Бібліандер, Теодор
Бібліа́ндер, Теодо́р [ нім. Bibliander, Theodor; справжнє прізвище — Бухманн (нім. Buchmann); бл. 1505, м. Бішофсцель, тепер кантон Тургау, Швейцарія — 26.09.1564, м. Цюрих, Швейцарія] — протестантський богослов, лінгвіст, біблеїст, сходознавець, укладач першого в Європі видання перекладу Корану.
|
Бібліандер, Теодор (Bibliander, Theodor) | |
|---|---|
| Справжнє прізвище | Бухманн |
| Народження | бл. 1505«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.1505. |
| Місце народження | Бішофсцель |
| Смерть | 26.09.1564 |
| Місце смерті | Цюрих |
| Напрями діяльності | теологія, мовознавство, переклад |
| Традиція/школа | протестантизм |
Зміст
Життєпис
Вивчав богослов'я, класичні та семітські мови у містах Цюріху (з 1520) та Базелі (1525/1526–1527).
Приблизно у 1527–1530 викладав риторику і давньоєврейську мову в м. Ліґніці (тепер м. Легниця, Польща) та м. Брюгге (тепер Бельгія).
Більшу частину життя (1531–1560) викладав у Цюріхській теологічній школі (Zürcher Theologenschule), де 1532 став наступником У. Цвінглі на посаді професора Старого Завіту.
Був одружений, мав сімох дітей.
1546 отримав громадянство м. Цюріха. Однак богословські дискусії, в яких Бібліандер рішуче обстоював погляди Еразма Роттердамського, зрештою призвели до його відставки з посади.
Бібліандер і вся його родина померли під час епідемії чуми.
Погляди і праці
Зажив відомості серед сучасників як поліглот, філолог і біблеїст. Завдяки ґрунтовному знанню давньоєврейської та ін. семітських мов і діалектів доклав вагомий внесок у вивчення Біблії, вважається одним із засновників порівняльного мовознавства. Як екзегет і лінгвіст дав оригінальне витлумачення біблійного переказу про змішування мов (див. Вавилонська вежа), став попередником концепції мовних сімей (зокрема генеалогії індоєвропейської мовної сім’ї). Уклав граматику давньоєврейської мови (1535).
Працював над реконструкцією хронології біблійних подій. Намагався виділити первинний гіпотетичний текст, закладений в основу всіх Євангелій.
Відредагував і підготував до видання латиномовний переклад Корану, здійснений у 12 ст. Робертом Кеттонським (переклад був відомий як «Lex Mahumet pseudoprophete»). Видання уперше вийшло 1543 під назвою «Життя і вчення сарацинського князя Магомета та його наступників, а також сам Коран» («Machumetis Saracenorum principis eiusque successorum vitae ac doctrina ipseque Alcoran», у 3 частинах); містило написану Бібліандером розлогу «Апологію» («Apologia»), а також працю М. Лютера, низку антиісламських полемічних трактатів інших авторів, зокрема Миколи Кузанського, історико-географічні праці про сарацинів і турків, навалу Тамерлана тощо. Серед додатків — лист папи Пія ІІ до османського султана Мехмеда ІІ Ґерая із закликом навернутися у християнство, звернення М. Лютера і Ф. Меланхтона. Видання стало можливим завдяки особистому втручанню Лютера. Одразу мало великий успіх, того ж року книга видавалася ще двічі. У відповідь на великий попит 1550 у м. Базелі вийшло нове видання (яке зазвичай називають другим), цього ж року надруковано й у м. Цюриху. Всі видання дещо різняться між собою. Визнано, що переклад Корану містив багато помилок, неточних і невірних тлумачень. Бібліандер вів полеміку, акцентував розбіжності між ісламом і християнством, ігноруючи (чи навмисне обходячи) суголосність монотеїстичної доктрини. Одночасно теолог відзначав роль ісламу у поширенні однобожжя серед язичників; в дусі ренесансного гуманізму звертався з побажаннями миру і благоденства до всіх християн, юдеїв і мусульман «в ім’я Бога». Папа Александр VII заборонив розповсюдження книги серед католиків через включені до збірки антикатолицькі праці Лютера.
