Мистецтво наївне
Мисте́цтво наї́вне (фр. Naïf — наївний; від лат. прикметника чоловічого роду «nativus» у значенні місцевий, природжений) — художній напрям, характерною особливістю якого є відсутність спеціальної освіти чи професійних навичок у митців.
Зміст
Історична довідка
У країнах Стародавнього Сходу в період Античності та Середньовіччя виокремлювали «низовий», інколи вульгарний, струмінь мистецтва, що задовольняв естетичні потреби нижніх прошарків суспільства. Це були невибагливі за виконанням і відносно дешеві твори, що подеколи наслідували стилістику елітарних (див. Елітаризм), наприклад єгипетські саркофаги зі скорописним декором, античні тиражовані статуетки («танагрські глини»), середньовічна дрібна пластика тощо.
Живопис до 15 ст. називають у ряді країн «примітивами» — італійськими, нідерландськими, фламандськими.
Попри повсюдну появу в добу Відродження художніх академій, серед простого люду продовжували побутувати ремісничі «народні» картини, скульптури, гравюри; у Німеччині — «народні» книги.
У 19 ст. «примітивами» здебільшого називали майстрів із різних історичних епох, які отримували натхнення переважно від власних смаків та уявлень. Така творчість приваблювала відсутністю застарілих умовностей, спонтанністю, експресією, свободою від обов’язкових норм. Із початком епохи модернізму, у другій половині 19 ст., художні еліти (див. Еліта культурна) дедалі більше визнавали цінність такої творчості як альтернативу академічному мистецтву.
Від 20 ст. твори цього мистецького напряму частіше називали «наївними». На початку 20 ст. паризькі модерністи (див. Модернізм) «відкрили» художника-самоука А. Руссо, так званого «митника Руссо», творчість якого порівнювали з Т. К. Чонтварі або Н. Піросмані.
Колекціонер і арт-критик В. Уде (1874–1947; тепер Польща — Франція) 1911 видав першу монографію про «митника Руссо». Також підтримував творчість «наївних» художників, зокрема С. Луї (1864–1942; Франція), яка вражала об’ємними зображеннями квітів на полотні, створюючи власноруч фарби для картин. 1928 В. Уде провів у м. Парижі першу виставку групи майстрів наївного мистецтва «Художники святого серця».
1930‒1940-х розгорнулася дослідницька діяльність арт-критика А. Жаковського (1907‒1983; тепер Молдова — Франція), засновника Музею наївного мистецтва в м. Ніцці (тепер Міжнародний музей наївного мистецтва А. Жаковського; Франція). У музеї організовано виставки «Наївні художники» (фр. «Les peintres naifs»), опубліковано мистецькі каталоги зі вступними статтями А. Жаковського.
Однією з провідних країн у галузі досліджень «наївного» мистецтва в другій половині 20 ст. стала Югославія. Ще в міжвоєнну добу (1920–1930-ті) там заснували кілька шкіл під ідейним впливом письменника й арт-критика марксистського (див. Марксизм) спрямування О. Біхалі-Меріна (1904–1993; тепер Сербія). Він разом із А. Жаковським активно поширювали маловідомий раніше термін «наївне мистецтво». Паралельно застосовують синоніми ар-брют (від 1945), інзитне мистецтво (з 1966), аутсайдери або маргінали (з 1972), джерельне мистецтво (з 1980-х) та ін. Художників із фаховою підготовкою, які тільки наслідують «наївну манеру», прийнято називати не «наївними», а «наївістами».
Серед найвідоміших у світі представників наївного мистецтва також Ф. Шеваль (1836–1924; Франція), Л. Вівен (1861–1936; Франція), А. Бушан (1873–1958; Франція), К. Бомбуа (1873–1958; Франція), А. Уолліс (1855–1942; Велика Британія), А.-М. Мозес (1860–1961; США), І. Генералич (1914–1992; Югославія). У 21 ст. набувають популярності роботи українських емігранток Ніни Барки (1908–1986; тепер Україна — Франція), О. Волкової (1915–2013; тепер Україна — Російська Федерація) та К. Матвєєвої (1937; тепер Україна). Стихія наївного мистецтва зараз представлена в оздобленні середовища з використанням побутових і промислових відходів, у стріт-арті, а також у таких явищах, як бафінг, ЖЕК-арт, партизанінг.
Характеристика
Визначальними для наївного мистецтва (крім відсутності академічної освіти) — психологічні особливості творців, які часто є акцентуйованими особистостями (див. Акцентуації характеру) з проблемами пристосування до реального життя. Найрізноманітнішу стилістику їхніх творів важко уніфікувати. Серед жанрів переважають малярство, графіка, рідше — скульптура, оздоблення в архітектурі.
