Алтайський край
Алта́йський край (рос. Алтайский край) — суб’єкт Російської Федерації в складі Сибірського федерального округу.
|
Алтайський край (Алтайский край) | |
|---|---|
| Тип | край |
| Адміністративний центр | Барнаул |
| Країна | Росія |
| Регіон країни | |
| Площа (кв. км) | 168000 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 2300 |
| Густота населення (осіб на кв.км) | 14 |
| Найбільші міста | Барнаул, Бійськ |
| Адміністративні кордони | Республіка Алтай, Кемеровська область, Новосибірська область |
| Міжнародні кордони | Казахстан |
Зміст
Географічне положення
Розташовано на південному заході азійської частини Росії та півдні Сибіру. Простягнувся в широтному напрямку майже на 600 км, з півночі на південь — приблизно на 400 км.
Межує на заході з Павлодарською, на півдні — зі Східно-Казахстанською областями Казахстану, на південному сході — з Республікою Алтай, на північному сході — з Кемеровською областю і на півночі — з Новосибірською областю Росії.
Адміністративний поділ
У складі Алтайського краю 723 муніципальних утворення, з них 10 міських округів; 59 муніципальних районів; 7 міських поселень; 647 сільських поселень.
Територія — 168,0 тис. км2.
Адміністративний центр — м. Барнаул.
Історична довідка
Заселення території Алтайського краю почалося в палеоліті, про що свідчать археологічні знахідки на стоянці «Карама» в долині р. Ануй та печерах Окладникова, Денисова, Чагирськай Лігво Гієни. У бронзовому віці в межах Алтаю (у долинах річок Бії та Катуні — на півдні та Обі — на півночі) з’явилися племена афанасіївської культури (6–3 тис. до н. е.), основою життя яких було відгінне скотарство. Згодом перебував у сфері впливу (3–1 ст. до н. е.) племінного союзу хунну.
Заселення росіянами Верхнього Приоб’я та передгір’їв Алтаю почалося з 1660-х, освоєння — зі спорудження Білоярської (1717) і Бікатунської (1718) фортець для захисту від войовничих місцевих кочівників.
Указом російської імператриці Єлизавети Петрівни Алтай було передано (1747) до імператорської власності. У складі Томської губернії існувала (1834–1896) адміністративно-територіальна одиниця площею понад 500 тис. км2 — Алтайський гірський округ, що включав сучасні Алтайський край, Новосибірську й Кемеровську, частину Томської та Східно-Казахстанської областей.
Сучасна територія Алтайського краю в 20 ст. перебувала в складі Алтайської губернії (1917–1925; адміністративний центр — м. Барнаул), Сибірського (1925–1930) і Західно-Сибірського краю (1930–1937; адміністративний центр — м. Новосибірськ), доки не було створено Алтайський край (1937; адміністративний центр — Барнаул), зі складу якого було виокремлено Горно-Алтайську автономну область (1990), згодом перетворену на Республіку Алтай (1993; адміністративний центр — м. Горно-Алтайськ).
Природа
Рельєф і корисні копалини
Алтайський край займає південно-східну частину Західно-Сибірської рівнини (Кулундинська тектонічна западина), для якої характерна значна потужність осадових відкладів (до 100–1200 м), східна та південно-східна частини представлені Алтає-Салаїрською складчастою системою, пов’язаною на південному заході зі структурами Західного (Рудного) Алтаю. Земна кора має тришарову будову, сягає товщини від 40–42 км до 50–55 км, збільшується під гірськими масивами. Долина р. Об поділяє територію Алтайського краю на східну (відроги та схили Салаїрського кряжу) і західну (Кулундинська рівнина й Приобське плато) частини. На південному сході розташовано передгір’я Алтайських гір.
У межах Алтайського краю виокремлюють кілька рельєфних зон. Західну частину займає плоска, з малими ухилами Кулундинська рівнина (найнижча висота — 96 м над рівнем моря). Далі на схід з помітним 50–100-метровим уступом піднімається Приобське плато з густою мережею долин дрібних водотоків, балок та ярів (максимальна висота — 321 м над рівнем моря). За широкою долиною р. Обі, у північній частині краю, простягається Бійськ-Чумиська височина (300–500 м над рівнем моря), що переходить на схід у Передсалаїрську рівнину (200–300 м над рівнем моря) із сопковою поверхнею, порізану численними балками та ярами. Смуга передгірних рівнин відокремлює Західний Сибір від Алтайських гір, а в межах краю розташована лише північна частина цієї гірської області.
На території краю є родовища вугілля бурого, залізних руд, поліметалічних руд і нікель-кобальтових руд (див. Кобальтові руди; Нікелеві руди), бокситів, корінного й розсипного золота, мінеральних солей (сульфатів Натрію та Магнію, галіту, соди вуглекислої), цементної сировини, гіпсу, облицювальних і кольорових каменів, лікувальних грязей, мінеральних і питних підземних вод.
