Київського (Імператорського) університету Святого Володимира будинок

Ки́ївського (Імпера́торського) університе́ту Свято́го Володи́мира буди́нок — пам’ятка архітектури, містобудування, історії національного значення, м. Київ, Україна.

Київського (Імператорського) університету святого Володимира будинок.
Фото початку 20 ст.

План першого поверху

Головний фасад

Тильний (садовий) фасад

Загальні відомості

Будівля (вулиця Володимирська, 60) міститься в південно-західній частині історичного центру міста біля перетину його головних магістралей — вулиці Володимирської і бульвару Т. Шевченка. Стоїть навпроти парку Тараса Шевченка з відступом від вулиці у великому кварталі, обмеженому вулицями Володимирською, Л. Толстого, Назарівською, С. Петлюри, бульваром Т. Шевченка. Більшу частину території кварталу, що порізана ярами й різко спускається у долину р. Либеді, займає університетський ботанічний сад (тепер Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна). Університетська будівля стоїть на найвищій позначці рельєфу місцевості й завдяки цьому та своїм значним габаритам є архітектурною домінантою. Її симетрично фланкують будівлі бібліотеки 1914—1929 (з півдня) та університетський гуманітарний корпус 1932 (з півночі). Усі вони в стилі класицизму і формують один із найвизначніших архітектурних ансамблів м. Києва.

Історична довідка

Імператорський Київський університет Святого Володимира відкрито 15.07.1834. Спочатку він розміщувався в приватних будинках на Печерську. 1833–1834 архітектори Ф. Міхович (Мєхович, 1786–1853; тепер Україна), А. Мельников (1784–1854; Росія) та О.Брюллов (1798–1877; Росія) виконали проекти університетської будівлі, яку мали збудувати на пустирі за Золотими воротами. 1834 оголошено конкурс на кращий проект цієї будівлі. Його виграв професор архітектури Імператорської академії мистецтв у м. Санкт-Петербурзі (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна) В. Беретті. Місце розташування університетської будівлі обрав російський імператор Микола І. Унаслідок цього весь район (до того незабудований) отримав класицистичне розпланування, виконане В. Беретті, та пізніше — репрезентативну забудову. Споруду в стилі пізнього класицизму (який іноді називають ампіром) збудовано 1837–1843. Для керівництва будівництвом В. Беретті переїхав із м. Санкт-Петербурга до м. Києва. Після його смерті 1842 внутрішні оздоблювальні роботи завершено під керівництвом сина автора, архітектора О. Беретті. У цій будівлі містилися факультети і кафедри, музеї, бібліотека (1913 мала 300 тисяч томів), 10 наукових товариств, медична клініка; проводили виставки й видавали наукову літературу.

Ботанічний сад при університеті закладено 1841 під керівництвом професора Р. Траутфеттера (1809–1889; тепер Латвія —РФ), який 1847–1859 був ректором.

Первісне пофарбування фасадів було світлим, «кольору дикого каменю» (вапняка). Ф. Ернст вважав, що це був колір теракоти. У 1850-х фасади пофарбовано у темно-червоний колір з чорними архітектурними деталями — капітелями і базами колон, модильйонами карнизів. Ця кольорова гама відповідає барвам стрічки російського ордена Святого Володимира. Його девіз лат. «Utilitas, Honor et Gloria» (Корисність, Честь і Слава) був девізом університету до Жовтневого перевороту 1917.

1920–1926 університет функціонував як Вищий інститут народної освіти, 1926–1932 — Київський інститут народної освіти. 1933 йому повернуто назву університету, з 1939 — імені Т. Шевченка.

