Гаруспіки
Гару́спіки (лат. haruspex, від лат. hirae, з етруськ. harus — нутрощі, кишки, і лат. specere — дивитися, спостерігати) — у Стародавньому Римі жерці, які ворожили на нутрощах жертовних тварин, віщували й тлумачили явища природи (наприклад, блискавки) як знаки богів. Сама практика такого ворожіння отримала назву гаруспіція.
Зміст
Історична довідка
За панівною версією, практика пророкування по нутрощах офірних тварин набула системного розвитку у цивілізаціях Давньої Месопотамії (шумерів, аккадців, ассирійців), де стала особливою «храмовою наукою». Поступово поширилася на Захід, зокрема до етрусків, звідти запозичена римською культурою.
У період Римської республіки всі або переважна більшість гаруспіків були етруського походження (модель привласнення Римом етруських сакральних знань та їх носіїв — спершу силою, згодом співпрацею і винагородою). Недарма ворожіння на нутрощах тварин століттями називали «етруською наукою» (лат. еtrusca disciplіna).
Джерела 3 ст. до н. е. повідомляють, що римські магістрати спеціально викликали гаруспіків з Етрурії у випадках, коли місцеві віщуни визнавали себе нездатними зрозуміти чудеса й витлумачити знамення богів. З історичних джерел дійшли свідчення про конкуренцію між авгурами і гаруспіками, місцевими (римськими) і чужими традиціями ворожіння. Протистояння між двома системами пояснення божественних знаків, прихильність владних осіб до різних жрецьких колегій використовували і з політичною метою.
Певний час мистецтво гаруспіцій римляни вважали настільки важливим, що Сенат ухвалив обов’язково навчати йому певну кількість молоді з поважних (етруських) сімей.
Кілька написів доби Римської імперії (кін. 1 — поч. 2 ст.), тексти Тацита свідчать про діяльність спеціальної колегії жерців-гаруспіків (Колегія 60-ти), поряд із колегією авгурів. Час її створення достеменно невідомий, за різними версіями — між 3 ст. до н. е. і 1 ст. до н. е. Діяла спершу в етруському місті Тарквініях, згодом перенесена в Рим. Формувалася винятково із представників аристократичних родин, ймовірно, етруського походження.
Гаруспіки діяли у римських легіонах, при воєначальниках, брали участь (як і авгури) у військових походах [питання про те, як саме вони були інтегровані в римську військову ієрархію, їх походження і статус (з міст, уже підвладних Риму, чи ні; з етруських шляхетних сімей, чи найманці) лишається дискусійним]; надавали рекомендації консулам, проводили обряди на вимогу Сенату. Поряд із тим існували мандрівні (сільські) гаруспіки, які пропонувати свої послуги й консультації римлянам у приватних справах за винагороду. Проте, на відміну від ауспіцій, гаруспіції не набули офіційного характеру та безперечного релігійного авторитету: їх здійснення напередодні важливих подій було радше поширеним звичаєм, аніж обов’язковим ритуалом.
Цицерон свідчить про поглиблення розриву між офіційними і приватними гаруспіками (принаймні, у 1 ст. до н. е.): перші, за його словами, служать інтересам Сенату та сприяють міцності держави, другі — небезпечні самозванці, готові продати свої послуги бунтівникам.
З часом авторитет гаруспіків занепав. З боку освічених громадян, особливо за доби пізньої республіки, ставлення до гаруспіків і авгурів було скептичним. Зміна ставлення до жерців відображена у творах римських драматургів, де гаруспік — персонаж повсякденного життя Риму, якого одночасно і побоювалися, і зневажали. Значення гаруспіцій відновлено за імператора Клавдія. Гаруспіки продовжували діяльність практично безперервно до розпаду Римської імперії.
Із легалізацією та поширенням християнства, гаруспіків піддають гонінням, жертвопринесення забороняють, гаруспіції визнають марновірством. Проти гаруспіків, авгурів, астрологів, «халдеїв» спрямовують свої праці Отці церкви (Тертулліан, Оріген). Утім, практика такого віщування зберігалася ще доволі довго; декрети про заборону гаруспіцій видавали навіть у 7 ст.
