Вейль, Симона Адольфіна
.png)
Вейль, Симо́на Адольфі́на (франц. Weil, Simone Adolphine; 03.02.1909, м. Париж, Франція — 24.08.1943, м. Ешфорд, графство Кент, Велика Британія) — філософ-гуманіст, представниця релігійного містицизму, громадська діячка. Сестра Андре Вейля.
|
Вейль, Симона Адольфіна (Weil, Simone Adolphine) | |
|---|---|
| Народження | 03.02.1909 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 24.08.1943 |
| Місце смерті | Ешфорд |
| Напрями діяльності | філософія |
Зміст
Життєпис
Народилася в заможній єврейській родині. Підлітком зацікавилася вивченням мов (давньогрецької, санскриту). З юнацького віку долучилася до громадської діяльності.
1927 закінчила Ліцей Генріха IV, перебувала під впливом філософа і письменника Е. О. Шартьє (1868–1951; Франція). 1928–1931 вивчала філософію у Вищій нормальній (педагогічній) школі.
1931–1938 викладала філософію у школі для дівчат у муніципалітеті Ле-Пюї-ан-Веле. 1933–1934 прочитала серію лекцій у школі для дівчат у департаменті Луара; брала участь у політичних акціях, публікувала статті з соціальної та економічної проблематики.
1932 відвідала Німеччину. Прагнула зрозуміти обставини життя робітничого класу, соціальні процеси через свій власний досвід. 1933 долучилася до всезагального страйку, надавала прихисток німецьким політичним емігрантам (див. Еміграція). 1934–1935 працювала робітницею на автозаводі «Рено» (фр. «Renault»), публікувала статті про важкі умови праці пролетаріату. Брала участь у Громадянській війні в Іспанії 1936–1939 на боці республіканців у лавах анархістського (див. Анархізм) військового формування Колонна Дурутті, (через слабкий зір не допущена до участі у бойових діях). Унаслідок нещасного випадку отримала травму.
Після мандрів Європою повернулася до Франції. Зацікавилася християнським містицизмом, 1938 оголосила себе християнкою (без таїнства хрещення, демонструвала свідому позацерковну позицію, негативно ставилася до релігійної обрядовості). Від початку Другої світової війни жила в домініканському монастирі у м. Марселі. Була учасницею Руху Опору, 1940 розробила план створення загону сестер милосердя.
1942 залишила Францію, недовго мешкала в м. Нью-Йорку (США), згодом переїхала до м. Лондона (Велика Британія), де долучилася до руху «Вільна Франція» Ш. де Голля. Готувала радіопрограми, хоча й не поділяла погляди організації.
На знак солідарності з ув’язненими у нацистських концентраційних таборах обмежила своє харчування до їхньої денної норми. Фізичне виснаження призвело до серцевої недостатності та інших ускладнень, шо стали причиною її передчасної смерті.
Творча діяльність
З юності була учасницею анархічних гуртків і революційно-синдикалістських організацій, прихильницею крайніх лівих поглядів. У ранніх статтях осмислювала страждання, працю і правду, аналізувала економічну політику, міркувала про негативні наслідки для суспільства відчуження людини від праці та технізації.
Від початку 1930-х критикувала більшовизм, соціалізм і синдикалізм, називала марксизм найвищим проявом буржуазного (див. Буржуазія) суспільства. 1934 у «Міркуваннях про причини свободи і суспільного гноблення» (франц. «Réflexions sur les causes de la liberté et de l’oppression sociale»; 1955) міркувала про схильність масового суспільства до фантазій і страхів. У критиці масового суспільства і відчуження була близька до висновків представників Франкфуртської школи.
Товаришувала з критиком сталінізму Б. Суваріним (1895–1984; тепер Україна — Франція).
Захоплювалася творчістю Платона, давньоіндійською філософією, буддизмом. Вступала у діалог із піфагорійцями (див. Піфагор) і стоїками (див. Стоїцизм), досліджувала філософію Р. Декарта, одночасно з упередженням ставилася до ідей Аристотеля та юдаїстської (див. Юдаїзм) традиції.
Після відкриття для себе духовного змісту християнства зосередилася на пізнанні творіння, страждання, війни, краси, специфіки людського існування і його духовного вкорінення. У рукописних зошитах розпрацювала концепцію християнської антропології.
Найвідоміші праці Вейль упорядкували та опублікували після її смерті А. Камю і Г. Тібон (1903–2003; Франція).
У праці «Тяжіння і благодать» (фр. «La Pesanteur et la Grâce»; 1988) протиставила світло (спрямування вгору) панівній силі тяжіння, яка зумовлює прояви закону підлеглості (владу, пристрасті, низькі діяння) і «тягне» людину донизу.
Визнавала етику «першою філософією» та стверджувала, що пам’ять про вічне корелюється зі здатністю людини продукувати етичні судження. Стверджувала, що найліпше мистецтво завжди є релігійним. Її етика Іншого перегукується з філософією діалогу та комунікативною філософією.
У праці «Укорінення. Пролог до Декларації обов’язків щодо людини» («L’Enracinement ou Prélude à une déclaration des devoirs envers l’être humain»; 1990) визнала обов’язки особи первинними щодо її прав. Виділяла потреби тіла та потреби душі, до яких зарахувала свободу, відповідальність, честь, правду. Укорінення розглядала як первинну потребу, що є ґрунтом для всіх інших; знекорінення — як найнебезпечнішу хворобу людських спільнот (поширенню якої сприяють війни, гроші, наймана праця і прірва між освіченою верствою і масами). Висувала перед людиною завдання відновлення зв’язків із природою і суспільством та відкидала ідею морального прогресу.
