Бадольйо, П'єтро
Бадо́льйо, П’є́тро, герцог Аддис-Абебський, маркіз Саботіно (28.09.1871, комуна Граццано Монферрато, тепер комуна Граццано Бадольйо, Італія — 01.11.1956, там само) — італійський державний і військовий діяч.
|
Бадольйо, П'єтро | |
|---|---|
| Народження | 28.09.1871 |
| Місце народження | Граццано Бадольйо |
| Смерть | 01.11.1956 |
| Місце смерті | Граццано Бадольйо |
| Alma mater | Королівська військова академія в Турині |
| Напрями діяльності | військова справа |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | кавалер: Вищого ордена Святого Благовіщення (1928), великого хреста ордена Св. Маврикія та Лазара (1921), великого хреста Савойського військового ордена (1918), великого хреста ордена Корони Італії (1919), великого хреста Колоніального ордена Зірки Італії (1930) |
| Хрести | Великий хрест Ордена Білого лева (1926), великий хрест Ордена Вітовта Великого (1930), великий хрест магістерської гідності Мальтійського ордена (1936) |
Зміст
Життєпис
Народився в родині землевласників Маріо Бадольйо і Антонієтти Пінтареллі-Бадольйо. Після здобуття загальної освіти (1888) вступив до Королівської військової академії в м. Турині. Брав участь у Першій (1895–1896) і Другій (1935–1937) італо-ефіопських війнах, Італійсько-турецькій війні (1911–1912), Першій світовій війні, придушенні повстання в Лівії (1923–1932) і Другій світовій війні. У 1930-х обіймав низку урядових посад у колоніальній адміністрації. У 1943–1944 — прем’єр-міністр Італії, у 1944 — міністр закордонних справ і міністр у справах Італійської Африки. Після відставки відійшов від активної діяльності. Помер у родовому маєтку.
Військова діяльність
1890 як курсант Королівської військової академії в м. Турині отримав звання другого лейтенанта (молодшого лейтенанта). Закінчивши академію, 1892 був підвищений у званні до лейтенанта артилерії.
1896 у складі експедиційного корпусу брав участь у Першій італо-ефіопській війні, після тяжкого поранення отримав звання капітана. За участь в Італійсько-турецькій війні отримав звання майора.
На початок Першої світової війни обіймав посаду начальника оперативного відділу штабу армії, згодом начальника штабу дивізії. 1916 був двічі поранений, отримав звання полковника та очолив піхотний полк. У цьому ж році став генерал-майором. У 1917 командував артилерійським корпусом, а також був призначений заступником начальника штабу Верховного командування. Представляв Італію під час укладання перемир’я. 1919 став начальником Генерального штабу.
На початку 1920-х вийшов у відставку, але 1926 за рішенням Б. Муссоліні викликаний до Італії і знову призначений головою Генерального штабу. 1926 отримав найвище військове звання того часу — Маршал Італії, проте через серйозні розбіжності з диктатором у поглядах на підпорядкування збройних сил був знятий із посади і призначений губернатором у Лівії (1929).
1933 вчергове очолив Генеральний штаб. 1935 призначений головнокомандувачем італійських військ в Ефіопії (Друга італо-ефіопська війна). Неодноразово вчиняв воєнні злочини, зокрема віддавав накази на газові атаки та бомбардування шпиталів Червоного Хреста (див. Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця). Під час Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 координував дії військового корпусу, надісланого на допомогу генералу Ф. Франко. Через протиріччя з Муссоліні у кінці 1940 відправлений у відставку.
Політична діяльність і державна служба
10.03.1919 призначений сенатором Сенату Італії (безперервно зберігав місце в Сенаті до 27.08.1945) за квотою офіцерів армії і флоту. Восени 1919 спрямований до провінції Венеція-Джулія (див. Фріулі – Венеція-Джулія) як спеціальний військовий комісар. Відвідував США і Румунію зі спеціальними військовими місіями.
1922 під час Маршу на Рим запросив дозволу короля Італії на застосування сили для придушення виступу фашистів (див. Італійський фашизм), проте отримав відмову. Після приходу Б. Муссоліні до влади вийшов у відставку і був призначений послом Італії у Бразилії.
