Віссаріон Нікейський
Віссаріо́н Ніке́йський [Бесаріон; грец. Βησσαρίων ο Νικαίας; лат. Bessario; італ. Bessarione; також Віссаріон Трапезунтський (грец. Βησσαρίων ο Τραπεζούντιος); справжнє ім’я — Василій; ймовірно 02.01.1403, за ін. версіями — 1395, 1399 тощо, м. Трапезунт, тепер м. Трабзон, Туреччина — 18.11.1472, м. Равенна, Італія; похований у м. Римі, Італія] — церковний, політичний і культурний діяч, православний митрополит, католицький кардинал, теолог, гуманіст, дипломат.
|
Віссаріон Нікейський (грец. Βησσαρίων ο Νικαίας, лат. Bessario) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Василій |
| Народження | 02.01.1403 |
| Місце народження | Трабзон |
| Смерть | 18.11.1472 |
| Місце смерті | Равенна |
| Місце поховання | Рим |
| Місце діяльності | Греція, Італія |
| Напрями діяльності | богослов'я, церковне управління, дипломатія |
| Традиція/школа | християнство |
Зміст
Життєпис
Походив з незаможної родини православних греків.
Початково навчався під наставництвом митрополита Досифея (посідав кафедру у 1415–1422), від 1416 — у вчителів патріаршої школи в м. Константинополі. Продовжив навчання у філософа-неоплатоніка, гуманіста Георгія Геміста Пліфона в м. Містрі (тепер не існує, Греція, залишки міста занесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО). Отримав ґрунтовні знання платонівської філософії (див. Платон, Платонізм, Неоплатонізм), математики, астрономії, географії тощо.
1423 прийняв чернечий постриг, ім’я Віссаріон узяв на честь св. Віссаріона Єгипетського. З 1426 — ієродиякон, із 1431 — ієромонах, із 1436 — ігумен монастиря Св. Василія в Константинополі; виконував дипломатичні доручення.
У 1437–1439 — митрополит Нікейський.
Був активним учасником підготовки та проведення Ферраро-Флорентійського собору (1438–1445), прибув у складі візантійської делегації. Відомий як очільник пролатинського крила серед візантійського духовенства, активний поборник унії Православної та Католицької церков. Схилявся до визнання істинності католицької догматики, 1439 змінив віросповідання і перейшов у католицизм. Вів гостру полеміку з противниками унії, всіляко сприяв її підписанню з боку православних єпископів на умовах визнання католицьких догматів (див. Флорентійська церковна унія 1439). Був одним із співавторів соборного декрету, на церемонії об'єднання 06.07.1439 проголосив грецький текст документа.
Отримав сан кардинала-пресвітера (1439). По поверненні в м. Константинополь був звинувачений у зрадництві православної віри, вимушений емігрувати, оселився в Італії. Опанував латинську, італійську мови.
Від 1440 — член Священної колегії кардиналів, титулярний архієпископ Фів; 1449 — піднесений до гідності кардинала-єпископа, у 1949–1958 — апостольський адміністратор Латинського патріархату Єрусалима.
1446 призначений апостольським візитатором, а згодом кардиналом-протектором монастирів Чину Святого Василія в Італії; провів монастирські реформи, покликані вберегти візантійський обряд, засновував школи, впроваджував вивчення грецької мови. Від 1456 — архімандрит Фароського монастиря в Мессіні (Сицилія, Італія). 1458 призначений протектором францисканців.
Після падіння Константинополя (1453; розцінював подію як небесну кару за церковний розкол) вбачав своє завдання в об’єднанні зусиль європейських держав проти турок. 1460 — папський легат до Німеччини у справах підготовки нового хрестового походу (утім, місія зазнала поразки), 1463 продовжив цю діяльність у Венеціанській республіці. Виконував папські доручення у різних державах, регіонах і містах Європи (тепер терени Німеччини, Франції, Італії, Австрії).
З 1461 — опікун дітей спадкоємця візантійського престолу Фоми (Хоми) Палеолога (1409–1465), котрий після падіння Константинополя знайшов притулок у м. Римі; сприяв укладанню шлюбу Софії (Зої) Палеолог з московським князем Іваном ІІІ Васильовичем.
Від квітня 1463 і до кінця життя — титулярний Латинський патріарх Константинополя (став наступником Ісидора Київського), цього ж року отримав посаду декана Священної колегії кардиналів. Головував на конклавах (1464, 1471), двічі був претендентом на папський престол (1455, 1471).
Помер, повертаючись після дипломатичної місії у Франції. Похований у базиліці Санті-Додічі-Апостолі в Римі.
Погляди. Праці
Глибоко знав платонізм, вважав, що чимало ідей Платона передвістили християнське вчення або споріднені з ним. Найважливішою працею Віссаріона вважають трактат «Проти наклепів на Платона» (грец. «Ἔλεγχοι τῶν κατᾀ τοῦ Πλᾀτωνος βλασφημιῶν», лат. «In Calumniatorem Platonis»; 1469), спрямовану проти Георгія Трапезунтського — палкого прихильника Аристотеля і критика платонізму. Серед інших праць: «De natura et arte» (1458), «Oratio dogmatica», «Responsio ad Ephesii capita», «Apologia inscriptionum Vecci», «Encyclica ad Graecos» та ін.
Богословські трактати здебільшого мають полемічний характер, спрямовані, зокрема, на захист католицького догмата про філіокве. Вагомою частиною богословського спадку є промова, виголошена діячом в квітні 1439 на Ферраро-Флорентійському соборі, що обґрунтовувала догматичні й політичні поступки заради укладання церковної унії.
