 1);
- захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз (громадська безпека і порядок, ч. 3 ст. 1);
- захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру (державна безпека, ч. 4 ст. 1);
- захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (національна безпека України, ч. 9 ст. 1).
Силами безпеки у цьому законі визнають правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України (ч. 17 ст. 1).
Статут ООН визначає як одну із головних цілей створення та діяльності своєї організації — об’єднання зусиль міжнародного співтовариства для підтримки безпеки. Країни-учасники ОБСЄ (ст. 5 Заключного акту від 01. 08. 1975) зобов’язалися утримуватися від будь-яких дій, які можуть погіршити ситуацію до такої міри, що виникне загроза щодо підтримки безпеки.
Додатково
Поняття безпеки в історії соціальної думки
У соціально-філософській та соціологічній думці одними з перших до системного аналізу проблеми безпеки і виживання держави, суспільства та окремого індивіда в контексті їх взаємодії вдалися автори теорії «суспільного договору».
На думку Т. Гоббса, людей об’єднує в суспільство страх перед небезпеками (люди вирішують делегувати абсолютній владі суверена свою свободу).
Уявлення Дж. Лока про безпеку ґрунтувалися на поглядах про людину як істоту, яка не має вродженого потягу до свавілля, зла чи добра (свідомість людини — лат. tabula rasa — «чиста дошка»). Знання людини та її особистісні риси визначаються досвідом. Дж. Лок вважав, що оскільки народ є носієм і джерелом влади, то має право скинути її, якщо суспільний договір не виконується. Поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову формує систему заборон і противаг та відкриває можливості у забезпеченні безпеки. Уявлення Дж. Лока про безпеку згодом знайшло відображення в ліберальній теорії та соціальній практиці західноєвропейських демократій. Останні безпеку індивіда не тільки ототожнювали з безпекою суспільства, але й пропонували застосування певних правових механізмів.
У філософії Г. Гегеля безпеці протистоїть свавілля. Його носієм є індивід, відокремлений від загального права. Життя та власність індивіда забезпечуються лише безпекою держави. Тому для забезпечення безпеки держави у разі необхідності ними можуть пожертвувати.
К. А. де Сен-Сімон вважав, що безпеку суспільства може забезпечити добровільна асоціація людей із плановою організацією виробництва, ліквідація соціальної ієрархії, інститутів приватної власності та держави.
На думку, Е. Дюркгейма, основними елементами безпеки індивіда та суспільства мають бути соціальні норми та цінності.
Взаємозв’язок держави та безпеки розглянуто також окремими представниками філософії постмодерну (М. Фуко, Ж. Бодріяр). Державні інститути, розширюючи сферу гарантій індивідуальної безпеки через захист громадян від різноманітних ризиків, безробіття, нещасних випадків, водночас розширюють сферу контролю за людиною. Турбота державної влади про безпеку громадян за певних умов може стати загрозою для них, особливо коли вона виходить за межі закону.
Розгляд проблеми безпеки у контексті понятійного апарату синергетики сприяє розумінню спонтанності й непередбачуваності характеру та спрямованості небезпек як наслідку взаємодії процесів соціальної і природної самоорганізації об’єктів навколишнього світу.
Література
- Глобальна та національна безпека / Авт. кол.: В. І. Абрамов, Г. П. Ситник, В. Ф. Смолянюк та ін. Київ : Національна академія державного управління при Президентові України, 2016. 784 с.
- Тихий В. П. Безпека людини: поняття, правове забезпечення, значення, види // Вісник Національної академії правових наук України. 2016. № 2 (85). С. 31–46.
- Березуцький В. В., Березуцька Н. Л., Богодист А. О. та ін. Безпека людини у сучасних умовах. Харків : Мезіна В. В., 2018. 207 с.
- Andersen-Rodgers D., Crawford K. Human Security: Theory and Action. Lanham : Rowman & Littlefield, 2018. 320 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Єнін М. Н. Безпека // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безпека (дата звернення: 29.04.2024).
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