Визнання
Визнанню ідей Вейль та зростанню їхньої популярності у 1960-ті сприяла діяльність А. Камю і Г. Тібона. Польською мовою праці мислительки переклав Ч. Мілош.
А. Камю зазначав, що розум діячки не був здатен на легковажність. П. Рікер зараховував її до герменевтичної культури і вказував на притаманну їй увагу до традиції.
На честь Симони Вейль у Франції названо 8 навчальних закладів; вулиці в містах Парижі, Марселі, Тулузі (усі — Франція) та ін.; амфітеатр університету Західної Бретані (Франція); кратер на Венері.
Додатково
- В юності Вейль обирала між вивченням математики і філософії. Її брат А. Вейль відомий працями з теорії чисел та алгебраїчної геометрії математик, від початку 1940-х мешкав у США. Їхнім спільним зацікавленням було вивчення мов.
- 1941 Вейль збирала виноград на винограднику Г. Тібона, потоваришувала із філософом, а перед від’їздом до США залишила йому свої зошити. Після Другої світової війни він упорядкував і опублікував її працю «Тяжіння і благодать».
- У м. Лондоні 1943 Вейль написала понад десять схожих на нотатки статей політичного змісту, серед яких була і опублікована 1950 замітка про повне скасування політичних партій. У ній вона звернула увагу на неможливість вільного мислення членів будь-якої партії, міркувала про майбутнє Франції та Європи.
Цитати
«Історія — ланцюг ницості та жорстокості, де лише час від часу поблискують крапельки чистоти. Якщо це так, то насамперед тому, що мало чистоти серед людей; а ще й тому, що більша частина є й залишається прихованою. Потрібно виявляти її, якщо можливо, непрямими свідченнями».
Цитата за: Вейль С. Укорінення. Пролог до Декларації обов’язків щодо людини // Укорінення. Лист до клірика / Пер. з фр. Є. Еременко, О. Ігнатьєва, Н. Гончаренко. Київ : Дух і Літера, 1998. С. 176.
«Як політичний мислитель і, взагалі, як індивідуальність Симона Вейль досить важко піддається зарахуванню до певного напряму. Парадоксальність її вподобань є складовим елементом специфічної цілісності».
Цитата за: Еліот Т. С. Передмова до книги Сімони Вейль «Укорінення» / Пер. з англ. М. Рябчука // Дух і Літера. 1997. № 1–2. С. 258.
Праці
- Attente de Dieu. Paris : Fayard, 1985. 256 p.
- La Pesanteur et la Grâce. Paris : Plon, 1988. 209 p.
- L’Enracinement ou Prélude à une déclaration des devoirs envers l’être humain. Paris : Gallimard, 1990. 360 p.
- L’expérience de la vie et le travail de la pensée. Arles : Sulliver, 1998. 298 p.
- Oeuvres. Paris : Gallimard, 1999. 1275 p.
- А н г л. п е р е к л. — Lectures on Philosophy. Cambridge : Cambridge University Press, 1978. 244 p.
- We Waiting for God. New York : Harper Perrennial, 1992. 227 p.
- У к р. п е р е к л. — Укорінення. Лист до клірика / Пер. з фр. Є. Еременко, О. Ігнатьєва, Н. Гончаренко. Київ : Дух і Літера, 1998. 298 с.
Література
- Еліот Т. С. Передмова до книги Сімони Вейль «Укорінення» / Пер. з англ. М. Рябчука // Дух і Літера. 1997. № 1–2. С. 252–259.
- Pétrement S. La vie de Simone Weil. Paris : Fayard, 1997. 707 p.
- Cігов К. Інша сила іншої правди. «Укорінення» Сімони Вейль на перехресті історії та філософії // Вейль С. Укорінення. Лист до клірика / Пер. з фр. Є. Еременко, О. Ігнатьєва, Н. Гончаренко. Київ : Дух і Літера, 1998. С. 5–16.
- Цимбал Т. В. Укорінення людини як головна проблема екзистенціального філософування Сімони Вейль // Актуальні проблеми духовності. 2002. № 4. С. 105–110.
- Крогман А. Симона Вейль свидетельствующая о себе / Пер. с нем. М. Бента. Челябинск : Аркаим, 2003. 319 с.
- Jesson S. Simone Weil: Suffering, Attention and Compassionate Thought // Studies in Christian Ethics. 2014. № 27 (2). P. 185–201.
- Сігов О. К. Феномен свідчення і практика уваги у філософії Симони Вейль // Мультиверсум. Філософський альманах. 2015. Вип. 7–8 (145–146). С. 3–15.
- Morgan W. J. Simone Weil’s Lectures on Philosophy: A Comment // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: Философия. 2019. Т. 23. № 4. С. 420–429.
- Кулик А. Феномен Симони Вейль як «надлишок» і «нестача» в символічній структурі філософської мови: персоналістичний підхід // Theological Reflections. Богословськi роздуми. 2021. № 19.2. С. 114–132.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Вейль, Симона Адольфіна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вейль, Симона Адольфіна (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