Збереглося обширне листування грецькою й латиною, деякі з листів є важливими історичними джерелами.
Був засновником і очільником філософсько-богословського гуртка «Академія» (відомий також як «Віссаріонівська академія») в м. Римі, що став осередком вивчення й популяризації спадщини Платона, полеміки теологів і гуманістів. Серед його учасників: Лоренцо Валла, Теодор Газа (бл. 1398 — бл. 1475; Греція). Франческо Філельфо (1398–1481; Італія), Джанфранческо Поджо Браччоліні (1380–1459; Італія), Бартоломео Саккі (Платина) (1421–1481; Італія) та ін. Надавав фінансову допомогу і покровительство знаним митцям, ученим, перекладачам, емігрантам з Греції. За сприяння Віссаріона була заснована Пліфоном Платонівська академія у Флоренції (1440-ві — 1462).
Відіграв помітну роль у діяльності Болонського університету (запрошував професорів, підтримував незаможних студентів та ін.).
Знаний як колекціонер грецьких манускриптів (зібрав найбільшу колекцію грецьких книг на Заході), виконував сам і замовляв їхні копії та переклади. Зокрема, перекладав латиною «Метафізику» Аристотеля, «Метафізику» Теофраста, «Спогади» Ксенофонта, промови Демосфена.
Визнання
Був однією з чільних постатей гуманістичного руху в Італії.
Віссаріона відносять до когорти найосвіченіших людей свого часу, енциклопедистів; вказують на його непересічну роль у знайомстві Західної Європи з грецькою літературою, культурою та філософією. На надгробку діяча висічена епітафія: «Твоїми трудами Греція переселилася в Рим».
Метафорично найменований «архітектором Флорентійської унії».
Зібрана ним упродовж життя бібліотека (за каталогом: 768 рукописів, з них 482 грецькою мовою, а також значна кількість інкунабул) була передана в кінці 1460-х у дар Венеції, за умови її громадського призначення та доступності для учених. Бібліотека стала основою книгозбірні Св. Марка (тепер Національна бібліотека Святого Марка, або Бібліотека Марчіана).
На честь діяча названо кратер на Місяці (1935).
Додатково
- Дотепер помітне місце у полеміці довкола постаті Віссаріона посідає питання щодо причин зміни віросповідання та його навернення до Католицької церкви. Вказують як на політичні міркування (політико-військові загрози для Візантії), що могли рішуче вплинути на цей крок, так і на теологічну мотивацію або ж амбіції та честолюбство (зокрема, у церковно-православних колах).
- Відомо, що учасники Ферраро-Флорентійського собору від Православних церков мали діаметрально протилежні погляди на церковну унію, а палкі дебати між членами грецької делегації сягали відвертих образ. Думку прихильників унії висловив Григорій ІІІ Мамма (Константинопольський патріарх у 1445–1550): «Я знаю, що коли ми приступимо до єднання з Римською церквою, нас проклянуть ще до того, як ми дістанемося Венеції; якщо не приступимо, — проклянуть все одно. Тож ліпше об’єднаймося, і хай проклинають».
- З-поміж провідних діячів Ферраро-Флорентійського собору був Ісидор Київський (грек за походженням, висвячений на Руську митрополію Константинопольським патріархом), представник Антіохійського патріарха, один із речників від православних на соборі, палкий прибічник унії. Ісидор та Віссаріон в один день одержали кардинальський сан від папи Євгенія IV.
- Навіть після еміграції в Італію Віссаріон зберіг зовнішність і стиль одягу, характерну для грецького духовенства: носив бороду, вдягав чорне вбрання православних монахів.
Праці
- Patrologia Graeca : in 161 vol. Paris : Imprimerie Catholique, 1866. Vol. 161. 746 р.
- La natura delibera — La natura e l'arte. Milano : Bompiani, 2014. 316 р.
- І т. п е р е к л а д — Contro il calunniatore di Platone. Roma : Storia e letteratura, 2014. 260 p.
- Н і м. п е р е к л а д — Über Natur und Kunst. De Natura et Arte. Hamburg : F. Meiner, 2015. 308 p.
Література
- Mohler L. Kardinal Bessarion als Theologe, Humanist und Staatsmann : in 3 vol. Paderborn : Schöningh, 1923–1927.
- Monfasani J. Byzantine scholars in Renaissance Italy: Cardinal Bessarion and other émigrés. Aldershot; Brookfield : Variorum, 1995. 350 p.
- Кочан Н. І. Флорентійська унія і Київська митрополія: до характеристики розвитку та втілення ідеї унії церков // Український історичний журнал. 1996. № 1. С. 28–44. URL: http://resource.history.org.ua/publ/journal_1996_1_28
- Bianca C. Da Bisanzio a Roma. Studi sul cardinale Bessarione. Roma : Roma nel Rinascimento, 1999. 234 p.
- Coluccia G. Basilio Bessarione. Lo spirito greco e l’Occidente. Firenze : Olschki, 2009. 444 p.
- Monfasani J. Bessarion Scholasticus: A Study of Cardinal Bessarion’s Latin Library. Turnhout : Brepols, 2011. 306 р.
- Ґілл Дж. Флорентійський собор / Пер з англ. М. Прокопович. Львів : Український католицький університет, 2016. 442 с.
- Corsepius К. Kardinal Bessarion und die Ikone im römischen Quattrocento // Inszenierungen von Sichtbarkeit in mittelalterlichen Bildkulturen. Berlin : Reimer, 2018. Р. 235–250.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Віссаріон Нікейський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Віссаріон Нікейський (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
