Античне мистецтво
Анти́чне мисте́цтво — термін на позначення мистецтва Давньої Греції та Стародавнього Риму. Увійшов до вжитку в епоху Відродження.
Зміст
Характеристика
Джерелами вивчення античного мистецтва є безпосередньо витвори античного мистецтва та їхні копії, твори Плінія Старшого, Павсанія, інших античних авторів, дані епіграфіки.
У Давній Греції не було єдиного підходу до класифікації мистецтв. Здебільшого виділяли мистецтва «технічні» (сьогодні розуміють як мистецтво образотворче), які існують у просторі: архітектура, живопис, скульптура; та «мусичні» — існують у часі під опікою дев’яти муз: Кліо (історія), Евтерпи (музика), Калліопи (епос), Ерато (лірика), Мельпомени (трагедія), Таліяї (комедія), Уранії (астрономія), Полігімнії (красномовство), Терпсіхории (танок).
Егейський період
Найдавніший період у розвитку античного мистецтва — Егейський. У його межах виділяють Мінойську та Мікенську епохи.
Час розквіту мінойського мистецтва припадає на 17–14 ст. до н. е. Найцінніші зразки мистецтва того часу — фрески та виконані з тиньку (див. Штукатурка, тиньк) на поверхні стін кольорові рельєфи (уперше відкриті на поч. 20 ст. Артуром Евансом у «палаці Міноса» в м. Кноссі (див. Кносський палац) — головному центрі Мінойського Криту). Наприкінці 3 тис. до н. е. з’являється гончарне коло (див. Гончарство) і «чорний лак» (завдяки йому стінки кераміки стали водонепроникними). Мінойська поліхромна на чорному фоні кераміка безпосередньо пов’язана із чорнолаковими афінськими вазами 6–5 ст. до н. е. Раннім сюжетом розпису кераміки був рослинний орнамент. Згодом з’являється морська тематика, що вказує на велике значення моря для розвитку мінойської культури. Зразки мінойського мистецтва знаходять далеко поза межами о. Криту: у Єгипті, Анатолії, Сирії, Палестині, Месопотамії (див. Месопотамія Давня) та на o. Кіпрі. Зокрема в Єгипті зустрічається настінний живопис з мінойськими мотивами та сюжетами.
Попри спільність долі культур країн Східного Середземномор’я, характерною рисою мінойського мистецтва є елементи реалізму, вдала передача рухів тварин та людей. Майстри стінопису вправно передають людське тіло, особливо обриси м’язів рук та ніг. При зображенні обличчя в профіль око показано анфас.
У Мікенську епоху (17–12 ст. до н. е.) поширюється один з найдавніших типів грецького житла — мегарон (потрапив на Балканський півострів, імовірно, з Трої, через острови Егейського моря). Стіни мегарона мікенської доби вкриті фресками. Вони нагадують зразки мінойського мистецтва. Однак з’являються теми полювання та батальні сюжети. Орнаментальні мотиви в мікенському мистецтві надзвичайно багатоманітні, натомість фігури людей — схематичні та позбавлені виразності. В одній із могил у с. Вафіо в Пелопоннесі (див. Пелопоннес, Західна Греція та Іонія) знайдено два невеликі кубки зі щирого золота (висота кожного менше 9 см). Обидва містять надзвичайно реалістичні зображення буйволів. Сюжет одного з кубків передає запеклий опір тварин спробам їх уярмити, іншого — мирні сцени уcпішного одомашнення цих диких тварин. За припущенням дослідників, безпосередні творці цих кубків були критянами, або оволоділи майстерністю мінойських митців.
