Всеправославний собор 2016
Всеправосла́вний собо́р 2016 (офіційна назва — Святий і Великий Собор Православної Церкви, грец. Αγία και Μεγάλη Σύνοδος της Ορθοδόξου Εκκλησίας) — собор предстоятелів і представників вищого єпископату взаємовизнаних помісних Православних церков (див. Вселенське православ'я). Працював 19–26 червня 2016 у Критській духовній академії (розташована у с. Колимварі, периферійна одиниця Ханья, о. Крит, Греція).
Зміст
Історична довідка
Православні церкви традиційно спираються на канонічні напрацювання перших семи Вселенських соборів 4–8 ст. Останній (7-й) Вселенський Собор єдиної християнської Церкви, ще не розколотої на православ'я і католицизм (див. Великий розкол 1054), відбувся 787 у м. Нікеї (тепер м. Ізнік, Туреччина). Від того часу Католицька церква самостійно проводила власні Собори (див. Вселенські собори Католицької церкви), останній з яких — у 1962–1965 (див. Другий Ватиканський собор). Натомість у Вселенському православ’ї, що існувало як множина самоврядних (автокефальних) Церков, скликалися лише помісні собори. Всеправославний собор зібрався відтак після 12-ти століть (1229 років) «позасоборної тиші».
Спроби провести Всеправославний собор започатковані ще в 2-й половині 19 ст. Практична підготовка до Собору тривала з 2-ї пол. 20 ст. (з вересня 1961). Чимало зусиль до його скликання доклав у 1960–1970-х Константинопольський патріарх Афінагор І, котрий вбачав метою Собору обговорення назрілих питань та проведення церковних реформ. Утім, реалізувати ці плани за його життя не вдалося через протидію як церковних структур (передусім Російської православної церкви), так і світської політичної влади. Організаційним осердям підготовки Собору від 1966 став Православний центр Константинопольського патріархату в Шамбезі (кантон Женева, Швейцарія), на базі якого відбулися 4 Всеправославні передсоборні наради (1976; 1982; 1986; 2009) та 6 міжправославних підготовчих комісій (1986; 1990; 1993; 1999; 2009, 2011).
Сумніви у факті здійснення Всеправославного собору лишалися практично до моменту його відкриття. Підставою для них були напружені відносини між окремими Православними церквами, насамперед Російською православною церквою (РПЦ, Московський патріархат) і Константинопольською православною церквою (Вселенський патріархат), та їхніми предстоятелями — Московським патріархом Кирилом і Вселенським патріархом Варфоломієм. Намагання РПЦ нав’язати власні умови Соборної діяльності, протидію на завершальному етапі підготовки Собору та, зрештою, його бойкот пояснюють амбітними прагненнями Московського патріархату здобути зверхність не лише у слов’янському світі, а й у світовому православ’ї (в контексті парадигми «Москва — третій Рим» та ідеологеми «русского мира»).
Бойкот Собору з боку РПЦ підтримали лише три Православні церкви — Антіохійська, Болгарська і Грузинська.
Робота Собору
Всеправославний собор був скликаний Вселенським патріархом Варфоломієм «в однодумності» з предстоятелями помісних автокефальних церков. Дата проведення Собору мала знаковий характер, бо припала на одне з найважливіших християнських свят — День Святої Трійці.
На Соборі були представлені 10 Православних церков — Константинопольська, Александрійська, Єрусалимська, Сербська, Румунська, Кіпрська, Грецька (Елладська), Польська, Албанська, Чеських земель і Словаччини. У роботі взяли участь 164 єпископи. Широке представництво надало ухвалам Собору легітимності й канонічності.
Основні питання порядку денного стосувалися місії Православної церкви у сучасному світі та її стосунків з іншими християнськими церквами; православної діаспори; церковного устрою та порядку проголошення автономії; питань релігійного культу та ін.
Було ухвалено соборні документи: «Послання Святого і Великого Собору Православної Церкви православним людям і кожній людині доброї волі», «Стосунки Православної Церкви з іншим християнським світом», «Місія Православної Церкви в сучасному світі», «Православна діаспора», «Окружне послання» та ін. документи, зокрема про важливість посту та його дотримання, про таїнство шлюбу і перешкоди до нього, про автономію Церкви та спосіб її проголошення.
У соборному «Посланні» відзначена узгоджена праця церковних достойників; головним пріоритетом Собору визначено «проголошення єдності Православної Церкви, яка має зміцнюватися і приносити свої плоди».
У роботі Собору брали участь і представники українських Церков: до складу делегації Константинопольського патріархату офіційно увійшов предстоятель Української православної церкви США митрополит Антоній (Щерба); офіційним спікером Собору став архієп. Іов (Геча).
Значення
Скликання Собору стало екстраординарною подією для православної ойкумени. Накопичені за понад тисячоліття проблеми (літургійні, канонічні, екуменічні тощо) у світовому православ'ї засвідчили актуальність їхнього соборного вирішення. Попри те, що підсумкові ухвали не задовольнили багатьох очікувань, самий факт відновлення соборної практики Східних церков відкрив нову добу у міжцерковних стосунках.
Вагому роль у здійсненні Собору відіграли рішучість і дипломатичний талант Вселенського патріарха Варфоломія, який організував і провів Всеправославний собор, незважаючи на зовнішній церковно-політичний тиск.
Собор одностайно ухвалив стратегічне рішення про регулярне скликання наступних Всеправославних соборів, аби дати новий імпульс розвитку Православної церкви та динамічно реагувати на сучасні виклики і проблеми.
Цитата
«Православна Церква втілює свою єдність і соборність "у Соборі". Соборність пронизує її організацію та спосіб ухвалення рішень, визначає її шлях. Православні Автокефальні Церкви не є федерацією церков, але Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою».
Послання Святого і Великого Собору Православної Церкви православним людям і кожній людині доброї волі // Документи Святого і Великого Собору Православної Церкви. Крит, 2016 / Ред. прот. Г. Коваленко, архім. Кирил (Говорун). Київ : Відкритий Православний Університет Святої Софії Премудрості, ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. С. 10.
Джерела
- Документи Святого і Великого Собору Православної Церкви. Крит, 2016 / Ред.: прот. Г. Коваленко, архім. Кирил (Говорун). Київ : Відкритий Православний Університет Святої Софії Премудрості ; Дух і Літера, 2016. 112 с.
Література
- Саган О. Н. Вселенське православ'я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ знань, 2004. 910 с.
- Коваленко Г. Собор Відкритого Православ’я // Документи Святого і Великого Собору Православної Церкви. Крит, 2016 / Ред.: прот. Г. Коваленко, архім. Кирил (Говорун). Київ : Відкритий Православний Університет Святої Софії Премудрості ; Дух і Літера, 2016. С. 5–7.
- Яроцький П. «Великий і Святий Собор» Православної Церкви // Українське релігієзнавство. 2016. № 79. С. 17–22.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Всеправославний собор 2016 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Всеправославний собор 2016 (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