Після зняття з посади голови Генерального штабу (1929) призначений губернатором Киренаїки і Триполітанії (тепер Лівія). Спільно зі своїм заступником Р. Граціані (11.08.1882, Італія — 11.01.1955, там само) організував жорстоке придушення збройного опору лівійців, окремі епізоди якого на думку сучасних дослідників мають ознаки геноциду. 1932 оголосив про повне придушення всіх осередків повстання.
1935 об’єднав у своїх руках військову посаду (військовий комісар Італійської Східної Африки, фактичний головнокомандувач корпусу італійських військ в Ефіопії) з цивільними посадами губернатора Ефіопії і Еритреї. Після остаточного захоплення Ефіопії військами під командуванням Бадольйо король Італії Віктор Еммануїл ІІІ прийняв титул імператора Ефіопії і призначив Бадольйо віцекоролем Ефіопії і генерал-губернатором Італійської Східної Африки.
1943 взяв участь у змові за участі короля з метою скинути Б. Муссоліні. У день оголошення відставки й арешту останнього призначений прем’єр-міністром Італії (25.07.1943). Уповноважив генерала Дж. Кастеллано (12.09.1893, Італія — 31.07.1977, там само) провадити переговори з союзниками (див. Антигітлерівська коаліція) про капітуляцію Італії. У відповідь на вторгнення Німеччини до Італії оголосив війну Німеччині (13.10.1943), після чого уряд евакуювався з Рима.
З 11.02.1944 поєднував повноваження прем’єр-міністра з обійманням посад міністра закордонних справ і міністра у справах Італійської Африки.
Після звільнення Рима військами США, Великої Британії й Італії (05.06.1944) вийшов у відставку (08.06.1944), відійшов від справ і оселився в родинному маєтку в комуні Граццано Монферрато (тепер Граццано Бадольйо). 1944 Бадольйо висунули обвинувачення у воєнних злочинах, здійснених у Лівії й Ефіопії. 1947 їх було знято.
Похований у родинній усипальні на цвинтарі Граццано Бадольйо.
Нагороди
Дворянські титули
1916 за сміливість і військові таланти, виявлені в шостій битві при Ізонцо, отримав титул маркіза Саботіно.
1936 за командування операцією із захоплення Ефіопії отримав титул герцога Аддис-Абебського (див. Аддис-Абеба).
Ордени
Кавалер: Вищого ордена Святого Благовіщення (1928, найвища нагорода Італії на час нагородження), великого хреста ордена Св. Маврикія та Лазара (1921), великого хреста Савойського військового ордена (1918, найвища військова нагорода Італії на час нагородження), великого хреста ордена Корони Італії (1919, найвища цивільна нагорода Італії на час нагородження), великого хреста Колоніального ордена Зірки Італії (1930).
Великий хрест Ордена Білого лева (1926, Чехословаччина), великий хрест Ордена Вітовта Великого (1930, Литва), великим хрестом магістерської гідності Мальтійського ордена (1936, Мальтійський орден).
Пам’ять
Комуна, в якій народився Бадольйо, 1939 перейменована на його честь і носить назву Граццано Бадольйо.
Іменем Бадольйо названо вулиці в кількох містах і комунах Італії.
Твори
L'Italia nella seconda guerra mondiale (Memorie e documenti). Milano : A. Mondadori, 1946. 308 p.
Література
- Luna G. de. Badoglio: Un Militaire al Potere. Milano : Bompiani, 1974. 284 p.
- Bertoldi S. Badoglio. Milano : Rizzoli, 1982. 266 p.
- Pieri P., Rochat G. Pietro Badoglio: maresciallo d'Italia. Milano : Oscar Mondadori, 2002. 617 p.
- Amato M., Grazia O. di, Pirozzi N. Una storia sbagliata: Azzariti, Badoglio, Biancheri, Hudal, Orlandi, Costermano. Un secolo di bugie e di mezze verità. Sarno : Edizioni dell'Ippogrifo, 2018. 204 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бадольйо, П'єтро // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бадольйо, П'єтро (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