При відступі німецьких окупантів із м. Києва на початку листопада 1943 будівлю підпалено і частково зруйновано п'ятьма вибухами. 1944–1945 під керівництвом П. Альошина опрацьовано проект реставрації. Його реалізацію завершено 1954. Тепер тут міститься Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В університеті в цій будівлі навчалися, викладали, працювали діячі науки і культури: Д. Абашев, М. Авенаріус, В. Адріанова-Перетц, Д. Айналов, П. Алексєєв, В. Н. Андрієвський, О. О. Андрієвський (1845-1902; тепер Україна), О. Андріяшев, М. Андрусов, Г. Андрузький, Є. Анічков, В. Антонович, Д. Антонович, В. Артоболевський, З. Архимович, О. Астряб, А. Бабинець, Б. Бабій, Д. Багалій, В. Базилевич, М. Бердяєв, В. Бец, Л. Білецький, О. Білецький, І. Білодід, М. Біляшівський, М. Боголюбов, О. Богомолець, С. Богородський, К. Болсуновський, Є. Бордзиловський, Ф. Бредіхін, Г. Брілінг, Л. Булаховський, М. А. Бунге, К. П. Василенко, М. П. Василенко, І. Вернадський, В. Винниченко, М. Владимирський-Буданов, Ф. Вовк, К. Воблий, С. Всехсвятський, С. Гамченко, М. Ге, О. Гермайзе, С. Гершензон, О. Гіляров, С. Гіляров, В. Глушков, Б. Гнєденко, С. Гогоцький, С. Голубєв, О. Гольдман, Д. Граве, М. Гришко, К. Грушевська, М. Грушевський, О. Грушевський, М. Гудзій, О. Гуляєв, М. Ґалаґан, В. Данилевич, М. Дашкевич, О. Дейч, Д. Демуцький, П. Демуцький, В. Дзядик, О. Динник, В. Дідковський, М. Довнар-Запольський, В. Доманицький, Д. Дорошенко, М. Драгоманов, М. Драй-Хмара, В. Дяченко, О. Ейхельман, Ф. Ернст, А. Ємченко, С. Єфремов, П. Житецький, Д. Заболотний, В. Затонський, Д. Зеров, М. Зеров, М. Зібер, В. Іконников, М. Калинович, І. Каманін, В. Караваєв, Є. Квасников, К. Квітка, Т. Кезма, К. Кесслер, Є. Кирилюк, І. Кириченко, М. Кільчевський, Б. Кістяківський, І. Кістяківський, О. Кістяківський, О. Ковалевський, А. Коваленко, О. Козлов, Ю. Кондуфор, П. Копнін, В. Кордт, О. Корнійчук, О. Корчак-Чепурківський, М. Косач, Г. Косинка, Й. Косоногов, М. Костомаров, О. Котляревський, М. Кравчук, Л. П. Крамаренко, М. Крилов, А.Кримський, Ю. Кулаковський, П. Курінний, Б. Ларін, В. Лашкарьов, О. Лашкевич, Р. Лащенко, М. П. Левицький, О. Левицький, І. Линниченко, В. Липський, М. Лисенко, А. Лівицький, А. Лобода, В. Ляскоронський, М. Макаренко, І. Малиновський, Д. Мануїльський, О. Маркевич, О. Маркович, С. Маслов, О. Мельничук, А. Метлинський, В. Михалевич, К. Михальчук, О. Міддендорф, Г. Мінх, М. Міхновський, Ф. Г. Міщенко, Я. Модилевський, Н. Моргуліс, С. Московець, В. Муравйов, С. Навашин, О. Навроцький, В. Науменко, П. Недбайло, В. Незабитовський, О. Нестеренко, О. М. Новицький, Л. Новиченко, І. Огієнко, О. Оглоблин, А. Оканенко, Є. Онацький, Є. Оппоков, М. Орлов, О. Орлов, С. Орнатський, Д. Острянин, Г. Павлуцький, О. Палладін, К. Паустовський, В. Перетц, В. П. Петров, М. Н. Петровський, Б. Пишкін, І. Підоплічко, М. Підоплічко, П. Погребняк, С. Подолинський, Г. Положій, Н. Полонська-Василенко, М. Г. Попов, П. Попов, М. Порш, В. Поспєлов, А. Прахов, В. Прокопович, Г. Пфейффер, В. Радзимовська, Д. Ревуцький, Л. Ревуцький, М. Рильський, Т. Рильський, П. Рогович, С. Родіонов, Я. Ролл, історик В. Романовський (1890–1971; тепер Україна – РФ), Л. Рубенчик, П. Рулін, О. Русов, Г. Савін, В. Садовський, В. Самійленко, М. Світальський, В. Сельський, М. Семененко, С. Семковський, О. Сєверцов, Л. Симиренко, В. А. Симоненко, І. Скворцов, М. Скліфосовський, Л. Славін, В. Собко, О. Соболевський, Ю. Д. Соколов, О. Соколовський, В. Б. Соллогуб, М. Старицький, П. Стебницький, І. Стешенко, В. Стріха, Л. Тарасевич, Є. Тарле, В. В. Тарновський (молодший), М. С. Ткаченко, Л. Ткачук, О. Топачевський, Д. Третьяков, М. Туган-Барановський, П. Тутковський, І. Усенко, О. Федотов-Чеховський, Д. Фердман, П. Филипович, Т. Флоринський, Р. П. Фогель, О. В. Фомін, М. Хандриков, С. Ходецький, М. Холодний, П. І. Холодний, Г. Цехановецький, С. Чавдаров, В. Чаговець, Р. Чаговець, М. К. Чалий, Г. Челпанов, Б. Чернишов, Д. Чижевський, В. Чорновіл, Є. Шабліовський, історик С. Шамрай (1900–1939; тепер Україна – РФ), І. Шаровольський, К. Шейковський, Т. Шевченко, Ф. Шевченко, С. Шелухин, Л. Шестов, А. Шидловський, В. Шинкарук, А. Шлепаков, І. І. Шмальгаузен, І. Ф. Шмальгаузен, О. Шмідт, Ф. Штейнгель, К. Штеппа, Й. Штокало, О. Шульгин, історик В. Шульгін (1822–1879; тепер Україна), Я. Шульгін, В. Щербаківський, Д. Щербаківський, В. Щербина, Л. Юркевич, А. Яковкін, Л. Яснопольський. 1845–1847 співробітником Київської археографічної комісії, яка містилася в університеті, працював Т. Шевченко. На початку 1847 його зараховано до університету вчителем малювання. На головному фасаді будівлі встановлено меморіальні дошки: Т. Шевченку (1961), М. Драгоманову (1991), М. Максимовичу (1996), М. Грушевському (1996), М. Боголюбову (2009), В. Беретті (2009), у пам'ять винищувального батальйону 1941 (1984), у пам'ять полеглих у Другій світовій війні (1975).