Магічні практики
Завданням гаруспіків було дізнатися волю богів по нутрощах тварин (овець, баранів, биків тощо) після їх ритуального жертвопринесення. При цьому бралися до уваги специфічні властивості внутрішніх органів, найчастіше печінки: їхня форма, колір, стан (здоровий чи уражений, збільшений чи замалий розмір, звичність розташування тощо), співвідношення та аномалії складових частин органа, стан жовчі, нирок, шлунку, легень, пізніше й серця (ймовірно, з кін. 3 — поч. 2 ст. до н. е.). Офірних тварин обирали згідно з усталеними поглядами щодо того, якої жертви вимагає той чи той бог (дорослу тварину чи дитинча, самця чи самицю, худобу чи птицю тощо). У разі несприятливих прогнозів здійснювали викупні обряди й жертвопринесення для запобігання нещастям, заспокоєння божества.
Світоглядною основою практики ворожіння були міфологічні уявлення про містичний взаємозв’язок внутрішніх органів тварин (і людини) з улаштуванням космосу, впливом і волею богів. Важливим артефактом, що дозволив гіпотетично реконструювати космологію етрусків, стала знайдена 1877 в м. П’яченці (Італія) модель бронзової печінки (бл. 100 до н. е.), поділена на 16 сегментів з етруськими написами.
Крім того, жерці витлумачували знаки («знамення і чудеса»), начебто подані самими богами у вигляді надзвичайних природних явищ (удар блискавки у певне місце, землетрус і подібне).
Інструкції до навчання жерців містили спеціально укладені тексти (лат. libri haruspicini, fulgurales, tonitruales).
Нерідко гаруспіки при витлумаченні «божественних знаків» переслідували корисливі або політичні цілі. Подібний текст зберіг Цицерон у праці «Про відповідь гаруспіків» («De haruspicum responso»; 57 до н. е.). Оповіді про практику гаруспіків з римських джерел зазвичай відбивають ставлення автора до етрусків (звідси широкий спектр оцінок — від визнання мудрості запрошених гаруспіків і некомпетентності римських віщунів до звинувачень у намаганні лукавих етруських жерців обдурити римлян, зашкодити, навмисно дати погані поради).
Ритуали гаруспіків увійшли до звичних практик публічної та приватної римської релігії.
Значення
За століття еtrusca disciplina була добре інтегрована в традиційну римську релігію, проте гаруспіки відігравали суто інструментальну (а не політичну, як авгури) роль, а їхня діяльність було чітко обмеженою: офіційні жерці не мали самостійної ініціативи чи особливих повноважень, а всі інші могли консультувати винятково у приватних справах.
Додатково
- Згадка про віщування за печінкою у вавилонян міститься в Біблії, у Книзі Єзекіїля: «Адже вавилонський цар вже стоїть на роздоріжжі, тобто на початку двох доріг, аби дізнатись за допомогою ворожіння, куди йти, — він потрясає стрілами, він запитує ідолів, і досліджує печінку» (Єзек. 21:26).
- Попри підозріле й вороже ставлення до гаруспіків, Костянтин I Великий визнавав корисність «етруської науки». Після поцілення блискавки у Колізей в 320 він наказав, що в разі ураження блискавкою імператорського палацу або громадських споруд гаруспікам слід звернутися до старих обрядів для витлумачення цього явища, а ретельно складене пояснення у письмовій формі довести до відома імператора («Від Імператора Костянтина до Максима» від 17.12.320).
Література
- Haack M.-L. Les haruspices dans le monde romain. Pessac : Ausonius, 2003. 273 p.
- Stevens N. L. C. A New Reconstruction of the Etruscan Heaven // American Journal of Archaeology. 2009. Vol. 113. № 2. Р. 153–164.
- Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. У. Еко; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2017. 1040 с.
- The Etruscan World / Еd. by J. M. Turfa. London; New York : Routledge, 2017. 1216 p.
- Ancient Divination and Experience / Ed. by L. G. Driediger-Murphy, Е. Eidinow. Oxford : Oxford University Press, 2019. 296 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Гаруспіки // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гаруспіки (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.07.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
