Атанасія
Атана́сія (грец. ἀϑανασία — безсмертя, від грец. ά… — заперечний префікс і грец. ϑάνατος — смерть) — вчення про безсмертя, нескінченне фізичне або духовне існування.
Історична довідка
Уявлення про безсмертя існує в багатьох культурах. Виникло вже в первісних народів із розвитком тотемізму і, особливо, анімізму, пов’язане із вірою в реінкарнацію. Набуло доктринального характеру в індуїзмі, буддизмі, джайнізмі, даосизмі. Розвинуті уявлення про безсмертя душі в ранньо-етнічних релігіях (напр., давньоєгипетській) зумовили інституціювання складних ритуально-поховальних практик, покликаних забезпечити потойбічне життя.
На давньогрецькому ґрунті атанасію сповідували прихильники орфізму, Піфагор, Філолай, Архіт Тарентський, Тимей, Теано, Емпедокл, Сократ, Платон, Плотін, Немезій Емеський та ін.
Так, за Ямвліхом із Халкіди, уперше можливість безсмертя проголошена орфіками, які вірили у повернення Орфея з царства мертвих. Тут розвинулося уявлення про двоїсту природу людини та можливість винагороди у потойбічному існуванні через містерії втаємничення. Подальший етап у розвитку ідеї безсмертя в античній думці пов’язують зі вченням Піфагора про переселення душі (грец. ψυχή) по смерті тіла в іншу тілесну оболонку (філософ стверджував і про себе, як колишнього Еталіда, сина Гермеса — бог начебто не зміг подарувати безсмертя своїй дитині, але втішив її думкою про перевтілення і пам’яттю про них). Це вчення розвинуте у працях Філолая із Кротона (бл. 470 до н. е.).
Сократ сприймав свій «внутрішній голос» — грец. δαίμον — як щось подібне до об’явлення піфії. Це дозволило його послідовникам твердити про існування у людському тілі особливої субстанції, яка має безсмертну сутність. Платон міркував про те, що досягти безсмертя чи посмертного існування можна через правильний спосіб життя на основі пригадування (анамнезис) ейдосу про існування в «справжньому» світі, що передувало його перебуванню в людині. Платонік Кроній (2 ст.) писав про постійне повернення ідеального начала у тілесну оболонку — палінгенесію (грец. παλινγενεσία, від грец. πάλιν — знову і грец. γένεσίς — виникнення, породження). Неоплатонік Прокл, розглядаючи безсмертя як «вічне повернення», ужив поняття апокатастазису. На цих засадах Діодор Сицилійський розробив поняття метемпсихозу. В західній ранньохристиянській думці йому відповідає термін реінкарнації, введений апологетом Іполитом Римським (бл. 170–235) для позначення «піфагорейського вчення про душу», яке автор трактує як нісенітницю.
Віра в безсмертя є стрижневою для авраамічних релігій (див. Безсмертя душі). Поряд із тим ідея атанасії активно розвивалася в езотеричних системах, які відкинули сотеріологію авраамічної традиції (гностицизм, кабала тощо).
У Новий час ідея атанасії привернула увагу Б. Больцано, який у праці «Атанасія, або Думки про безсмертя душі» обґрунтував погляд на людське безсмертя, спираючись на вчення про нетлінність субстанції, сполученої тимчасово із речовинним носієм. Душу вважав безсмертною і такою, що не залежить від людського тіла, неодноразово переживаючи його смерть.
Різні варіанти віри в атанасію притаманні в 19–21 ст. прихильникам ідей теософії, філософії космізму, спіритизму, персоналізму, інтуїтивізму, релігійного екзистенціалізму, рухам Нью-Ейдж, трансгуманізму тощо.
Типи атанасичних учень
Узагальнюючи розвиток уявлень про безсмертя у релігійно-філософських дискурсах, вирізняють кілька способів тлумачення атанасії:
- ейдетичне або метафізичне (пов’язує безсмертя з долученням до трансцендентного світу вічних сутностей, ідей);
- релігійно-доктринальне (уґрунтовано на уявленнях про вічність душі, воскресіння після смерті або перевтілення безсмертної душі у нову тілесну оболонку);
- біологічне (нескінченне існування організмів);
- натуралістичне (уявлення про вічність матеріальних первнів життя, природи — першоелементів, атомів, стихій та ін.);
- соціокультурне (безсмертя як збереження імен і діянь у пам’яті нащадків, народу);
- інформаційне («цифрове») безсмертя тощо.
Віра в безсмертя — один із найстійкіших феноменів духовної історії людства, який транслюється через покоління та втілюється в різних концепціях атанасії.
Література
- Вишев И. В. Проблема личного бессмертия. Новосибирск : Наука. Сиб. отделение, 1990. 246 с.
- Конотоп Л. Проблема життя та смерті в історії філософії (мітологічні та середньовічні інтерпретації). Київ : [б. в.], 1996. 174 с.
- Вио Т. де. О бессмертии души, или Смерть Сократа / Пер. с фр. Санкт-Петербург : Алетейя, 2001. 224 с.
- Бандуровский К. В. Бессмертие души в философии Фомы Аквинского. Москва : РГГУ, 2011. 328 с.
- Kierkegaard S. Fear and Trembling and The Sickness Unto Death / Trans. from Danish. Princeton, 2013.
- Распопов Є. Танатологічний компонент атанасії у світоглядній картині міфології та релігії: компаративний аналіз // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Сер.: Філос. науки. 2014. № 16. С. 143–148.
- Гуревич П. С. Бессмертие: дар или химера? // Человек: Образ и сущность. Гуманитарные аспекты. 2016. №1 (27). С. 225–244.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Поліщук О. П. Атанасія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атанасія (дата звернення: 30.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.09.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