Характеристика

Чотириповерхова на підвалах будівля є великим прямокутним у плані каре з більшою стороною уздовж вулиці Володимирської 145,7 м завдовжки і внутрішнім двором. Цокольний (див. Цоколь) і аттиковий (див. Аттик) поверхи понижені, а два основні — значної висоти, там розміщено зали, навчальні аудиторії і кабінети. Розпланування коридорне, центрично-кільцевого типу з однобічним розташуванням приміщень у головному й тильному корпусах і двобічним — у двох бічних корпусах. Коридори й більшість приміщень перекрито цегляними склепіннями. Головний (з боку вулиці Володимирської) і тильний (з боку Ботанічного саду) фасади симетричні. Центри їх акцентовані портиками великого ордера: восьмиколонним римського іонічного ордера (з п'єдесталами) — на головному фасаді й шестипілястрового тосканського ордера — на тильному. Він більш пластичний, ніж головний, бо його краї фіксують напівротонди з колонами іонічного ордера. Вони є апсидами двох університетських сакральних приміщень однакового розпланування: католицького костелу (закрито після Польського повстанння 1863) і православної церкви (закрито 1920, тепер спортивний зал). Проїзди у двір влаштовано по центру бічних корпусів. На головному фасаді до портика, увінчаного аттиком, ведуть широкі сходи з пандусами обабіч. Стіни муровано з цегли й потиньковано. Архітектурні деталі відлито з чавуну: капітелі й бази колон і пілястр, модильйони карнизу, ліхтарі перед портиком на високих постаментах, сходи в інтер'єрі тощо.

Значення

Монументальна будівля університету вплинула на містобудівний розвиток м. Києва у період після 1840–х і формування його архітектури. Протягом тривалого часу це була найбільша громадська будівля, незвично для міста сувора за архітектурно-стилістичним вирішенням і новаторська за інженерними конструкціями. У 19–20 ст. «червоний корпус університету» був одним із символів м. Києва як осередку науки, освіти, культури.

Цитата

Ф. Ернст:
«Незважаючи на русифікаторську мету, з якою київський університет був заснований і яку великою мірою виконав, — університет цей, як найкращий на Україні, відіграв велетенську ролю в розвиткові науки й цілої культури на Україні, виховав сотні й тисячі видатних культурних робітників, багато його професорів були знані в Зах. Европі. Не вважаючи на утиски адміністрації, чимало українських видатних учених працювало в університеті (Антонович і ін.).»
Цит. за: Київ: Провідник / за редакцією Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 255.

Література

Тищенко О. Будинок Київського університету Св. Володимира // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 10–11.
Бондаренко Р., Шевченко Л. Університету св. Володимира комплекс (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) // Звід пам’яток історії та культури України : у 28 т. Київ : Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, 2011. Кн. 1. Ч. 3. С. 1631–1635.
Київ: Провідник / За ред. Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 251–257.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Київського (Імператорського) університету Святого Володимира будинок // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Київського (Імператорського) університету Святого Володимира будинок (дата звернення: 28.04.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.04.2021

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Київського (Імператорського) університету Святого Володимира будинок

Зміст

Загальні відомості

Історична довідка

Характеристика

Значення

Цитата

Література

Автор ВУЕ

Важливо!

Офіс Президента України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Служба безпеки України

Міністерство оборони України

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України

Кіберполіція

Національна поліція України