Гідрохімія
Гідрохі́мія (від давньогрец. ὕδωρ — вода і хімія) — наука про хімічний склад природних вод і закономірності його зміни під упливом природних та антропогенних чинників.
Зміст
Історична довідка
Гідрохімія спирається на дослідження хімічного складу води, які проводили ще в 18–19 ст. А. Лавуазьє, Г. Кавендиш, Дж. Ватт. У 19 ст. технічний прогрес зробив необхідним дослідження водних розчинів при застосовуванні у різних технологічних процесах — праці Д. Менделєєва, О. Бутлерова. Важливою для розвитку гідрохімії стала праця В. Вернадського «Історія природних вод» (1933–1936), в якій він тісно пов’язував формування природних вод з історією кори земної. У 20 ст. гідрохімія стає самостійною науковою дисципліною.
1921 в колишньому СРСР утворено перший у світі Гідрохімічний інститут (м. Новочеркаськ Ростовської області). У працях О. Алєкіна (1908–1995; Росія) у 1950–1970-х було закладено основи моніторингової гідрохімії, яка спирається на дані про хімічний склад природних вод, отримані мережею спостережень за водними об’єктами.
Загальна характеристика
У гідрохімії виділяють три основні розділи:
1) формування хімічного складу природних вод, яке включає вивчення води як розчинника складного комплексу мінералів земної кори і дослідження хімічних процесів, які відбуваються у воді у процесі взаємодії з гірськими породами, ґрунтами та атмосферою Землі;
2) хімічний склад і гідрохімічний режим різних типів природних вод (поверхневих, морських, підземних і атмосферних), залежність їхніх змін від фізико-географічних умов і антропогенного впливу на довкілля;
3) методи аналізу природних вод.
Гідрохімія в Україні
Однією з перших опублікованих праць з гідрохімії було дослідження хімічного складу води р. Росі, яке за даними лабораторії Всеросійського товариства цукрозаводчиків провів у 1907 викладач Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського») Ф. Кіркор. Згодом з’явилися дослідження Є. Бурксера з якості водопровідної води м. Одеси (1911) та соляних озер (1923, 1928). Імпульсом для розвитку гідрохімічних досліджень в Україні стало створення 1932 на р. Дніпрі водосховища Дніпрогесу, а також початок робіт з обводнення індустріального регіону Донбасу. Наукового забезпечення вимагали систематичні спостереження за хімічним складом річкових, озерних і морських вод, які розпочалися в Україні в 1930-х на мережі пунктів гідрометеорологічної служби.
Після Другої світової війни значно розширилися гідрохімічні дослідження на Дніпрі у зв’язку з будівництвом каскаду водосховищ (1955–1975), проведенням водних меліорацій. Над розвитком гідрохімії в Україні працювали вчені Гідробіології інституту НАН України О. Алмазов (1912–1966), Б. Набиванець (1931–2019), О. Денисова (1921–2005), Л. Журавльова (1932–2001), П. Линник (нар. 1952), дослідження яких присвячені формуванню гідрохімічного режиму гирлових ділянок річок, лиманів, дніпровських водосховищ, умісту важких металів у воді. Вчені кафедри гідрології та гідроекології Київського національного університету імені Тараса Шевченка дослідили взаємозв’язок різних типів природних вод (В. Пелешенко; 1927–2014), виявили роль антропогенних чинників у його формуванні, започаткували дослідження в напрямах меліоративної гідрохімії (Л. Горєв; 1939–1999; Д. Закревський; 1929–2006), агрогідрохімії та гідрохімії схилового стоку (В. Хільчевський), водойм-охолоджувачів атомних електростанцій і теплових електростанцій (М. Ромась; 1943–2009), гідрохімічних систем (С. Сніжко; нар. 1958). Від 2000 університет видає періодичний науковий збірник «Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія». Експериментальні дослідження та термодинамічне моделювання процесів міграції забруднювальних речовин у поверхневих водах, адаптацію ГІС-технологій (див. Геоінформаційні системи) при гідрохімічних дослідженнях проводять в Українському гідрометеорологічному інституті Державної служби надзвичайних ситуацій України та НАН України [ В. Осадчий, Н. Осадча (нар. 1959)].
Методи екологічного оцінювання якості вод розробляють в Українському науково-дослідному інституті екологічних проблем. Під час комплексних регіональних гідрогеологічних дослідженнях території України встановлено основні закономірності формування хімічного складу підземних вод (К. Маков) і мінеральних лікувальних вод (А. Бабинець), розв’язано теоретичні питання хімії підземних вод (В. Лялько) та процесів водної міграції радіонуклідів техногенного походження (В. Шестопалов). Дослідження різних аспектів в галузі гідрохімії здійснюють також в Інституті колоїдної хімії та хімії води імені А. В. Думанського НАН України (В. Гончарук), Інституті геологічних наук НАН України, Інституті морської біології НАН України.
Значення
Гідрохімія тісно пов’язана з гідрологією і гідроекологією. Результати гідрохімічних досліджень використовують для оцінювання якості води при водопостачанні, зрошенні, у рибному господарстві; для оцінювання можливої корозії будівельних матеріалів; характеристики мінеральних вод; при пошуках корисних копалин; при управлінні водними ресурсами; розробленні методів і заходів з охорони вод від забруднення в результаті господарської діяльності людини.
Література
- Киркор Ф. Ф. Материалы по вопросу о колебаниях состава речной воды: Химическое исследование воды реки Роси 1904–1905. г. Киев : Типография Р. К. Лубковского, 1907. 164 с.
- Алмазов А. М. Гидрохимия устьевых областей рек. Киев : Академия наук УССР, 1962. 255 с.
- Пелешенко В. И. Оценка взаимосвязи химического состава различных типов природных вод (на примере равнинной части Украины). Киев : Киевский университет, 1975. 168 с.
- Денисова А. И., Тимченко В. М., Нахшина Е. П. и др. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ. Киев : Наукова думка, 1989. 216 с.
- Горев Л. Н., Пелешенко В. И. Основы мелиоративной гидрохимии. Киев : Вища школа, 1991. 535 с.
- Хільчевський В. К. Роль агрохімічних засобів у формуванні якості вод басейну Дніпра. Київ : Київський унiверситет, 1996. 222 с.
- Набиванець Б. Й., Осадчий В. І., Осадча Н. М. та ін. Аналітична хімія поверхневих вод. Київ : Наукова думка, 2007. 456 c.
- Osadchyy V., Nabyvanets B., Linnik P. et al. Processes Determining Surface Water Chemistry. Cham : Springer, 2016. 265 p.
- Хільчевський В. К., Осадчий В. І., Курило С. М. Регіональна гідрохімія України. Київ : Київ. університет, 2019. 343 с.
- Хільчевський В. К. Нариси історії гідрохімії в Україні. Київ : ДІА, 2020. 136 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Гідрохімія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гідрохімія (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.07.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
