Бізюков, Онуфрій Терентійович
Бізюко́в, Ону́фрій Тере́нтійович (24.06.1897, м. Веліж, тепер Смоленська область, Російська Федерація — 15.03.1986, м. Київ, тепер Україна) — художник-бойчукіст (див. Бойчукізм), монументаліст, живописець, графік і педагог.
|
Бізюков, Онуфрій Терентійович | |
|---|---|
| Народження | 24.06.1897 |
| Місце народження | Веліж |
| Смерть | 15.03.1986 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Миргородський фаховий коледж імені М. Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» |
| Напрями діяльності | образотворче мистецтво |
Зміст
Життєпис
У чотирнадцятирічному віці Бізюков переїхав із сім’єю до м. Миргорода (тепер Полтавська область, Україна). Навчався у Миргородській художньо-промисловій школі (1911–1918; тепер Миргородський фаховий коледж імені М. Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка») в О. Сластіона, Р. Пельше (1880–1955; тепер Латвія), скульптора К. Драгунаса.
З 1917 брав участь у виставках.
1917–1921 — активний член товариства «Просвіта» в Лохвицькому повіті (тепер Полтавська область).
1918–1921 працював учителем малювання і креслення у Трудовій школі (с. Івахники Лохвицького повіту, тепер с. Яхники Миргородського району Полтавської області). Керував шкільним струнним оркестром.
У цей період познайомився з М. Касперовичем, В. Кричевським, І. Падалкою та іншими.
1920–1931 викладав малюнок і майстерність живопису в Київському художньому технікумі (тепер Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука).
1923–1929 навчався в Київському художньому інституті (далі КХІ; тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) у майстерні М. Бойчука. Належав до «другої» генерації художників школи М. Бойчука.
1924 уперше взяв участь у фрескових (див. Фреска) розписах бойчукістів у КХІ.
1926–1935 брав участь в оформленні Всеукраїнського музейного містечка на території Києво-Печерської лаври. Працював у творчих майстернях та мешкав на території (корпус № 7, квартира 2).
1928 — учасник оформлення головного залу Селянського санаторію імені ВУЦВК (від 1964 не існує) на Хаджибейському лимані в м. Одесі.
1927–1932 — член Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ).
22.05.1935 його заарештовано як послідовника «реакційної школи бойчукізму» та звинувачено в причетності до Української військової організації. На допитах спростував усі звинувачення. У жовтні засуджено до трьох років таборів. Від травня 1935 до грудня 1937 вислано на виправні трудові роботи. Працював художником на Біломорсько-Балтійському комбінаті. 1938 — у Куйбишевському (нині м. Самара, РФ) відділенні кооперативного товариства «Художник». Заснував студію, де вчив молодь за педагогічною системою М. Бойчука. Працював над створенням циклу жанрових і пейзажних картин «Волзькі мотиви».
У червні 1942 мобілізований до лав Радянської армії на Сталінградський фронт. Потім — до м. Астрахані (там тяжко захворів). Після одужання потрапив на Другий Український фронт у 15-те Управління військово-польового будівництва. Із цією військовою частиною пройшов до міст Будапешта (Угорщина), Брно (тепер Чехія), Клужа (Румунія). Демобілізований (грудень, 1945) в м. Чернівцях. Проте залишився у своїй військовій частині ще на 6 місяців.
1946–1986 жив і творчо працював у м. Києві.
Творчість
Працював у стилях авангардизму, імпресіонізму, посткубізму (кінець 1920-х — початок 1930-х). Займався питаннями теорії мистецтва й намагався застосувати засади бойчукізму за нових умов (кінець 1950-х — 1960-х).
Малював пейзажі, портрети, натюрморти, сюжетні картини. Експериментував із кольором.
У 1920-х значну увагу приділяв настінним розписам. Серед творів — портрет селянки, стилізований до найпростіших геометричних площинних форм (визначальна риса майбутніх творчих робіт).