У богословських розмислах дотримувався позиції Еразма Роттердамського. Праці Бібліандера з проблеми Божественного передвизначення, а також видання листування Цвінглі, сприяли зближенню позицій цвінгліанців і кальвіністів (див. Цвінгліанство, Кальвінізм), ухвалення Цюріхської згоди 1549 та подальшого об’єднання у Реформатську церкву.
Мірою оприлюднення рішень Тридентського собору публікував їх критичний аналіз («Аmplior consideratio decreti synodalis Tridentini», 1551).
Визнання
За коментарі до пророцьких книг Старого Завіту та Апокаліпсису Бібліандер почесно найменований «батьком швейцарської екзегетики». Переклад Корану, виданий теологом, визнано одним із найзначущих текстів про іслам, опублікованих на Заході у добу раннього Нового часу. При цьому його роль оцінено як суперечливу. З одного боку, через свій заангажований характер він сприяв поширенню викривленої й тенденційної інформації про іслам і священну книгу мусульман. З іншого — став свідченням пробуджуваного інтересу до ісламського світу, культури Османської імперії, відкрив доступ зацікавлених читачів до джерел ісламу. У підсумку видання, укладене Бібліандером, вважають пам’яткою зародження європейського ісламознавства й кораністики, що відбивала зміни у християнсько-мусульманських відносинах 16 ст.
Додатково
Бібліандер не володів арабською мовою на рівні, достатньому для суттєвого виправлення перекладу Роберта Кеттонського. Але прагнув якнайсерйозніше підійти до справи, мав під рукою кілька рукописів Корану (один із яких був переданий Лютером), додав важливі примітки до перекладу. У протестантській спільноті м. Базеля обговорювали ідею перекласти текст німецькою, щоб зробити його доступним до широкої аудиторії, однак вона не була реалізована.
Праці
- Institutionum grammaticarum de lingua Hebraea liber unus. Tiguri : Officina Froschoviana, 1535. 220 p.
- De optimo genere grammaticorum Hebraicorum. Basileae : H. Curio, 1542. 145 р.
- Machumetis Saracenorum principis eiusque successorum vitae ac doctrina ipseque Alcoran. Basileae : Johannes Oporinus, 1550. 356 p.
Література
- Bobzin Н. Über Theodor Biblianders Arbeit am Koran (1542/3) // Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft. 1986. Bd. 136. P. 347–363.
- Theodor Bibliander (1505–1564). Ein Thurgauer im gelehrten Zürich der Reformationszeit. Zürich : Neue Zürcher Zeitung, 2005. 187 р.
- Le Сoran à la Renaissance: plaidoyer pour une traduction. Toulouse : Presses universitaires du Mirail, 2007. 119 p.
- Gordon В. «Christo testimonium reddunt omnes scripturae»: Theodor Bibliander’s Oration on Isaiah (1532) and Commentary on Nahum (1534) // Shaping the Bible in the Reformation. Books, Scholars and Their Readers in the Sixteenth Century. Leiden; Boston : Brill, 2012. P. 107–141.
- Felici L. Universalism ahd Tolerance in a Follower of Erasmus from Zurich: Theodor Bibliander // The Reception of Erasmus in the Early Modern Period / Ed. by K. Enenkel. Leiden : Brill, 2013. Р. 85–102.
- Miller G. J. Theodor Bibliander's Machumetis saracenorum principis eiusque successorum vitae, doctrina ac ipse alcoran (1543) as the Sixteenth-century «Encyclopedia» of Islam // Islam and Christian-Muslim Relations. 2013. № 24 (2) P. 241–254.
- Резван Е. А. Введение в коранистику. Казань : Казанский университет, 2014. 408 с.
- Christian-Muslim Relations. A Bibliographical History. Volume 6 Western Europe (1500–1600) // The History of Christian-Muslim Relations : in 47 vol. / Gen. еd. D. Thomas, J. Chesworth. Leiden : Brill, 2015. Vol. 22. 892 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Бібліандер, Теодор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бібліандер, Теодор (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