| Період | Час | Здобутки |
| Егейський: | ||
| а) мінойська епоха | 17–14 ст. до н. е. | Фрески й рельєфи з тиньку у Кносському палаці; поліхромна на чорному тлі кераміка та ін. |
| б) мікенська епоха | 16–11 століття до н. е. | кераміка зазвичай лощена, монохромна — корич., чорна, або оранжево-червона; мегафон зі стінами вкритими фресками; кинджали бронзові інкрустовані золотом та ін.. |
| Архаїчний | 8–6 ст. до н. е. | Формування системи архітектурних ордерів; Розвиток чорно фігурного й червоно фігурного вазопису; Парфенон |
| Класичний | 5 — 1-ша пол. 4 ст. до н. е. | Скульптори: Фідій, Мирон, Поліклет. Живописці: Зевксіс, Паррасій, Тіманф та ін.. |
| Еліністичний | 2-га пол. 4 — 1 ст. до н. е | Колос Родоський, Александрійський маяк, Вівтар Зевса в Пергамі |
| Римський | 1–5 ст. | Пантеон у Римі, імператорські терми, тріумфальні арки та ін. |
Мікенська кераміка зазвичай лощена монохромна — коричнева, чорна, або оранжево-червона. Серед витворів мистецтва є зразки, коріння яких шукають поза межами Крито-Мікенського світу. Зокрема, у «шахтних гробницях», у межах цитаделі Мікен знайдено інкрустовані золотом та електрумом бронзові кинджали. Майстерно виконані сцени з життя тварин та полювання містять чудові зображення левів (хоча тварини не мешкали ні в Балканській Греції, ні на о. Крит).
З падінням «палацової цивілізації» живопис розвивається через декорування керамічних виробів. За 1150–700 до н. е. змінилося декілька стилів: Субмікенський, Протогеометричний та Геометричний. Останній характеризувався геометричними візерунками;
з 8 ст. до н. е. поширився і на зображення людей і тварин.
Архаїчний період
В архаїчний період (8–6 ст. до н.е.) складається система архітектурних ордерів (див. Ордер архітектурний), яка лягла в основу усієї античної архітектури. Головним предметом архітектури періоду став оточений колонами та прикрашений скульптурами храм. Зводився на центральному або найвищому місці (акрополі) поліса. Вхід завжди був зі Сходу, навпроти нього спершу ставили престол для бога (для Аполлона — триніжок), згодом скульптурне зображення, яке потребувало освячення. Дерев’яну скульптуру поступово витіснили мармур і бронза. Найдавніші відомі оригінали давньогрецьких скульптур датуються 7 ст. до н. е. Вазопис позначений впливом східних мотивів. У 6 ст. до н. е. поширився чорнофігурний, а бл. 530 до н. е. — червонофігурний стиль.
Античне мистецтво можна сповна осягнути лише в контексті міфології. Саме міфологічні сюжети визначали тематику творчості античних митців. Скульптори, майстри вазопису та настінного розпису залюбки зображали боротьбу Тесея з Мінотавром, Одіссея з Поліфемом, Геракла з Немейським левом тощо. Усі без винятку сюжети певною мірою відбивали повсякденне життя греків: працю, побут, дозвілля тощо. З 7 ст. до н. е. поступово формується етичний та естетичний ідеал вільного грека, на противагу рабу та варвару: фізично розвинутий, з гармонійною будовою тіла, спокійний та впевнений у собі атлет-воїн. У 438 до н. е. на Афінському акрополі зведено храм Афіни — Парфенон, який став кульмінацією в розвитку сакральної архітектури.
Класичний період
Класичний період (5 – перша пол. 4 ст. до н. е.) характеризується більшим значенням світської архітектури. Скульптура представлена трьома знаними іменами: Фідій, Мирон, Поліклет. Окрім зображень богів (як створений Фідієм кумир Зевса в Олімпії), для посвят їм зображали також переможців змагань (знаменитий «Дискобол» Мирона передавав навіть биття пульсу атлета). На основі статуї Поліклета «Списоборець» склався загальновизнаний канон пропорцій людського тіла. Скульптура 2-ої пол. 4 ст. до н. е. пов’язана з іменами Скопаса, Праксителя та Лісіппа; стала по-справжньому тримірною.
З ім’ям живописця Аполлодора пов’язана техніка приготування фарб на яєчному жовтку — темпера (дала змогу передавати перспективу за допомогою відтінків). Розквіт живопису відобразився у творчості Зевксіда, Паррасія і Тіманфа. У роботах цих митців поєднувалися виразність та ілюзіонізм. У 4 ст. до н. е. Павсій досяг значно більшої яскравості колориту завдяки новій техніці живопису восковими фарбами (енкаустика). Подібним живописом прикрашали згодом дерев’яні корпуси грецьких та римських кораблів.
Елліністичний період
В елліністичний період (2-га пол. 4 — 1 ст. до н.е.) піднесення будівельного мистецтва дозволило звести споруди, зараховані до чудес світу: Колос Родоський, Александрійський маяк, Пергамський вівтар тощо. Мистецтво звільняється від релігійних обмежень щодо портретного зображення людини. Портрет Александра Македонського був першим, що замінив зображення божества на аверсі монети. Живописний портрет склав конкуренцію скульптурному.
