Білецький, Леонід Тимофійович
Біле́цький, Леоні́д Тимофі́йович (05.05.1882,с. Литвинівка тодішнього Липовецького повіту Київської губернії ( нині Уманський район Черкаської області) , Україна — 05.02.1955, м. Вінніпег, провінція Манітоба, Канада) — літературознавець, дійсний член НТШ (з 1923), доктор філології (з 1936).
|
Білецький, Леонід Тимофійович | |
|---|---|
| Народження | 05.05.1882 |
| Місце народження | Литвинівка |
| Смерть | 05.02.1955 |
| Місце смерті | Вінніпег |
| Місце поховання | Канада |
| Напрями діяльності | літературознавча діяльність |
Життєпис
Народився в незаможній дворянській сім’ї. Закінчив початкову двокласну народну школу в с. Краснопілці (тепер Уманського району Черкаської області), після чого продовжив навчання у Петербурзькій середній механіко-технічній школі. 1907 екстерном склав іспити за повний курс навчання в Київській класичній гімназії та вступив на фізико-математичний факультет Київського університету св. Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 1908 перейшов на історико-філологічний факультет університету, відвідував філологічні семінари літературознавця В. Перетца. Після закінчення університетського курсу із золотою медаллю (1913) залишився на посаді наукового співробітника кафедри російської мови та літератури з метою підготовки до отримання вченого ступеня. 1918 склав магістерські іспити, призначений на посаду приват-доцента кафедри української літератури Кам’янець-Подільського університету (тепер Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). 1919–1920 навчального року обіймав посаду декана факультету, з травня 1920 — проректора Кам’янець-Подільського університету. Водночас був першим редактором газети «Життя Поділля» (1918–1919).
У листопаді 1920 після поразки Української Народної Республіки переїхав до м. Львова, де у Львівському таємному українському університеті викладав українську мову й літературу (1921–1923), а також працював редактором календаря-альманаху «Дніпро». Через заборону польською владою Львівського таємного українського університету 1923 переїхав до м. Праги. Став першим ректором (1923–1926) і професором української літератури в Українському педагогічному інституті імені М. Драгоманова (тепер Український державний університет імені Михайла Драгоманова). Водночас працював в Українському вільному університеті у м. Празі: приват-доцент кафедри української літератури (1925–1932), професор кафедри українського права в галузі дослідження старовинних пам’яток (1932–1945). Також викладав українську літературу в Українській господарській академії в м. Подєбрадах, в українській гімназії в м. Празі, брав активну участь у роботі Українського інституту громадознавства. 1938 отримав звання доктора філософії в Карловому університеті у м. Празі.
1945 емігрував до Німеччини, жив у м. Ульмі. Працював у відділі культури й освіти Центрального представництва української еміграції в Німеччині, спочатку референтом середнього й народного українського шкільництва під керівництвом Д. Дорошенка, а з 1947 — головою. Організував українську гімназію в м. Ульмі, працював у ній директором і викладачем української літератури. Підтримував зв’язки з письменницькою організацією «Мистецький український рух», очолюваною У. Самчуком та Ю. Шевельовим.
Обраний віце-президентом Української вільної академії наук (1947).
Був головою Філологічної секції НТШ в Європі (1947–1949).
Від 1949 до кінця життя мешкав у м. Вінніпегу. Працював в «Осередку культури й освіти» як член дирекції, а також у редакції газети «Український голос» і в Союзі українців самостійників, був президентом канадського відділу Української вільної академії наук, директором Інституту шевченкознавства Української вільної академії наук, дійсним членом Слов’янського інституту в м. Празі (усе — з 1951 до кінця життя). Працював професором Колегії святого Андрея (1952–1954). Від жовтня 1952 був заступником голови Філологічної секції НТШ (від НТШ Канади).
Науковий доробок
Науковою працею активно почав займатися ще під час навчання в університеті. Перша опублікована літературознавча праця — «До літературної історії Повісті про Меркурія Смоленського» (1914).
До кола наукових філологічних зацікавлень Білецького належали питання широкого літературознавчого спектру — літератури теорії, критики літературної, фольклору та історії української літератури, які він намагався систематизувати з погляду необхідності розробки принципів системно-цілісного, методологічно обґрунтованого аналізу літературно-художніх творів і літературного процесу загалом. У літературно-наукових працях вчений послуговувався принципами культурно-історичної, порівняльно-міфологічної, поетико-психологічної, філологічної шкіл. Одним із головних чинників формування й становлення дослідницької філологічної позиції Білецького була психоаналітична теорія О. Потебні. Білецький виокремлював її основні положення, що стосуються аналогії виникнення слів та образів, еволюції від початкових міфологічних уявлень людини до її пізніших інтерпретацій реальної дійсності у вигляді метафоричних означень, структурної подібності будови слова і літературно-художнього твору тощо. На теоретико-методологічних основах потебніанського погляду на твір літературний ґрунтуються перші теоретичні праці Білецького: «Поезія та її критика» (1921), «Перспективи літературно-наукової критики» (1924), «Основи української літературно-наукової критики (спроба літературно-наукової методології)» (1925).