Ґрунти
Ґрунтовий покрив краю різниться в рівнинній і гірській частинах із утворенням перехідної смуги передгірних ґрунтів. У рівнинній частині трапляються майже всі види ґрунтів (понад 130 типів, окрім тундрових і субтропічних). Велика Кулундинська рівнина зайнята ґрунтами каштановими з малим умістом гумусу, на берегах численних озер і западин трапляються солонці лучні, лучно-степові ґрунти, солончаки, під сосновими борами формуються дерново-підзолисті ґрунти. Основні площі Приобського плато зайняті чорноземами звичайними; під березовими кілками розвинені сірі лісові осолоділі ґрунти, по балках — дерново-слабопідзолисті.
Клімат
Клімат помірний, перехідний до різко континентального. Формується через часту зміну повітряних мас (що надходять з Атлантики, Арктики, Східного Сибіру та Середньої Азії). Сухий, із холодною й малосніжною зимою, коротким теплим літом.
Середня температура січня — –19 °С, липня — +19 °С. Абсолютна річна амплітуда температури повітря сягає 90–95 °C. Період без морозів триває близько 120 днів.
Середньорічна кількість опадів становить 250–350 мм зі збільшенням до 600–700 мм у східному й південно-східному напрямках.
Річки
В Алтайському краї близько 17 тис. річок загальною довжиною 51 тис. км, найбільша — Об.
Є понад 13 тис. озер, найбільші розташовані в степовій зоні, зокрема Кулундинске (728 км2), значні запаси підземних вод.
Рослинний і тваринний світ
На території краю представлено такі типи рослинності: ліси, степи, луки, болота, тундри, чагарникова (див. Чагарник), скельна, водна, солончакова й синантропна (див. Синантропні організми).
У флорі Алтайського краю — 2,1 тис. видів вищих судинних рослин, зокрема 1,8 тис. аборигенних видів і 300 адвентивних видів, близько 400 видів мохів та 700 — лишайників. Серед них є представники ендеміків та реліктів.
Загальна площа, укрита лісами, в Алтайському краї становить 3,816 млн га. Переважають хвойні (41,3 % за площею і 53,6 % за запасом, зокрема кедр — 1,1 %), м’яколистяні (58,7 % за площею і 46,4 % за запасом) породи.
Видовому розмаїттю тваринного світу сприяє ландшафтна строкатість краю. Найчисленніша група тварин у краї — безхребетні, з-поміж них — клас комахи (понад 400 видів), 31 з яких занесено до Червоної книги Алтайського краю. Клас земноводні представлено в краї 5 видами, з яких 2 види — тритон звичайний та сибірський кутозуб — занесено до Червоної книги Алтайського краю. З 9 видів плазунів до Червоної книги занесено гадюку степову, круглоголовку такирську, ящірку різнокольорову, що мешкають у деяких степових районах краю. У регіоні налічують понад 320 видів птахів, з них у краї гніздяться від 220 до 290 видів. Ссавці представлені 82 видами. У лісах краю трапляються ведмідь бурий, вовк сірий, лисиця звичайна, соболь, горностай, козуля європейська, лось, марал, заєць сірий, заєць білий, бобер (див. Боброві), білки, бурундуки, норка європейська.
В Алтайському краї функціонують 37 державних природних заказників, 62 пам’ятки природи й природний парк «Ая».
Основні загрози й ризики в сфері природокористування
Природні комплекси Алтайського краю за останні 100 років зазнали значних змін, пов’язаних з відкриттям родючих земель, у 1950-ті — підняттям цілини, пізніше — створенням великих меліоративних систем, каналів, будівництвом промислових об’єктів і населених пунктів.
Основними джерелами забруднення повітря в Алтайському краї є підприємства нафтохімічної та харчової промисловості, електроенергетики, чорної металургії, коксохімії, машинобудування. Найбільшими забруднювачами повітряного басейну краю є Барнаульські ТЕЦ 1–3, ВАТ «Алтайенерго», МУП «Теплові мережі» м. Барнаула, ВАТ «Барнаултрансмаш », Барнаульський завод техвуглецю, ВАТ «Алтайкровля», ВАТ «Алтайвагон», ВАТ «Алтай-Кокс», ТОВ «Бійськенерго», ВАТ «Алтайхімпром», ВАТ «Каучуксульфат», викиди автомобільного транспорту тощо.
Населення
Загальна кількість населення — 2,3 млн осіб (2018, оцінка), густота населення — 14 осіб/км2.
Склад населення за етнічними групами (2010, перепис): росіяни (93 %), німці (2,1 %), українці (1,3 %), вірмени, казахи й татари (по 0,3 %), білоруси й азербайджанці (по 0,2 %). В Алтайському краї мешкають кумандинці, які пов’язані з корінними нечисленними народами Півночі, Сибіру й Далекого Сходу.
