Донець, Михайло Іванович
Доне́ць, Миха́йло Іва́нович (псевдоніми: Донцов, Донськой, Салтанов, Чернов; 23.01.1883, м. Київ, тепер Україна — 10.09.1941, там само) — оперний і камерний співак (бас), педагог, режисер, музично-громадський діяч, народний артист УРСР (1932). Чоловік співачки й педагога М. Донець-Тессейр.
|
Донець, Михайло Іванович | |
|---|---|
| Псевдоніми | Донцов, Донськой, Салтанов, Чернов |
| Народження | 23.01.1883 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 10.09.1941 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Київ |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Життєпис
Народився в багатодітній родині робітника заводу «Арсенал». Музичні здібності проявилися з дитинства: змалку співав у церковному хорі, дитячих хорах на сцені м. Києва. Брав участь в антрепризах Й. Сєтова (1826–1894, Росія — Україна), зокрема в діях із дитячими хорами в операх «Пікова дама», «Вертер», «Пророк». У 13 років залишився сиротою. Закінчив військово-фельдшерську школу (1899). Брав участь в аматорських театральних виставах. Водночас до 1903 навчався у приватній музичній школі М. Тутковського (1857–1931, тепер Україна) в м. Києві, клас вокалу О. Сантагано-Горчакової (1942–1913, тепер Україна) і М. Бочарова (1872–1936, тепер Росія) та на драматичних курсах М. Соловцова (1857–1902, тепер Росія — Україна). 1903 грав у драматичній трупі М. Бородая (1853–1929, тепер Україна — Росія), роль Гусляра в «Снігуроньці» М. Островського на музику П. Чайковського (1905). Упродовж 1907–1913 виступав в оперній трупі С. Зиміна (1875–1942, тепер Росія) в м. Москві, дебютував у партії Тібо в «Орлеанській діві» П. Чайковського. 1909–1912 — один з організаторів та керівник українського музично-драматичного гуртка «Кобзар» у м. Москві, учасник концерту до 50-х роковин смерті Т. Шевченка (1911), де звучали музичні твори М. Лисенка до «Кобзаря» (збірки).
1913–1923 — соліст Київської опери (тепер — Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка), 1924–1926 — Свердловської (тепер Єкатеринбурзький державний академічний театр опери та балету, м. Єкатеринбург, Росія), у театральних сезонах 1923–1924 і 1926–1927 — Харківської (тепер — Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка), а з осені 1927 до кінця життя — Київської опери (тепер — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка). Від 1918 викладав спів у Державному музично-драматичному інституту імені М. Лисенка (1934 поділеному на Київську консерваторію [з 1940 ім. П. І. Чайковського], тепер — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського та Київський інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого, тепер — Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого), згодом — у Київській консерваторії (тепер — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського), вів клас сольного співу, викладав акторську майстерність.
1941 став жертвою наклепу, заарештований оперативниками НКВС у Київському оперному театрі (тепер — Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка) одразу після закінчення спектаклю. Без суду розстріляний. Похований у м. Києві на Звіринецькому кладовищі. Реабілітований 1989.
Творчість
Творче обдарування співака формувалося під впливом видатних театральних постатей — М. Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського, Л. Собінова, особливо Ф. Шаляпіна, з яким співав на оперній сцені в перші роки творчої кар'єри. Один з ініціаторів впровадження української мови на оперній сцені, популяризатор українського оперного репертуару. Уславився як виконавець басових партій українського та світового оперного репертуару. У 1920–1930-ті був загальним улюбленцем музичної громадськості та публіки на теренах України й далеко за її межами.
Виконував найрізноманітніші за складністю та образністю оперні партії — від провідних героїчних до епізодичних характерних. У його репертуарі налічують 134 ролі в 79 операх, 3-х оперетах, 10-и драмах. З-поміж них критика визнала неперевершеним виконання ролей українського репертуару: Тараса Бульби в однойменній опері М. Лисенка (в 1-й редакції Л. Ревуцького, 1937), Карася в «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Виборного з «Наталки Полтавки» І. Котляревського з музикою М. Лисенка, Батька в «Катерині» М. Аркаса, Захара Беркута в однойменній опері Б. Лятошинського, Артема з «Кармелюка» В. Костенка тощо. Переконливими та вокально довершеними були його інтерпретації партій у тогочасних репертуарних операх російських композиторів: Івана Сусаніна в «Житті за царя» М. Глинки, Варлаама, Пімена, Досифея і Бориса — із «Бориса Годунова» М. Мусоргського, Кочубея із «Мазепи» та Греміна з «Євгенія Онегіна» П. Чайковського, Голови й Чуба з «Майської ночі» М. Римського-Корсакова тощо. Відомий ролями із західноєвропейської класики — Мефістофеля із «Фауста» Ш. Ф. Гуно, Сен-Брі та Марселя із «Гугенотів» Дж. Меєрбера, Поґнера із «Нюрнберзьких мейстерзінгерів» і Генріха з «Лоенґріна» Р. Вагнера тощо.
Цьому сприяла артистична фактура співака — високий зріст, міцна будова, виразна пластика рухів і міміка, прекрасна драматична гра — був майстром сценічного перевтілення.
Партнерами на сцені були співаки І. Алчевський, З. Гайдай, М. Донець-Тессейр (колоратурне сопрано), І. Козловський, О. Колодуб (1900–1994, Україна), М. Литвиненко-Вольгемут, В. Лубенцов, М. Микиша, О. Мозжухін (1878–1952, Росія — Франція), О. Петрусенко, О. Чишко та ін.
Виступав як камерний співак від перших концертів Гуртка любителів російської музики (з 1907), під час яких особисто познайомився з С. Рахманіновим, О. Скрябіним, Ц. Кюї, Л. Собіновим. 1933 із групою українських артистів гастролював на Далекому Сході. Серед його учнів М. Єгоричева (1903–1999); консультував молодих співаків О. Колодуб (1900–1994, Україна), Н. Скоробагатько (1894–1993, Україна) та ін. Товаришував із М. Рильським, Д. Ревуцьким, Остапом Вишнею.
Визнання
1992 іменем співака названо вулицю в м. Києві.
Література
- Майстри української радянської сцени / Упоряд. Р. Бернацька. Київ : Держлітвидав України, 1962. 319 с.
- Рильський М. Вечірні розмови. Київ : Держлітвидав, 1964. 272 с.
- Стефанович М. Михайло Іванович Донець. Київ : Мистецтво, 1965. 44 с.
- Донець Михайло: спогади, листи, матеріали / Упоряд. М. Кагарлицького. Київ : Музична Україна, 1983. 260с.
- Герасимов Б. Вражаючий актор // Українські співаки у спогадах сучасників / Авт.-упоряд. І. Лисенко. Київ : Рада ; Львів; Нью-Йорк : М. П. Коць, 2003. 779 с.
- Кагарлицький М. Велич і трагедія «українського Шаляпіна»: Сьогодні минає 130 років від дня народження видатного оперного співака Михайла Донця // День. 2013. 23 січня (№ 11). С. 10.
Відео
| Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ") |
|---|
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кузик В. В. Донець, Михайло Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Донець, Михайло Іванович (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