Уже в першій книжці «Поезія та її критика» чітко розмежовано функції, мету й процес дослідження літературної критики та публіцистики. Вчений постійно наголошував, що критика літературна та критика публіцистична — не одне й те саме. Якщо публіцистика трактує поезію з погляду певної тенденції («Шевченко — національний поет», «Народність в поезії Шевченка», «Романтизм і Шевченко» тощо) і не приділяє уваги найважливішому в творчості поета — його мистецтву, літературна критика має на меті студіювання поезії з погляду самої поезії, намагається проникнути в таїну природи поетичної творчості.
На переконання Білецького, наукові основи, закладені низкою вчених (М. Максимовичем, О. Потебнею, М. Костомаровим, М. Драгомановим, П. Житецьким, М. Дашкевичем, М. Сумцовим, І. Франком, Ф. Вовком, В. Перетцом, М. Грушевським, Ф. Колессою), мають бути підвалинами для дальшого розвитку української літературно-наукової критики.
У працях «Перспективи літературно-наукової критики» та «Основи української літературно-наукової критики» Білецький спробував реконструювати основні етапи української літературознавчої думки від часу, коли були написані перші поетики у Києво-Могилянській академії 17–18 ст. до праць літературознавців кінця 19 — початку 20 ст.
У розвідці «Головні напрями української літературно-наукової критики за останні 50 літ» (1929) проаналізовано основні напрями української літературно-наукової критики від 1876 до кінця 1920-х.
Приділяв увагу також питанням історії української літератури. Вершинним твором, у якому впроваджено оригінальну ідею виведення розвитку історії української літератури як літературного мистецтва з народного мистецтва та народної пісенної творчості, стала «Історія української літератури» (1947). Пріоритетними для Білецького як історика літератури та літературного критика були творчі постаті представників українського художнього письменства — Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, М. Коцюбинського, М. Черемшини, О. Кобилянської, Лесі Українки, І. Франка, В. Стефаника, В. Самійленка, О. Олеся, П. Тичини.
Найґрунтовніше вченим досліджено реформаторсько-творчі здобутки Т. Шевченка. Шевченкіана вченого включає понад 30 науково-критичних статей про життя і творчість Т. Шевченка та синтетично осмислений «Кобзар» у 4 томах (1952–1954) з детальним коментарем і окремими статтями-нарисами.
До наукового філологічного доробку Білецького належить монографія «Руська правда й історія її тексту» (написана 1930, опублікована 1993). Учений оцінював «Руську правду» не тільки як пам’ятку правової літератури, а й одне з найвидатніших явищ української культури та стародавнього письменства.
Праці
- До питання про початок історії української літератури. Камянець-Подільський : Друкарня Камнець-Подільського державного українського університету, 1920. 14 с.
- Хрестоматія по історії української літератури : в 2 т. Камянець-Подільський : Друкарня Когена і Дунаєвецького, 1920. Т. 2. Вип. 1. 146 с. (у співавт.)
- Дмитро Дорошенко. Українська вільна академія наук. Вінніпег : [б. в.], 1949. 24 с.
- Омелян Огоновський. Вінніпег : Українська Вільна Академія Наук, 1950. 68 с.
- Тарас Шевченко. Кобзар. – Вінніпег, вид-во «Тризуб», у 4-х томах. 1952-1955.
- Три сильветки. Марко Вовчок — Ольга Кобилянська — Леся Українка. Вінніпег : Союз українок Канади, 1951. 127 с.
- "Руська Правда" й історія її тексту. Вінніпег : Українська Вільна Академія Наук в Канаді, 1993. 166 с.
- Роки української державності; Освіта і шкільництво під Совєтами // Енциклопедія українознавства. Загальна частина : в 3 т. Львів : Наукове *Товариство ім. Шевченка, 1995. Т. 3. С. 933–942.
- Стара Доба (XI–XV ст.) // Енциклопедія українознавства. Загальна частина : в 3 т. Львів : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1995. Т. 2. С. 733–742. (у співавт.)
- Основи української літературно-наукової критики. Київ : Либідь, 1998. 408 с.
- Мої спомини (1917–1926). Кам'янець-Подільський : Медобори–2006, 2013. 239 с.
Література
- Мандрика М.І. Леонід Білецький. Вінніпег. 1957. 56 с.
- Ільницький М.М. Леонід Білецький – історик українського літературознавства // Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. Київ, 1998. с.7-26.
- Хороб С. Леонід Білецький-історик української літератури // Слово і час. 2019. № 6. С. 20–30.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Радишевський Р. П. Білецький, Леонід Тимофійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білецький, Леонід Тимофійович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