У фресковому малярстві опановував стихію матеріалу, потім вирішував проблеми формотворчості, синтезу змісту і форми. Ці засади втілював у станкових творах кінця 1920-х — початку 1930-х, де виражено ідею утвердження синтезованого розуміння форми, лінії та змісту «бойчукізму» («Тирса», «Навантажують», «Дроворуби»; усі — 1929).
Обґрунтовував підхід щодо двох видів реалізму: зовнішнього (оптичного) і глибокого (конструктивного). Художник обрав конструктивний метод живопису (метод глибокого реалізму). Вважав, що мистецтво є одним із засобів побудови життя з переважанням естетичних емоцій. Створені художником образи багатозначні. Визначальним є втілення у творчості українськості (національного ідеалу).
Кубістичні (див. Кубізм) експерименти вирізняють авторський почерк Бізюкова початку 1930-х. До 1935 композиції переважно пластичні. Він прагнув наближення до максимальної відчутності просторової форми, до її матеріальності й вагомості. Структурою, лаконічністю та узагальненістю полотна нагадують скульптурні композиції. Їхня колірна гама скупа, стримана.
Відштовхуючись від наїву (див. Мистецтво наївне), примітиву, візантизму (пласкість об’єму, ритмічна та лінійна спрощеність, композиційний схематизм), митець апробував (а згодом застосував їх видозміну) в монументальній і станковій малярській культурі.
Від 1946 дещо відійшов від принципів і теоретичних засад бойчукізму, дотримуючись методу реалізму соціалістичного. В окремих пейзажах простежувалася піднесеність, щільність тону, звучність фарб. Багатьом композиціям притаманна камерність.
У 1920-х — на початку 1930-х також писав фігуративні композиції, до яких повернувся наприкінці 1950-х.
Наприкінці 1950-х започаткував серії полотен, віддаючи належне монументальному живопису. У цей час у творчості продовжував утверджувати засади конструктивності та площинності.
У творах 1960-х оперував переважно площиною; ідеалом пластичних рішень вважав стародавню українську ікону. Товщина фарбового нашарування надавала живописно-площинній поверхні полотна об’єму.
Перша персональна виставка відбулася в м. Києві (1957), де експонувались переважно краєвиди України, кримські та прибалтійські пейзажі. Окреме місце посіла «Київська серія». Куратором наступної персональної виставки (1973, м. Київ) став мистецтвознавець Б. Лобановський (1926–2022; тепер РФ — Німеччина). 1979 — виставка у м. Полтаві.
Твори Бізюкова експонувалися на Всеукраїнських художніх виставках (1929–1930, 1930–1931, 1933); виставці творів художників України, Азербайджану, Вірменії (1931, м. Москва); виставці «Радянське мистецтво» (1932, Японія); Першій обласній художній виставці (1938, м. Куйбишев, нині м. Самара, РФ); Республіканських художніх виставках (1947, 1949; м. Київ); Виставці творчої групи мариністів (1951, смт Гурзуф, тепер АР Крим; 1953, м. Рига; 1954, м. Москва; 1955–1956, смт Гурзуф); виставці «Радянська Україна» (1960, м. Київ); Виставці до 100-річчя з дня смерті Т. Шевченка (1961, м. Київ); Виставці етюдів художників м. Києва (1962, м. Київ); Ювілейній виставці до 150-річчя від дня народження Т. Шевченка (1964, Київ — Москва); Республіканській виставці «На варті миру» (1965); Виставці творів київських художників (1966); Виставці творів художників — ветеранів війни (1969, 1977, 1979, 1981, 1982); Республіканських виставках (1967, 1968, 1971, 1974, 1978, 1980; усі — м. Київ); Республіканській виставці «Українські мариністи» (меморіал І. Айвазовського; 1975, м. Феодосія); «Лубенська весна» (1978, м. Лубни); «Я люблю тебе, життя» (1979, м. Київ), «Київський пейзаж і натюрморт» (1980, м. Київ), «Наш рідний Київ» (1982).
