Байкал
Байка́л (від тюрк. «Бай-Куль» — багате озеро) — озеро в Росії. Найглибше й найбільше у світі за обсягом прісної води.
Пам'ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1996).
|
Байкал | |
|---|---|
| Прісне/солоне | прісне |
| Площа (кв.км) | 31,7 тис. км2 |
| Об’єм води | 23,6 тис. км3 |
| Середня глибина (м) | 744 м |
| Півострови | Святий Ніс |
| Острови | Ольхон, Великий Ушканій |
| Впадають річки | Селенга, Верхня Ангара, Баргузин, Сніжна, Турка (річка) |
| Витікають річки | Ангара |
| Регіон | Бурятія, Іркутська область |
|
Байкал | |
|---|---|
| Країна | Росія |
| Рік внесення | 1996 |
| Критерії | vii, viii, ix, x |
Зміст
Географічне положення
Байкал розташований на півдні Східного Сибіру, на кордоні Іркутської області та Республіки Бурятія.
Історична довідка
Сучасна назва закріпилася в 17 ст.
Після будівництва 1956 греблі Іркутської гідроелектростанції на р. Ангарі Байкал є частиною акваторії Іркутського водосховища. Середній рівень озера підвищився на 0,8–1,4 м і відтоді залежить від інтересів гідроенергетики. Після створення на р. Ангарі Братського (1967) та Усть-Ілімського (1977) водосховищ Іркутське водосховище утворює з ними Ангарський каскад.
Характеристика
Загальні відомості
Площа озера у природних умовах (за середнього рівня 455,5 м) становила 31,7 тис. км2, довжина — 636 км, ширина — до 79 км, об’єм води — 23,6 тис. км3 (близько 20 % світових і понад 85 % російських запасів поверхневої прісної води).
Середня глибина — 744 м, максимальна в середній частині улоговини — 1 642 м (за іншими даними — 1 637 м).
Геологічна будова і рельєф дна
Западина Байкалу (віком близько 25 млн років) є центральною ланкою Байкальської системи рифтів і розширюється зі швидкістю майже 4,5 мм на рік. Поширені сліди минулої вулканічної діяльності. Селенгинське підняття дна й підводний Академічний хребет із глибинами над гребенями до 400 м розділяють улоговину озера на три глибоководні частини — південну, середню і північну. Поперечний профіль западини асиметричний.
Західний схил крутий, у підводній частині мало розчленований, шельф розвинений слабо. Східний схил більш пологий та мілкий, шельф розвиненіший, підводна частина почленована великими каньйонами.
На дні — озерні осадові товщі потужністю до 7–7,5 км у середній і південній частинах. Байкал — єдина прісноводна водойма, що містить у донних відкладах газові гідрати. Так, у південній і середній частинах озера постійно відбуваються викиди метану у водну товщу.
Розвинений грязьовий вулканізм (див. Сальза), наприклад, у районі дельти р. Селенги, поблизу острова Ольхон.
Берегова лінія
Берегова лінія слабо звивиста, близько 2 100 км завдовжки. Найбільші затоки — Баргузинська, Чивиркуйська, Провал; бухта — Соснівка.
На Байкалі є понад 20 островів, найбільші з них — Ольхон (площа — близько 730 км2) і Великий Ушканій (площа — 9,4 км2). Перший відокремлює від західного узбережжя велику ділянку акваторії — так зване Мале Море. Найзначніший серед півостровів — Святий Ніс (площа — майже 600 км2).
Гідрологічний режим
Площа водозбірного басейну становить близько 545 тис. км2 (за іншими даними — до 571 тис. км2). У Байкал впадає понад 300 річок, серед найбільших — Селенга (приблизно 50 % середньорічного загального припливу річкових вод), Верхня Ангара, Баргузин, Сніжна, Турка. Витікає лише р. Ангара, яка виносить у середньому 60,4 км3 води на рік. Період повного заміщення озерних вод річковими — майже 400 років.
Характерними є високий уміст кисню та низька мінералізація води.
Течії охоплюють всю товщу вод Байкалу, унаслідок чого глибинні води заміщуються поверхневими в середньому за 8 років. Максимальна висота вітрових хвиль — 5 м, прозорість води — до 40 м (у червні та листопаді).
