Гвардіні, Романо

Гвардíні, Ромáно (Ґуардіні, італ. Guardini, Romano; 17.02.1885, м. Верона, Італія — 01.10.1968, м. Мюнхен, Німеччина) — релігійний філософ і теолог, католицький священник, письменник, публіцист, громадський діяч. Один із лідерів та інтелектуальних натхненників католицького відродження першої пол. 20 ст., підсумком якого стали реформи Другого Ватиканського собору. Засновник літургійного руху католицької молоді в Німеччині. Автор праць з філософії культури та філософської антропології.

Гвардіні, Романо (Guardini, Romano)
Народження	1885
Місце народження	Верона
Смерть	1968
Місце смерті	Мюнхен
Напрями діяльності	релігія, філософія, теологія

Відзнаки
Премії	Премія миру німецьких книгарів (1952), Премія Еразма (1962)

Життєпис

Італієць за походженням, з дитинства жив у м. Майнц (Німеччина), син італійського консула.

1911 набув німецьке громадянство. Вивчав природничі та політичні науки в містах: Берліні, Мюнхені, Тюбінгені, проте звернувся до філософії й богослов’я. Студіював теологію у м. Фрайбург. Прийняв священницький сан у Католицькій церкві (1910).

1921 приват-доцент догматики в м. Бонні, 1923–1939 — ординарний професор філософії релігії й католицького світогляду в Берлінському університеті. Через антифашистські виступи і статті був відсторонений від викладання і позбавлений професорського звання (1939).

Повернувся до викладацької роботи після закінчення Другої світової війни. Обіймав професорські посади, створені для нього в університетах м. Тюбінгена (1945–1948), пізніше — м. Мюнхена (1948–1963). Відмовився від пропозиції Папи Павла VI прийняти кардинальський сан (1965). До кінця життя брав активну участь у житті Католицької церкви. В грудні 2017 розпочато процес беатифікації о. Романо Гвардіні.

Теоретичний доробок

Вже перші праці Гвардіні «Про дух літургії» (1918), «Церква і католик» (1923) мали помітний резонанс у німецькомовному релігійному середовищі. Як авторитетний професор Берлінського університету і капелан Квікборна набув популярності серед молоді. Вважається «батьком» молодіжного католицького руху Німеччини як складової Літургійного руху, що охопив католицькі, протестантські, англіканські церкви Європи. Ідеї Гвардіні щодо відмови від церемоніальності і формалізму літургійної служби вплинули на зміст реформ Другого Ватиканського собору.

Твори присвячені широкому колу питань освіти, мистецтва, богословського осмислення спадщини видатних письменників і філософів («Ангел у «Божественній комедії» Данте», 1937; «Людина і думка. Дослідження релігійної екзистенції у великих романах Достоєвського», 1932; «К’єркегорівська ідея абсолютних парадоксів», 1929; «Християнська свідомість. Дослідження про Паскаля», 1935 та ін.). Праці з релігійної філософії й теології («Господь», 1937; «Мудрість християнства», 1939; «Релігія і Одкровення», 1950 та ін.) вплинули на розвиток католицької думки в 20 ст., зокрема на богословські розвідки Г. Ратцингера (див. Бенедикт ХVI).

Філософський світогляд Гвардіні базувався на релігійній версії екзистенціалізму та персоналізму. Відкидав позитивізм і раціоналізм; вбачав сенс філософствування в осягненні «конкретно-живого» як цілісності («Протилежність. Досвід філософії життєво-конкретного», 1925); писав про антилюдський характер глобальних війн 20 ст. («Кінець Нового часу», 1950; «Влада і відповідальність», 1951).

У праці «Кінець Нового часу» подає глибокий аналіз кризи новоєвропейського гуманізму. Феномен культури Гвардіні розглядає як зміну «картин світу» від античності, середньовіччя, Ренесансу й Нового часу — до розпаду новочасного світогляду і початку цілком іншої епохи. Філософ виділяє загальну рису, притаманну античній і середньовічній людині, — відсутність уявлення про безкінечність просторово-часового континууму. Світ для попередників — обмежене ціле, що має чіткі границі й форму. «Антична» людина підвладна Долі, чиї всемогутні сили утворюють першооснову світу; «середньовічна» — вірує у біблійне Одкровення, отримане від Трансцендентного Бога, пануючого над світом як своїм творінням. Ренесанс натомість перетворює людину на смисловий центр світобудови; і вся традиційна гуманістична культура Європи базована на ренесансному розумінні людини як вищої цінності й романтичній тезі «геніальність в індивідуальності».