За релігійними групами: православні (понад 94 %), мусульмани (понад 1 %), представники інших релігій (близько 4 %).
За віковими групами (2019, оцінка): до 14 років — 18 %, 15–64 років — 66,5 %, 65 років і більше — 15,5 %. За статевими групами: жінки (54 %), чоловіки (46 %).
Рівень урбанізації — 56 %. Найбільші міста (2018, оцінка): Барнаул (632,4 тис. осіб), Бійськ (201,9 тис. осіб), Рубцовськ (144,1 тис. осіб), Новоалтайськ (73,4 тис. осіб), Заринськ (46,6 тис. осіб).
Населення зменшується. З початку 2018 кількість жителів скоротилася на 8,2 тис. осіб (на 0,3 %).
Господарство
Промисловість
Для сучасної структури промислового комплексу характерна велика частка обробних виробництв (понад 80 % в обсязі відвантажених товарів). Провідними є виробництво харчових продуктів, машинобудівної продукції (вагоно-, котло-, дизелебудування, сільгоспмашинобудування, виробництво електроустаткування), виробництво коксу, гумових та пластмасових виробів, а також хімічне виробництво.
Провідні галузеві підприємства: біофармацевтичний кластер на платформі науково-виробничого потенціалу м. Бійська, ВАТ «Сибір-Поліметали» (видобування поліметалевих руд), ТОВ «Золото Кур’ї» і ТОВ «Артіль старателів «Пошук» (видобуток рудного золота), ВАТ «Алтайвагон» (виробництво кількох типів вантажних вагонів та ремонтування залізничного рухомого складу) тощо.
Сільське господарство
Алтайський край посідає перше місце в Російській Федерації за площею ріллі (6,5 млн га, 2014), використання якої з 2009 доведено до рівня 100 %. Один із найбільших виробників екологічно чистого продовольства в Росії. Алтайський край — єдиний від Уралу до Далекого Сходу регіон, де вирощують цукровий буряк (2016 році вирощено 1,1 млн т).
Основні галузі тваринництва: м’ясо-молочне скотарство, свинарство, вівчарство. Поголів’я великої рогатої худоби — 795 тис., зокрема корів — понад 340 тис. (2017, оцінка).
Обсяг валової продукції сільського господарства, виробленої всіма сільськогосподарськими товаровиробниками, у січні — квітні 2017 становив 21,3 млрд рублів.
Однією з традиційних підгалузей сільського господарства є бджільництво (понад 10 тис. особистих підсобних господарств, понад 120 сільськогосподарських організацій).
Сфера послуг
Понад 75 % підприємств працює у сфері послуг, із них переважна частина — підприємства торгівлі. 2018 з урахуванням локальних мереж діяло понад 900 роздрібних мережевих компаній. На другому місці — операції з нерухомістю. Найбільший попит населення був на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (27,8 %), перукарські та косметичні послуги (13,9 %) та послуги з ремонту й будівництва житла (14,8 %).
У сфері туризму в Алтайському краї реалізуються великі інвестиційні проекти, як-от: особлива економічна зона туристично-рекреаційного типу «Бірюзова Катунь», гральна зона «Сибірська монета», туристично-рекреаційні кластери «Бєлокуриха» і «Барнаул — гірничозаводське місто», автотуристський кластер «Золоті ворота». 2016 у регіоні діяло близько 970 туристичних підприємств.
Транспорт
В Алтайському краї розташовано два аеропорти — у містах Барнаулі та Бійську. Барнаульський аеропорт має статус міжнародного.
Транспортна інфраструктура представлена залізничним (експлуатаційна довжина залізничних шляхів загального користування становить 1,8 тис. км), автомобільним (протяжність автомобільних доріг загального користування — 16,7 тис. км), внутрішнім водним (загальна довжина судноплавних шляхів — 607 км) видами транспорту.
Основні річкові порти — Барнаульський, Бійський, а також пристань — Камінь-на-Обі.
Територією краю проходять 2 федеральні автомобільні траси до Республіки Казахстан, Монголії, країн Центрально-Азійського регіону; залізниця, що сполучає Середню Азію з транссибірською магістраллю.
Наука, освіта, культура
Наука і освіта
На території Алтайського краю — 40 науково-дослідних організацій (2017, оцінка), 13 науково-дослідних інституів, 9 академічних структур, проектно-конструкторські організації, дослідницькі підрозділи закладів вищої освіти та промислових підприємств, мережа технопарків і центрів колективного користування високотехнологічним обладнанням. Представлені установи Сибірського відділення Російської академії наук (Інститут проблем хіміко-енергетичних технологій, Інститут водних та екологічних проблем). 2017 на основі установ Сибірського відділення Російської академії сільськогосподарських наук сформовано Федеральну державну бюджетну наукову установу «Федеральний Алтайський науковий центр біотехнологій». У межах центру були об’єднані Науково-дослідний інститут садівництва Сибіру імені М. А. Лісавенка; Всеросійський науково-дослідний інститут пантового оленярства; Сибірський науково-дослідний інститут сироваріння; Алтайський науково-дослідний інститут тваринництва й ветеринарії; Горно-Алтайський науково-дослідний інститут сільського господарства. Місто Бійськ є одним з найбільших наукоградів (статус від 2005) Російської Федерації.