Після смерті Бізюкова твори експонували на виставках: «Бойчук. Бойчукісти. Бойчукізм» (1990, Львів — Київ), «ХХ століття. Вибрані твори з колекції НХМУ» (2005), Grand and Great / Велике і величне (2013, ДП «Мистецький Арсенал»), Спецфонд 1917–1939 (2015; усі — м. Київ).
Малярську й теоретичну спадщину художника збережено в українських музеях (переважно — у національних та закордонних приватних колекціях).
Мистецький доробок
У доробку:
- станкові твори: «Чоловік із конем» (1930), «Пилярі», «Біля човна» (обидва — 1931), «Моряк із гвинтівкою» (1932), «На плоту», «Зміна варти» (обидва — 1933), «Повстання селян проти Густинського монастиря у XVII ст.» (1934), «На пароплаві біля котла» (до 1935), «Тюрма» (1938), «Горький в Самарі» (1939), «Дощовий день», «Дніпровська затока» (обидва — 1946), «Старий Київ» (1947), «Минуле», «Ранкові мелодії» (обидва — 1948), «Блакитний пейзаж», «На рівчаку», «На Дніпрі» (усі — 1950-ті), «На ремонті», «Прибій. Рига», «Вечірня тиша. Ризьке узбережжя», «Березень» (усі — 1953), «Морські гами» (1954), «Вечірні промені», «Над левадами» (обидва — 1956), «Дніпро і кручі», «Трипільські вечори» (обидва — 1957); «Натюрморт на круглому столі» (1960-ті), «Ритми голосників» (1962; Національний художній музей України, НХМУ), «Натюрморт із помаранчами» (1964), «Оранжевий глек» (НХМУ), «Подвір’я. Мати з дитиною» (обидва — 1967);
- серії картин: «Дніпровські береги», «Трипільські вечори», «Ранкові мелодії», «Весняні мотиви», «Осінні мотиви», «Цегельні», «Дніпровські піски», «Київські пагорби», «Вогні Дарниці» (усі — кінець 1950-х — початок 1960-х).
Нагороди та відзнаки
За мужність і відвагу у Другій світовій війні нагороджений трьома медалями. Почесна грамота за успіхи у розвитку радянського образотворчого мистецтва (указ від 28.09.1977 Президії Верховної Ради Української РСР).
Додатково
Останні роки життя Бізюков проживав у м. Києві. Його сусідами були художники М. Базилєв (1914–1988; тепер Україна), Т. Яблонська, скульптор І. Макогон, інші митці та вчені.
Література
- Лобановский Б. Сложный путь // Декоративное искусство. 1966. № 12 (109). С. 2–4.
- Лобановський Б. Живопис Онуфрія Бізюкова // Образотворче мистецтво. 1973. № 4. С. 28–29.
- Лобановський Б. Б. Онуфрій Бізюков: Нарис про життя і творчість. Київ : Мистецтво, 1977. 94 с.
- Орлова А. Живопис Онуфрія Бізюкова // Образотворче мистецтво. 1985. № 6. С. 31.
- Кравченко Я. Історія одного портрета. Штрихи до творчости художника-бойчукіста Онуфрія Бізюкова // Артанія. 2010. № 3. С. 18–22.
- Петрашик В. Невідомі твори бойчукіста Онуфрія Бізюкова 1960-х рр. // Образотворче мистецтво. 2013. № 1. С. 106–107.
- Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа. Харків : Савчук О. О., 2014. 386 с.
- Білокінь С. Бойчук та його школа. Київ : Мистецтво, 2017. 256 с.
- Петрашик В. Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. Київ : Софія-А, 2018. 238 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бізюков, Онуфрій Терентійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бізюков, Онуфрій Терентійович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
