Буковинська православна церква
Букови́нська правосла́вна це́рква — інституції Православної церкви історичного регіону Буковина (північна частина регіону з центром у м. Чернівцях тепер є частиною Чернівецької області, Україна; південна, з центром у м. Сучаві — переважно Сучавського повіту, Румунія).
Зміст
Етапи розвитку
Князівський
Натепер відсутні підтверджені дані, що до 14 ст. в цьому регіоні існувала окрема церковна адміністративна одиниця (єпархія), хоча археологічні матеріали (поховання, церковні споруди, предмети релігійного культу) вказують на те, що з 12 ст. більшість населення краю (як українці, так і румуни) сповідувало православ’я.
Молдавський
У середині 14 ст. виникла Молдавська держава (див. Молдавське князівство), тогочасна столиця якої знаходилася у південній частині Буковини — м. Сучаві. За молдавського господаря Олександра І Доброго (бл. 1375 — 1432) Константинопольський патріарх визнав канонічність Сучавського митрополита Йосифа (1401), предстоятеля Молдавської церкви. Невдовзі (1402) було засновано православне єпископство в м. Радівцях (Радауцах, тепер Румунія), більшу частину пастви якого становили мешканці північної Буковини.
1677 митрополича кафедра Молдавії була перенесена з м. Сучави до м. Ясс (нової столиці князівства). Молдавські господарі забезпечили Православній церкві панівне становище, а вона, своєю чергою, підтримувала державну владу.
Австрійський
1775 Буковина стала частиною імперії Габсбургів. Відтак Радівецька єпархія була трансформована на Буковинську єпархію з центром у м. Чернівцях (1781). 10.02.1782 єпископ Радівецький Досифей (Хереску) був інтронізований у м. Чернівцях як єпископ Буковини. Відтак з 1783 Буковинська єпархія цісарським декретом була підпорядкована в догматичних справах (церковній юрисдикції) першоієрарху православної еклезіальної структури в Австрії — сербському митрополиту (з 1848 — патріарху) в м. Сремських Карловцях (тепер Сербія).
1786 цісар видав документ, який врегульовував організаційно-адміністративні питання діяльності Православної церкви на Буковині. Після смерті єпископа Досифея (1789) наступними єпископами Буковинськими були: Даниїл (Влахович), Ісая (Балошескул) і Євгеній (Гакман). Зусиллями останнього статус Буковинської єпархії був підвищений до митрополії як окремої церковної одиниці. 23.01.1873 цісар Франц Йосиф I видав указ, який підносив Буковинське єпископство до рангу митрополії Буковини і Далмації (як автономної Православної церкви), з підпорядкуванням їй двох сербських єпархій в Далмації — Задарської та Которської. Перший митрополит Євгеній (Гакман) помер незадовго до своєї інтронізації в новому статусі. Його наступниками на цій посаді в період існування австрійської монархії були: Феофіл (Бенделла), Феоктист (Блажевич), Сильвестр (Морар-Андрієвич), Аркадій (Чуперкович), Володимир (Репта).
Румунський
Поразка у Першій світовій війні спричинила розпад імперії Габсбургів, внаслідок якого Буковина стала частиною Румунського королівства.
У грудні 1918 митрополит Володимир (Репта) продовжив керувати Буковинською єпархією за указом короля. При цьому єпархії Далмації відійшли під юрисдикцію Сербської православної церкви.
1920 Буковинська митрополія увійшла в юрисдикцію Румунської православної церкви, яка з 1925 отримала статус патріархату. Згідно з румунським законодавством (1925), Буковинська митрополія була однією з п’яти митрополій країни і складалася з Чернівецької архієпархії та Хотинського єпископства. 1937 до митрополії було долучено Марамуреську єпархію.
Наступниками митрополита Володимира на чернівецькій кафедрі були Нектарій (Котлярчук), Вісаріон (Пую) і Тит (Сімедря).
