Венера (богиня)
Вене́ра (лат. Venus) — у давньоримській міфології — богиня краси, кохання, весни і садів, жадання, плодючості й відродження, а також домашнього вогнища і материнства; покровителька римлян. Відповідник грецької Афродіти. Культурний еталон жіночої вроди і привабливості, тілесної краси.
Історична довідка
Ймовірно, спершу була персоніфікацією поняття «милості богів» (лат. venia). Згодом її образ сформувався через ототожнення з грецькою богинею вроди і кохання Афродітою (перебирає її епітети і практики поклоніння).
Вшанування Венери набуло популярності разом із поширенням міфів про героя Енея, сина Афродіти. Згідно з римським переказом, Еней урятувався з обложеної й спаленої Трої та втік до Італії, де його нащадки заснували м. Рим та інші міста. Відтак Венера у давньоримській культурі постала як праматір і покровителька римлян.
Вважалася дочкою Юпітера (аналогічно до Афродіти — дочки Зевса), дружиною Вулкана (відповідник Гефеста), матір’ю Купідона (Амура). У міфології відома романтичними інтригами з богами і смертними. Втім, на відміну від Афродіти, Венера постала охоронницею благочестя, моралі, жіночої й подружньої цнотливості.
Культ Венери зародився в регіоні Лаціо (Італія), у стародавніх містах Лавініумі й Ардеа. Близько 293 до н. е. зведено найдавніший із відомих храмів на честь богині.
Після Другої Пунічної війни (див. Пунічні війни) в Римі поширився культ Венери Ерицини, популярний серед населення Сицилії (від назви храму богині на г. Ериче). У 215 до н. е. на честь Венери Ерицини збудовано храм на Капітолії.
Культ
Особливої популярності культ Венери набув у 1 ст. до н. е., коли її вшановували римські консули та імператори. Так, Луцій Корнелій Сулла вважав, що Венера дарує йому щастя (звідси її латинський епітет Felix); Гней Помпей Великий присвятив храм Венері Переможниці (звідси — Vitrix); Гай Юлій Цезар вклонявся їй як прародительці роду Юліїв (звідси — Genetrix), в 46 до н. е. за його наказом споруджено храм Венери Прародительки на форумі Цезаря в Римі (до нашого часу збереглися лише три колони і подіум). За імператора Адріана у 121–137 на Римському форумі зведено храм богинь Венери й Роми — найбільша релігійна споруда Стародавнього Риму.
Інші епітети Венери: «вертикордіа» (тобто «та, що навертає серця» жінок і дівчат від пристрасті й хіті до цнотливості), «очисниця» (покровителька всякого відновлення, наділена здатністю очищати землю від осквернення, зокрема від пролитої крові), «дарувальниця», «милостива» (запалювала почуття, наділяла красою, сприяла відновленню й розквіту сил), «сполучниця» (з’єднувала закоханих) тощо. Зустрічається і епітет «голомоза» (у пам’ять переказу про самовідданих римлянок, які під час війни з галлами віддали своє волосся на виготовлення канатів). Запозичення грецького міфу про народження богині Афродіти з морської піни на березі острова Кіпр зумовило ім'я Венера-Кіприда.
Часто зображується у супроводі сина Купідона (Амура), її посланця у світах богів і людей, бога війни Марса, а також трьох грацій — богинь вроди, радості і жіночої звабливості.
Символами богині були лебідь, голуб (символізували міцне кохання і подружню вірність), заєць (плодючість), серед рослин — мирт (вживався в ритуалах очищення), троянда, яблуко, гранат.
Із поширенням східних культів Венеру ототожнили з іншими богинями — Ісідою, Астартою, Іштар. Набув відомості культ Венери і Адоніса.
У мистецтві
Численні зображення Венери знайдені археологами серед пам’яток античного світу, на фресках, мозаїках, у домашніх святилищах.
Відомими пам’ятками античного мистецтва є статуї Венери Таврійської, Венери Капітолійської (обидві — 3–2 ст. до н. е.), Венери Мілоської (2 ст. до н. е.), Венери Медічі (Медіцейської, копія, 1 ст. до н. е.).
Образ Венери як взірця жіночої вроди і символу кохання поширений у класичному й неокласичному мистецтві, особливо в скульптурі та живописі, став поетичною метафорою. Серед найвідоміших творів: «Народження Венери» С. Боттічеллі (1482–1486), А. Кабанеля (1863), А. Бугро (1879); «Венера Урбінська» (1530-ті) й «Венера перед дзеркалом» (1555), обидві — Тиціана; «Спляча Венера» Джорджоне (1508–1510), «Марс і Венера» П. Веронезе (1580-ті), «Венера з люстерком» Д. Веласкеса (1647–1651), «Тріумф Венери» Ф. Буше (1740), «Венера Вертикордія» Д. Россетті (1864) та ін.
Додатково
- Ім’ям Венери названо другу планету Сонячної системи — найяскравіше після Сонця і Місяця небесне тіло, видиме із Землі, епітет «Ранкова Зоря».
- У романських мовах «днем Венери» найменовано п’ятницю: лат. dies Veneris, італ. venerdì, фр. vendredi, ісп. viernes, рум. vineri, кат. divendres тощо.
Література
- Beard M., North J., Price S. Religions of Rome : in 2 vol. Cambridge : Cambridge University Press, 1998. Vol. 1: A History. 454 р.
- Cameron A. Greek Mythography in the Roman World. New York : Oxford University Press, 2004. 346 р.
- Warrior V. M. Roman Religion. Repr. ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2016. 184 р.
- Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. У. Еко; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2017. 1030 с.
- The Book of Greek & Roman Folktales, Legends, & Myths / Ed. by W. Hansen. Princeton : Princeton University Press, 2017. 584 p.
- Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press, 2018. 792 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Венера (богиня) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Венера (богиня) (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