У січні — травні озеро вкрите льодом товщиною 50–120 см.
Клімат
Байкал розташований майже в центрі Азії із суворим, різко континентальним кліматом, але його величезна водна маса пом’якшує клімат узбережжя.
Середня температура повітря січня — –17 °C, липня — +16 °C. На півдні температура в січні вища на 4–6 °C, а в липні нижча на 5–6 °C, ніж за 50–70 км від озера.
Атмосферні опади в середній та північній частинах акваторії становлять 200–350 мм, у південній — близько 400 мм; на східному узбережжі — до 1 000 мм; на території водозбору — майже 400 мм на рік.
Характерна складна система вітрів. Наприкінці осені та на початку зими західні, північно-західні вітри можуть сягати швидкості до 40 м/с.
Рослинний і тваринний світ
За тривалої еволюції в озері сформувався комплекс водоростей, що нараховує близько 1 100 видів і різновидів, з яких 195 — ендеміки. Найбільш різноманітні та численні діатомові водорості.
Фауна Байкалу налічує 2 595 видів і підвидів, понад 50 % з них ендемічні. В озері мешкає 61 вид і підвид риб. Основне промислове значення має омуль байкальський. Серед інших промислових риб — харіус, ялець, окунь, язь, щука, минь і сиг. Найбільший представник іхтіофауни — осетер байкальський, який перебуває під загрозою зникнення. Єдиний представник ссавців — нерпа байкальська.
Екологічні проблеми. Охорона природи
Тривалий час спостерігався значний антропогенний вплив на водну екосистему озера. Серед основних джерел забруднення — м. Байкальськ, зокрема територія Байкальського целюлозно-паперового комбінату (діяв до 2013); порти на півдні; район впливу Байкало-Амурської магістралі на півночі; території біля витоку р. Ангари й гирла р. Селенги. Значно зросла загроза забруднення озера відходами виробництва зі шламосховищ.
Здійснюється постійний комплексний моніторинг довкілля. 1991 прийнято федеральний закон Російської Федерації «Про охорону озера Байкал». Унікальний природний комплекс Байкалу і прилеглих територій охороняється в національних парках Прибайкальському (площа — 417,3 тис. га) і Забайкальському (обидва засновано 1986; площа — близько 269 тис. га); державних природних біосферних заповідниках Баргузинському (засновано 1916; площа — 366,8 тис. га), Байкальському (засновано 1969; площа — 167,8 тис. га) і Байкало-Ленському (засновано 1986; площа — близько 660 тис. га).
Значення
Протяжність судноплавних шляхів становить близько 1,5 тис. км. З півночі озеро огинає Байкало-Амурська магістраль. Відома історична пам’ятка — побудована 1899–1905 Навколобайкальська залізниця (Слюдянка — порт Байкал) з 53 тунелями та інженерними переходами.
Прибайкалля багате на джерела термальних і мінеральних вод із цілющими властивостями. Головним багатством озера вважають запаси прісної води високої якості. У промислових масштабах виробляють пляшкову глибинну воду.
Байкал і його околиці — район туризму й відпочинку. Розвивається гірськолижний та вітрильний спорт. Значні курорти: Горячинськ, Хакуси. На берегах озера розташовані такі міста: Слюдянка, Байкальськ (обидва — Іркутська область), Бабушкін, Сєверобайкальськ (обидва — Республіка Бурятія).
Література
- Вотинцев К. К. Гидрохимия озера Байкал. Москва : Академия наук СССР, 1961. 312 с.
- Галазий Г. И. Байкал в вопросах и ответах. 2-е изд. Иркутск : Восточно-Сибирское книжное издательсво, 1987. 383 с.
- Грачёв М. А. О современном состоянии экологической системы озера Байкал. Новосибирск : Сибирское отделение РАН, 2002. 156 с.
- Экологический атлас бассейна озера Байкал. Иркутск; Улан-Батор; Улан-Удэ : Институт географии им. В. Б. Сочавы СО РАН, 2015. 150 с. URL: http://bic.iwlearn.org/ru/atlas/Atlas%20of%20the%20Baikal%20Basin%20-RUS.pdf/view
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Байкал // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байкал (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