Радянський
Друга світова війна внесла суттєві корективи. Влітку 1940 північна Буковина, північна Бесарабія (Хотинщина) й округ Дорохой (Гарцаївщина) були приєднані до Радянського Союзу як Чернівецька область.
1941 Російська православна церква (РПЦ) вдалася до спроби створити в регіоні окрему єпархію, але цьому завадила війна (до березня 1944 на Буковині була відновлена румунська влада).
Після повернення радянської влади еклезіальна структура в Чернівецькій області поступово стала частиною Московського патріархату — Чернівецькою єпархією Українського екзархату РПЦ. Водночас церковна організація (єпархія) в південній Буковині з центром у м. Сучаві продовжила діяти в Румунії в юрисдикції Румунського патріархату.
За правління комуністичних режимів церква зазнавала дискримінаційних утисків, більшою мірою в СРСР. Зокрема, в Чернівецькій області під час «хрущовської відлиги» було закрито близько 100 церков, 2 (всі) монастирі, скоротилася кількість священників, упав їх освітній і матеріальний рівень.
Після 1988 внаслідок лібералізації становища релігії й церкви в СРСР було скасовано багато заборон щодо релігійної діяльності, почалося стрімке зростання релігійної мережі.
Український
Паралельно з процесами відновлення української державності постало питання церковної автокефалії, що призвело до створення церковних інституцій поза юрисдикцією Московського патріархату та його складника — Української православної церкви. Такими структурами в різний період були Українська автокефальна православна церква, Українська православна церква Київський патріархат, Православна церква України, які широко представлені на Буковині.
Значення
Церковна організація православ’я на Буковині упродовж століть зазнавала значних змін. У князівський період (до 14 ст.) населення Буковини сповідувало православ’я, але не мало окремої церковної організації. У молдавський період церковна структура Буковини перебувала в підпорядкуванні Радівецького єпископства і Молдавської митрополії, яка належала до Константинопольського патріархату. Після приєднання північної частини Молдавії до імперії Габсбургів православна організація краю — Буковинська єпархія — була підпорядкована Карловацькій митрополії, до юрисдикції якої тоді належало все православне населення монархії, й діяла як окрема автокефальна церква. 1873 була створена автономна православна церковна одиниця в складі Австро-Угорщини — митрополія Буковини і Далмації (з трьох єпархій), що проіснувала до розпаду імперії Габсбургів у 1918. Після включення Буковини до складу Румунії Буковинська православна митрополія увійшла в юрисдикцію Румунської православної церкви і втратила статус автономної церкви (1925). 1940 північна Буковина увійшла до Радянського Союзу, а згодом її церковна організація — до Російської православної церкви, із відповідними наслідками. В умовах пограниччя культур, яким стала Буковина, розвиток православних церковних структур вплинув на формування релігійної, етнічної, регіональної ідентичності її мешканців.
У період незалежності в Чернівецькій області православ’я представлене як структурами Московського патріархату (УПЦ; станом на 01.01.2020, за офіційними даними, діяло 440 релігійних організацій), так і помісної автокефальної Православної церкви України (ПЦУ; 213 відповідно).
Література
- Яремчук С. Нариси історії Православної Церкви на Буковині в австрійський період (1775–1918 рр.) // Світильник. 2001. № 9.
С. 170–209. - Яремчук С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). Чернівці : Рута, 2004. 352 с.
- Антошкіна Л., Гадинко О., Красовська Г. та ін. Особливості буковинського пограниччя: історія культурного полілогу. Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2010. 238 с.
- Немет Т. М. Православна Церква на Буковині та Йозеф фон Чижман: за лаштунками віденської церковної політики / Пер. з нім. О. Конкевича. Чернівці : Наші книги, 2019. 312 с.
- Чучко М. К. Історія і сьогодення Православної Церкви на Буковині: до питання про адміністративно-територіальний устрій та духовне підпорядкування єпархіальних структур краю в середині XIV — на початку ХХІ ст. Чернівці : Поліграф-Сервіс ; Харків : Мачулін, 2020. 316 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яремчук С. С. Буковинська православна церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буковинська православна церква (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