Культура й антропологія Нового часу тримається на уявленнях про автономність особи, яка творить світ за власними законами і нормами. В реалізації цих раціональних начал людської сутності більшість мислителів Нового часу вбачали сенс історії. За переконанням Гвардіні, ці ідеї піддаються руйнації. Він міркує про розпад усієї новоєвропейської картини світу як «безкінечної природи»: та «безкінечність», про яку писали Дж. Бруно та німецькі філософи-ідеалісти (див. Ідеалізм), була поняттям не стільки кількісним, скільки якісним, позначала невичерпність і божественність світу. Природа у новій картині світу вже не є чимось безкінечним і відкритим, а радше небезпечною, кінцевою і поцейбічною реальністю. Людина перестала сприймати світ затишним і надійним; щезає пантеїзм і гармонійно-релігійні переживання цінності природи — нове світоставлення не викликає релігійних почуттів.

Під кінцем Нового часу Гвардіні розумів не кінець історії, а лише вичерпаність її чергової фази і вказував на прояви нового історичного етапу, який ще не отримав своєї назви. Нова доба продукує свою «надлюдську» пануючу силу: техніка, увійшовши в світ через людину, виявилася могутнішою від неї. Взята у розпорядження державною машиною влади, техніка поневолює людей. Індустріальна цивілізація несумісна з ідеєю творчої особистості чи автономного суб’єкта; породжує особливий тип людини, «етос і стиль маси».

Сучасна релігійність осмислена Гвардіні як така, що відзначена почуттям глибокої самотності людини. Людська діяльність втрачає характер релігійного світовідчуття і переживання, стає об’єктом розрахунку і контролю. Мілленаризму в його старому розумінні вже немає місця. Сутнісною рисою нової епохи стає «неоязичництво», створення нової міфології, яка є пошуком нової трансцендентності. Розглядав спробу націонал-соціалістів апелювати до архаїчних пластів психіки та відродити нордичну міфологію — як відмову від есхатологічної моделі історії.

Р. Гвардіні підкреслював: будь-яке культурне будівництво, що заперечує Бога, приречене на поразку. Передбачав фатальне відпадіння культури від християнських начал, коли самотність у вірі буде граничною, а в ставленні людей до світу зникне любов.

Нагороди

За антифашистську позицію отримав міжнародну Премію миру німецьких книгарів (1952), за внесок у європейську культуру Премію Еразма (1962).

Праці

Das Wesen des Christentums. Werkbund-Verl, 1939. 92 s.
Das Ende der Neuzeit. Paderborn : Verlag Schöningh, 1986. 188 s.
Конец нового времени // Вопросы философии. 1990. № 4. C. 127–163.
Спаситель в мифе, откровении и политике // Философские науки. 1992. № 2. С. 96–139.
Человек и вера. Брюссель: Жизнь с Богом, 1994. 331 с.
Господь. Брюссель : Жизнь с Богом, 1995. 506 с.
Religion und Offenbarung. Grünewald/Schöningh, 1998. 208 s.
Человек и вера. Исследование религиозной экзистенции в больших романах Достоевского; Конец Нового времени. Попытка найти своё место / Перевод с немецкого Т. Ю. Бородай. Москва: РАН ИНИОН. Центр гуманитарных научно-информационных исследований, 2010. 300 с.
Lesebuch der Lebensweisheit. Frankfurt : Gemeinschaft Topos Plus, 2013. 128 s.
Гёльдерлин. Картина мира и боговдохновленность. Санкт-Петербург: Наука, 2015. 498 с.
Смерть Сократа / пер. с нем. И. П. Стебловой. Санкт-Петербург : Владимир Даль, 2018. 384 с.

Література

Хюбшер А. Мыслители нашего времени / Пер. с немецкого И. А. Саца. Москва : Издательство ЦТР МГП ВО, 1994. 315 с.
Knoll A. Glaube und Kultur bei Romano Guardini. Paderborn : Ferdinand Schöningh, 1994. 620 s.
Krieg R. A. Romano Guardini: proclaiming the sacred in a modern world. Chicago : Liturgy Training Publishing, 1995. 118 p.
Самосознание культуры и искусства XX века. Западная Европа и США. Москва – Санкт-Петербург: Университетская книга, 2000. 640 с.
Balthasar H. U. von. Romano Guardini: riforma dalle origini. Milano : Jaca Book, 2000. 149 р.
Acquaviva M. Il concreto vivente: l’antropologia filosofica e religiosa di Romano Guardini. Roma : Città nuova, 2007.168 р.
Добко Т. Про природу релігійного досвіду пізнання: феноменологічне дослідження // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія Філософія. 2012. Вип. 11. С. 417–432
Gerl-Falkovitz H.-B. Lauterkeit des Blicks : unbekannte Materialien zu Romano Guardini. Leipzig : Heiligenkreuz im Wienerwald : Be&Be, 2013. 280 s.
Borghesi M. Romano Guardini — Antinomia della vita e conoscenza affettiva. Milano : Jaca Book, 2018. 224 р.

Автор ВУЕ

І. Б. Остащук

Покликання на цю статтю: Остащук І. Б. Гвардіні, Романо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гвардіні, Романо (дата звернення: 29.04.2024).