Станом на 2015 діють 883 дитячі садки, 1 092 денні загальноосвітні організації (зокрема 1 077 державних), 38 середніх спеціальних закладів освіти, 10 закладів вищої освіти. Провідні заклади вищої освіти: Алтайський державний університет, Алтайський державний технічний університет імені І. І. Ползунова, Алтайський державний медичний університет, Алтайський державний аграрний університет, Алтайський державний інститут культури, Алтайський державний педагогічний університет (усі — у м. Барнаулі), Алтайський державний гуманітарно-педагогічний університет імені В. М. Шукшина (у м. Бійську).
Культура і мистецтво
Мережа закладів культури Алтайського краю — 2,3 тис. одиниць: 1,1 тис. установ культури клубного типу, 841 загальнодоступна бібліотека, 58 музеїв, картинна галерея, 6 парків культури й відпочинку, 6 театрів, 3 концертні організації, 113 дитячих шкіл мистецтв (2015, оцінка).
У м. Барнаулі працюють Алтайський крайовий державний театр музичної комедії, Алтайський крайовий театр драми імені В. Шукшина, Державний молодіжний театр Алтаю, Державна філармонія Алтайського краю, у м. Бійську — Драматичний театр.
Відбуваються великі культурні заходи всеросійського рівня: Всеросійський фестиваль «Шукшинські дні на Алтаї», Всеросійський Шукшинський кінофестиваль, Всеросійський фестиваль традиційної культури «День Росії на Бірюзовій Катуні».
У м. Барнаулі діють такі музеї: Державний художній музей Алтайського краю, Алтайський державний краєзнавчий музей, Державний музей історії літератури, мистецтва і культури Алтаю; у с. Сростки Бійського району — Всеросійський меморіальний музей-заповідник В. Шукшина; у м. Бійську — Бійський краєзнавчий музей імені В. Біанкі; у с. Полковниково Косихінського району — Алтайський державний меморіальний музей Г. Титова; у м. Рубцовську — Музей історії медицини Алтаю; у с. Косіха Косіхського району — Меморіальний музей Р. Рождественського; у м. Зміїногорську — Музей історії розвитку гірничого виробництва імені А. Демидова тощо.
Спорт
У регіоні — 5,7 тис. спортивних об’єктів, зокрема 82 стадіони, 1,6 тис. спортивних залів, 3,4 тис. майданчиків, 75 басейнів та інше (2015, оцінка). Клубний спорт представляють футбольний клуб «Динамо», жіночий клуб із хокею на траві «Комунальник» та інші.
Серед спортсменів Алтайського краю — Т. Котова (бронзова призерка Літніх Олімпійських ігор 2000 і Літніх Олімпійських ігор 2004; стрибки в довжину), С. Клевченя (срібний і бронзовий призер Зимових Олімпійських ігор 1994; ковзанярський спорт), О. Тищенко (чемпіон Літніх Олімпійських ігор 2000; бокс).
Література
- Егоров Г. М. Алтайский край. Москва : Профиздат, 1987. 264 с.
- Алтайский край // Словарь современных географических названий. Екатеринбург : У-Фактория, 2006. URL: http://otpusk-info.ru/journey/dictionary/geographic-names/fc/slovar-192-3.htm#zag-125
- Перечень профессиональных образовательных организаций Алтайского края // Официальный сайт Алтайского края. 2011. URL: https://www.altairegion22.ru/territory/education/initial/
- Екеев Н. В. Алтай: история и культура. Горно-Алтайск : Бюджетное научное учреждение Республики Алтай «Научно-исследовательский институт алтаистики им. С. С. Суразакова», 2015. 471 с.
- Певцов М. В. Алтай. Монголия. Китай. Тибет. Москва : Эксмо, 2015. 462 с.
- Краткая информация об Алтайском крае // Официальный сайт Алтайского края. URL: https://www.altairegion22.ru/territory/info/
- Общие сведения о природных ресурсах и охране окружающей среды в Алтайском крае // Министерство природных ресурсов и экологии Алтайского края. URL: http://altaipriroda.ru/vazhno/obshhie_svedenija_o_prirodnyx_resursax_i_oxrane_okruzhayushhej_sredy_v_altajskom_krae/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Івченко А. С. Алтайський край // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алтайський край (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