Прагнення до розкоші в побуті сприяло піднесенню декоративного мистецтва (див. Монументально-декоративне мистецтво): мозаїки, декоративної скульптури, дрібної теракотової (див. Теракота) пластики тощо. Розвиток гліптики призвів до появи камеї. Виготовлення кераміки набуло масового характеру, штампований посуд за формою та оздобленням імітував дорогі металеві вироби. Розвивається мистецтво рельєфної обробки художніх виробів з металу (торевтика). До найбільш впливових центрів розвитку античного мистецтва (міста Афіни, Родос, Беотія, Сікіон, Аргос) приєднався й Рим.
Римський період
Архітектура римського періоду (1–5 ст.) характеризується високою майстерністю в спорудженні склепінь. Вони знайшли широке застосування при будівництві мостів та акведуків. Окремі з них функціонують дотепер.
Найдосконалішим архітектурним пам’ятником періоду є Пантеон у Римі, зведений на честь усіх богів за імператора Октавіана Августа та відбудований після пожежі за Адріана між 110 та 125. Це величезна кругла будова з масивним зводом купола (діаметр — 43,3 м, висота — 43,5 м). У центрі купола — круглий отвір для освітлення діаметром 9 м. Пантеон збудований з каменю, цегли та бетону, стіни оброблені кольоровим мармуром. Велике значення для розвитку архітектури мали також імператорські терми, тріумфальні арки та колони для уславлення.
Римський скульптурний портрет 2–1 ст. до н. е. чітко передавав індивідуальні риси обличчя; заклав основи для розвитку всього західноєвропейського портретного мистецтва. Згодом у скульптурі та живописі почало домінувати «копіювання». Зі встановленням принципату державні споруди прикрашають скульптурними композиціями з головуючими зображеннями римських імператорів (інколи нищилося і разі засудження пам’яті імператора). Багато зображень імператорів-язичників було зруйновано в часи Середньовіччя. Напр., відому бронзову кінну скульптуру Марка Аврелія від переплавки врятувало лише те, що її тривалий час вважали зображенням Св. Костянтина. Після встановлення культу імператора (див. Культ особи) зображення римських правителів вшановували відповідними почестями. Якщо скульптури імператорів 1–2 ст. мали портретну схожість і передавали образи живих людей, то згодом реалізм поступово витіснено ідеалізмом, прагненням створити узагальнений образ.
З 1 ст. до н. е. у широкий вжиток увійшли вироби з видувного кольорового скла. У перші століття н. е. в усіх римських провінціях поширилася техніка мозаїки. Вона сягла високої довершеності, часто відтворювала популярні зразки живопису. Чорнолакова елліністична кераміка поступилася червонолаковому посуду.
Значення
Античне мистецтво справило визначальний вплив на розвиток західноєвропейської християнської культури. Кращі твори античного мистецтва утверджували високі гуманістичні ідеали в художньо досконалих, класично ясних формах. В епоху еллінізму його вплив поширився на значні території (зокрема на Античні держави Північного Причорномор’я), де зародилися місцеві школи елліністичного мистецтва.
Література
- Павлуцкий Г. Г. О жанровых сюжетах в греческом искусстве до эпохи эллинизма. Киев : Типография Императорского университета Св. Владимира, 1896. 268 с.
- Михаловский И. Б. Архитектурные формы античности. 4-е изд. Москва : Академии архитектуры СССР, 1949. 248 с.
- Античные орнаменты / Сост. В. Ивановская. Москва : В. Шевчук, 2009. 224 с.
- Суриков И. Е., Ленская В. С., Соломатина Е. И. и др. История и культура Древней Греции. Энциклопедический словарь. Москва : Языки славянских культур, 2009. 792 с.
- Суриков И. Е. Античная Греция: ментальность, религия, культура. Москва : Языки славянских культур, 2015. 720 с.
- The Oxford Handbook of Roman Sculpture / Ed. by E. A. Friedland, M. G. Sobocinski, E. K. Gazda. New York : Oxford University Press, 2015. 728 p.
- Ancient Civilizations / Ed. by Ch. Scarre, B. Fagan. 4th ed. New York : Routledge, 2016. 560 p.
- Виппер Б. Р. Искусство Древней Греции. Москва : В. Шевчук, 2017. 560 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Петречко О. М. Античне мистецтво // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Античне мистецтво (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