Мистецтво наївне в Україні
Коли на Заході домінувала тенденція не змішувати примітивне, наївне, традиційне, масове, розрізняти мистецтво тубільців-індіан (англ. «Folk Art in the USA») й аматорське мистецтво колоністів (англ. «American Folk Art»), то в Союзі Радянських Соціалістичних Республік упродовж 1920–1950-х, навпаки — майже всі різновиди масової творчості (створені за участю професійних художників у супроводі комуністичної пропаганди) проголошувалися складниками багатонаціонального радянського народного мистецтва. На відміну від інших європейських країн, у СРСР, зокрема в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, терміни «наївне» та «примітивне» викликали спротив, надто ж коли їх пробували застосувати до творчості К. Білокур, Г. Собачко-Шостак чи М. Примаченко. За радянського часу ці терміни часто мали негативне значення.
Ознаки наївного мистецтва простежено також у фігуративних творах багатьох авторів народних надгробків (В. Бідула, М. Верещинський, З. Дзиндра, В. Мамчур, А. Папіж, М. Папіж та І. Папіж, М. Саранчук та ін.) і скульпторів-аматорів (П. Верна, М. Міняйло, С. Сарцевич, А. Штепа та ін.), багатьох самодіяльних живописців (Е. Дровняк, С. Гоменюк, Я. Гоменюк, Г. Ксьонз, О. Лещенко, І. Лисенко, Д. Перепелиця, П. Райко, О. Семерня, С. Фурман, О. Шабатура, П. Ярмоленко та ін.), майстрів Петриківського розпису (Т. Пата, Н. Білокінь, В. Соколенко та ін.).
Спроби інституалізації наївного / примітивного / самодіяльного мистецтва через організацію студій, шкіл, об’єднань часто призводили до втрати спонтанної щирості й естетичної переконливості творів, до появи своєрідного завченого «маньєризму».
Твори наївного мистецтва представлено в багатьох музеях України, особливо масштабно — в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» (колекція «Малярство»).
Значення
Зростання уваги (від 20 ст.) до наївного, первинного, чистого вирівнює баланс між чуттєвим і розумовим (діонісійським і аполонійським) началом у мистецтві доби модернізму.
Галерея
Деталь цементної скульптури наївного скульптора Станіслава Сарцевича (1904–1984) з обкладинки видання «Музею Івана Гончара». Київ, 1996.
Обкладинка колективного дослідження «Космос в середині» за редакцією А. Ложкіної на основі фестивалю наївного мистецтва. Київ, 2020.
В. Уде, автор першої монографії про «митника Руссо» (1911) й організатор першої в Парижі виставки групи майстрів наївного мистецтва «живописці Святого Серця» (1928).Фото невідомого автора, бл. 1910.
А. Жаковський, засновник Музею наївного мистецтва в Ніцці. Фото Р. Дуано, бл. 1967.
О. Біхалі-Мерин, письменник, історик і мистецтвознавець, який утвердив міжнародне застосування терміну «наївне мистецтво». Фото С. Крагуєвича, 1990.
.jpg)
Література
- Искусство югославских примитивистов / Под. ред. О. Бихали-Мерин. Белград : Югославия, 1959. 143 с.
- Jakovsky A. Les Proverbes vus par les Peintres Naïfs. Paris : Editions Max Fourny, 1973. 280 p.
- Бессонова М. Анри Руссо и французские наивы. Примитив и его место в художественной культуре нового и новейшего времени. Москва : Наука, 1983. С. 133‒159.
- World Encyclopedia of Naive Art: A Hundred Years of Naive Art / Ed. by O. Bihalji-Merin, N.-B. Tomašević. Secaucus : Chartwell Books, 1984. 735 p.
- Українська народна творчість у поняттях міжнародної термінології (примітив, фольклор, аматорство, наїв, кітч…) / Відп. ред М. Селівачов. Київ : Родовід, 1996. 328 с.
- Богемская К. Понять примитив. Самодеятельное, наивное и аутсайдерское искусство в XX веке. Санкт-Петербург : Алетея, 2001. 185 с.
- Carrier D., Pissarro J. Wild Art. New York; London : Faeidon, 2013. 463 p.
- Селівачов Михайло. «Наївне мистецтво»: становлення поняття, різновиди та різні назви явища // Народознавчі зошити. 2022. № 3 (165). С. 525–535.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Селівачов М. Р. Мистецтво наївне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мистецтво наївне (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.09.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
