Беретті, Вікентій Іванович
Бере́тті, Віке́нтій Іва́нович (повне ім’я Беретті Вінченцо-Савеліо-Йосиф-Антоніо; італ. Beretti Vincenzo; 14.06.1781, м. Дамазо-де-Урбе, тепер у складі м. Рима, Італія — 30.08.1842, м. Київ, тепер Україна) — архітектор, головний архітектор Імператорського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Батько архітектора О. Беретті.
|
Беретті, Вікентій Іванович (Beretti Vincenzo) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Вінченцо-Савеліо-Йосиф-Антоніо |
| Народження | 14.06.1781 |
| Місце народження | Рим |
| Смерть | 30.08.1842 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна |
| Місце діяльності | Київ |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | класицизм, історизм |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Святої Анни (III ст.), Святого Володимира (IV ст.), Святого Станіслава (III ст.) |
Життєпис
1804 закінчив Імператорську академію мистецтв у м. Санкт-Петербурзі (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). Навчався в архітектора А. Д. Захарова (1761–1811; тепер Росія). З 1802 працював у м. Санкт-Петербурзі разом із архітектором Ж.-Ф. Тома де Томоном на будівництві будівлі Біржі у Санкт-Петербурзі та Великого театру (не збережено), з 1810 — у Комітеті будівель та гідравлічних споруд. Займався благоустроєм і будівництвом мостів, проєктуванням житлових будинків і культових споруд.
З 1809 — академік Імператорської Академії мистецтв.
1831 — отримав звання професора архітектури.
1834 за завданням Імператорської академії наук разом із архітекторами А. І. Мельниковим (1784–1854; тепер Росія), О. П. Брюлловим (1798–1877; тепер Росія), К. Тоном узяв участь у конкурсі на проєкт будинку Імператорського університету Святого Володимира. Вигравши конкурс, 1835 переїхав у м. Київ для керівництва спорудженням будівлі. Від 1837 — головний архітектор Імператорського університету Святого Володимира; з 1840 працював викладачем цього університету. Серед його учнів — архітектор П. Спарро.
Діяльність
Діяльність В. Беретті вплинула на розвиток архітектури м. Києва 1830–1840-х.
1836–1838 відкрив для огляду й законсервував (див. Консервація пам’яток архітектури), прибудувавши аркбутани, залишки Золотих воріт у м. Києві. Це був перший у Російській імперії успішний приклад наукової консервації та музеєфікації архітектурно-археологічної пам’ятки (бездоганний навіть із позицій сучасної методики реставрації).
Розробив генеральний план м. Києва, затверджений 1837. Його реалізація дозволила об’єднати три раніше розрізнені частини міста — Верхнє місто, Поділ і Печерськ. Розпланував вулицю Володимирську з прилеглими кварталами та університетський ботанічний сад (тепер Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна).
За проєктами В. Беретті споруджено Інститут шляхетних дівчат (1838–1843; тепер Міжнародний центр культури і мистецтв, алея Героїв Небесної сотні, 1); обсерваторію (1841–1848; тепер Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка).
Визнання
Кавалер орденів Святої Анни ІІІ ступеня, Святого Володимира IV ступеня та Святого Станіслава ІІІ ступеня.
У м. Києві іменем архітектора названо вулицю у Деснянському районі.
1994 на студії «Укртелефільм» знято фільм «Беретті. Батько і син» (режисер В. Соколовський).
Додатково
Проєкти у м. Києві, розпочаті В. Беретті, добудував його син Олександр.
Цитата
Про творчу несамостійність Беретті свідчить його висловлювання щодо пофарбування фасадів Київського Імператорського університету Святого Володимира будинку:
Переклад:
Цит. за: Ерофалов-Пилипчак Б. Л. Викентий Беретти: Университет // Архитектура имперского Киева. Киев : Издательский дом А. С. С. ; Научно-исследовательский институт теории и истории архитектуры и градостроительства, 2000. С. 90.
«В обранні кольору цього (пофарбування) мені важко визначитися, не знаючи бажання Государя щодо цього.»
Оригінал:
«В избрании цвета оной (покраски) я затрудняюсь, не зная желания Государя по сему предмету.»Переклад В. В. Вечерського.
Література
- Бутник-Сіверський Б. С. Архітектор В. І. Беретті в Києві. Київ; Львів : Держтехвидав України, 1947. 100 с.
- Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 33–34.
- Ерофалов-Пилипчак Б. Л. Викентий Беретти: Университет // Архитектура имперского Киева. Киев : Издательский дом А. С. С. ; Научно-исследовательский институт теории и истории архитектуры и градостроительства, 2000. С. 89–98.
- Павленко Ю. В. Беретті Вікентій Іванович // Кияни / Гол. ред. Ю. О. Храмов. Київ : Фенікс, 2004. С. 30.
- Беретті: Вікентій Іванович та Олександр Вікентійович // Попельницька О. О. Сто великих діячів культури України. Київ : Арій, 2010. С. 16–19.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Беретті, Вікентій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беретті, Вікентій Іванович (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
