Беатифікація
Беатифікáція (фр. béatification, пізньолат. beatificatio, від лат. beаtus — блаженний і …ficatio, від facere — робити) — у Католицькій церкві — офіційне зарахування спочилого праведника, мученика до лику блаженних, від 17 cт. — попередній етап канонізації. Вшанування блаженних зазвичай не є обов’язковим для всієї Церкви, має помісний характер або здійснюється в межах окремої релігійної спільноти (напр., чернечого ордена).
Зміст
Історична довідка
Ранньою формою пошанування у християнстві були поминання місцевих мучеників, достойників зі звершенням євхаристії, а також запровадження календарів із відповідними відмітками, будування мартиріонів (культових споруд над місцем поховання), вівтарів, перенесення реліквій. Упродовж першого тисячоліття історії християнства культ мучеників, подвижників регулювали правила помісних церков. Була поширена практика єпископських канонізацій, що зазвичай розпочиналися з перенесення мощів, реліквій (з 8 ст. перенесення відбувалося лише за згоди імператора чи єпископа), стосувалися окремої дієцезії, єпархії, помісної церкви. Розрізнення процедур беатифікації та канонізації не існувало, терміни «блаженний» і «святий» вживали як синоніми.
Вперше акт канонізації як такий здійснив 993 Папа Римський Іоанн XV, проголосивши святим Ульріха Аусбурзького.
З 11 ст. набуває поширення принцип виняткового права понтифіка зараховувати до лику святих. Поряд із тим від 14 ст. Католицька церква вдається до територіальної локалізації вшанування деяких святих; за папи Сікста ІV такі святі іменуються «блаженними», а терміни «блаженний» і «святий» починають розрізнювати.
Офіційне розмежування беатифікації та канонізації затвердив 1634 Урбан VIII (бреве «Coelestis Hierusalem»). Право беатифікувати було надане місцевому єпископу, а канонізувати як святих — винятково папі, акт канонізації визнано остаточним і непомильним рішенням Вселенського архієрея. Першою, офіційно проведеною за всіма правилами, була беатифікація Франциска Сальського y 1662.
Упорядкуванням процедури відав Святий престол. Уточнення та реформу акту беатифікації здійснювали: Пій ХІІ (апостольським motu proprio «Gia da qualche tempo», 1930); Павло VI (motu proprio «Sanctitas clarior», 1969), Іван Павло II (апостольська конституція «Divinus perfectionis magister», 1983). Церковне законодавство з цього питання поточнив Бенедикт XІV, який визначив обов’язкові вимоги до претендентів:
1) перевірка усіх письмових творів (якщо такі є) на відповідність доктрині віри;
2) оцінка міри «героїчності чеснот», тобто засвідчення найвищого вияву моральної досконалості з-поміж інших християн;
3) підтвердження факту чуда, яке здійснилося за заступництвом претендента у блаженні (ця умова не обов’язкова при беатифікації мученика).
Бенедикт XVI також ухвалив рішення про необов’язкову особисту участь понтифіка у церемонії, припустимість делегування цих повноважень посланцю (зазвичай префекту Конгрегації у справах канонізації святих).
Папа Франциск в апостольському motu proprio «Maiorem hac dilectionem» (2017) підкреслив можливість беатифікації осіб, які героїчно й добровільно віддали своє життя за ближнього («пожертва життя»).
Процедура беатифікації
Станом на 2020 справи беатифікації й канонізації знаходяться у віданні Римської курії, а саме — Конгрегації у справах канонізації святих (Congregatio de Causis Sanctorum), до завдань якої належить також і зберігання реліквій святих (апостольська конституція Павла VI «Sacra rituum congregatio», 1969).
Єпархія розпочинає процес беатифікації не раніше п’яти років після смерті вірянина. Інколи цей термін може бути скорочений (так сталося, напр., щодо Терези Калькуттської, Івана Павла ІІ) у відповідь на масові прохання католиків.
Апостольська столиця оприлюднює рішення (nihil obstat) про відсутність заперечення процедури, тоді кандидат отримує титул «слуга Божий». Спеціально призначена група починає збір матеріалів, пов’язаних із земним життям праведника. Обов’язковий факт чуда досліджує компетентна медична комісія. Єпархіальна комісія призначає постулатора — теолога, який представлятиме кандидатуру в єпархії, а потім — у Ватикані. Після позитивного вирішення єпархіального єпископа справа передається до Конгрегації у справах канонізації святих. Остаточне рішення за поданням префекта конгрегації ухвалює Папа Римський.
По тому, під час меси перед євхаристією зачитується декрет про беатифікацію, відкривається завішена тканиною ікона блаженного, співається гімн «Te Deum» та вшановуються реліквії праведника. До понтифікату Івана Павла ІІ беатифікації відбувалися в Соборі Святого Петра в Римі, однак папа вперше вдався до проголошення блаженними місцевих праведників під час численних подорожей світом.
В Україні
У незалежній Україні відбулося кілька беатифікацій. Так, Іван Павло ІІ під час апостольського візиту (2001) підніс до гідності блаженних митрополита Юзефа Більчевського та священника Зигмунта Гораздовського (1845; тепер Польща — 1920; тепер Україна). Тоді ж проголосив блаженними новомучеників Української греко-католицької церкви, загиблих у 1935‒1973 (серед них: єпископи Миколай Чарнецький і Теодор Юрій Ромжа, архимандрит Климентій Шептицький, сестра Йосафата Гордашевська, священник Омелян Ковч та ін.).
У 2008 кардинал Т. Бертоне проголосив у м. Львові блаженною сестру Марту Вєцку зі Згромадження Сестер Милосердя св. Вінкентія де Поля.
У 2015 завершився основний етап беатифікації митрополита Андрея Шептицького, який тривав понад 50 років; праведнику присвоєно титул «преподобний».
Значення
Беатифікація є важливою складовою культової практики Католицької церкви, джерелом формування моральних орієнтирів для сучасних християн.
Література
- Woodward R. L. Making Saints: How the Catholic Church Determines Who Becomes a Saint, Who Doesn’t, and Why. New York : Touchstone, 1996. 496 p.
- Катехизм Католицької Церкви. [Б. м.] : Синод УГКЦ, 2002. 772 с.
- Святий Йосафат Кунцевич. Документи щодо беатифікації (1623–1628 рр.). Жовква : Місіонер, 2010. 323 с.
- Беатифікація та канонізація в традиції Католицької Церкви // Релігійно-інформаційна служба України. 2011. URL: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/42125/
- Розлуцька Г. М. Суспільно-політичні та культурно-освітні передумови інституційного оформлення Греко-Католицької Церкви як виразника етнічної самоідентифікації українців на Закарпатті // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. 2018. Серія 5. Вип. 62. С. 157–161.
- Новомученики, беатифіковані папою Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 року // Інститут Історії Церкви Українського Католицького Університету. URL : http://ichistory.org.ua/blazhenni-novomuchenyky-ugkts/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Остащук І. Б. Беатифікація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беатифікація (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.01.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
