Козловський, Іван Семенович
Козло́вський, Іва́н Семе́нович (24.03.1900, с. Мар’янівка, тепер Білоцерківського району Київської області, Україна — 21.12.1993, м. Москва, Росія) — оперний і камерний співак (ліричний тенор). Народний артист СРСР (1940), народний артист України (1993).
|
Козловський, Іван Семенович | |
|---|---|
| Народження | 24.03.1900 |
| Місце народження | Мар'янівка |
| Смерть | 21.12.1993 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Новодівичий цвинтар |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Сталінська премія, Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка |
Зміст
Життєпис
Походив із селянської родини. Навчався в школі при Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в м. Києві. Співав у хорах Софійського собору в Києві під керівництвом Я. Калішевського та О. Кошиця. З 15 років виступав у театрі М. Садовського в Троїцькому народному домі (м. Київ), брав участь у постановках «Товариства українських артистів» (партнерка — М. Заньковецька). 1920 закінчив Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка, клас О. Муравйової (1867–1939; тепер Україна).
Під час служби в Червона армії (1920–1922) у м. Полтаві організував хор червоноармійців, брав участь у виступах армійських самодіяльних колективів, співав у виставах Полтавського мандрівного музично-драматичного театру (всі вистави йшли українською мовою), де вперше виконав партію Фауста в однойменній опері Ш. Гуно (1922).
1923–1925 — соліст Російської державної опери в м. Харкові (тепер Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка), де його партнерами були М. Литвиненко-Вольгемут, П. Саксаганський та ін.
Від 1925 співав у Державному оперному театрі ім. А. В. Луначарського в м. Свердловську (тепер «Урал Опера Балет», м. Єкатеринбург, Росія) 1926–1954 (з перервою 1938–1940) — провідний соліст Великого театру (м. Москва).
1938 заснував і очолював (до 1941) Державний ансамбль опери СРСР. Як художній керівник поставив опери «Орфей і Еврідіка» К. В. Р. фон Глюка; «Паяци» Р. Леонкавалло; «Вертер» Ж. Массне; «Катерина» М. Аркаса (до 125-річчя від дня народження Т. Шевченка), де виконав партію сільського парубка Андрія Безверхого (1940); «Наталка Полтавка» І. Котляревського — М. Лисенка, де виступав у ролі Петра (1954).
1969 за ініціативою Козловського в його рідному селі відкрили дитячу музичну школу (ДМШ), яку упродовж життя підтримував фінансово (від шефських концертів переказав 5 млн руб.). На відкритті співав у дуеті з С. Козаком у супроводі Капели бандуристів УРСР під керівництвом О. Міньківського (тепер Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. Майбороди).
Звільнившись із Великого театру, гастролював територію колишнього СРСР, а також в Румунії та Чехословаччині (1945). Майже щороку виступав в Україні: у м. Києві на Шевченківських святах, у м. Івано-Франківську на 100-річчі В. Стефаника, у м. Полтаві на 800-річчі міста. Після виступів зустрічався з поетами А. Малишком, М. Рильським, прозаїком О. Гончарем, артистами, художниками, скульпторами.
Творчість
У Великому театрі дебютував у партії Альфреда («Травіата» Дж. Верді) в ансамблі з О. Катульською. Мав прозоро-сріблястий, рівний у всіх регістрах, з чудовими верхами (до мі2) ліричний тенор. Виконавській манері притаманні щирість, емоційність, чітка дикція та блискуче володіння технікою.
З високим артистизмом і професійною довершеністю виконував камерний репертуар, зокрема романси С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, П. Сокальського, Я. Степового, К. Стеценка, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, С. Людкевича, В. Кікти (1941; тепер Україна), а також М. Глинки, О. Даргомижського, П. Чайковського, С. Рахманінова, Л. Бетховена, Р. Шумана, Ф. Шуберта, Ф. Ліста.
У фондах Українського радіо зберігся унікальний запис дуету «Коли розлучаються двоє» М. Лисенка (слова Г. Гейне) у виконанні Козловського та Б. Гмирі.
Був тонким інтерпретатором українських і російських народних пісень, зокрема в обробці М. Леонтовича.
Записав на грамофонні платівки численні твори оперного й камерного репертуару, поміж яких — 22 українські народні пісні, арії з опер українських композиторів. У 1960-х записав платівку українських колядок на Всесоюзному радіо з хором під керівництвом К. Птиці (1911–1983; тепер Росія). Знявся в кількох кінофільмах.
Автор спогадів про О. Петрусенко, М. Донця, П. Цесевича, Б. Гмирю, М. Рильського та ін.
Партії
Виконав близько 50 оперних партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петро («Наталка Полтавка» І. Котляревського — М. Лисенка), Левко («Утоплена» М. Лисенка), Андрій («Катерина» М. Аркаса), Юродивий («Борис Годунов» М. Мусоргського), Володимир Ігоревич («Князь Ігор» О. Бородіна), Цар Берендей («Снігуронька»), Індійський гість («Садко»), Звіздар («Золотий півник»), Моцарт («Моцарт і Сальєрі», усі — М. Римського-Корсакова), Фауст, Ромео (однойменні опери Ш. Ф. Гуно), Альфред («Травіата»), Герцог («Ріголетто», обидві — Дж. Верді), Лоенгрін (однойменна опера Р. Вагнера), Альмавіва («Севільський цирульник» Дж. А. Россіні), Пінкертон («Чіо-Чіо-сан»), Рудольф («Богема», обидві — Дж. Пуччині), Йонтек («Галька» С. Монюшка), Принц («Любов до трьох апельсинів» С. Прокоф'єва) та ін.
Відзнаки та нагороди
Лауреат Сталінської премії (1941 — за досягнення в галузі театрально-вокального мистецтва; 1949 — за створення образу Юродивого в опері М. Мусоргського «Борис Годунов»), Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1990).
Вшанування, визнання
Іменем співака названо провулок у Печерському районі м. Києва, де 2008 встановлено пам’ятник (скульптор В. Зноба). На честь Козловського випущено поштову марку (1995) і пам’ятну монету (2000). 2017 на одній із будівель Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря відкрито пам’ятну дошку до 117-річчя митця. Іменем співака назвали астероїд 4944 Козловський.
Композитор М. Корчинський (1941–2021; Україна) присвятив пам’яті Козловського партесну сюїту «Седмиця» для квінтету сопілкарів. У м. Києві створено Благодійний фонд підтримки оперних і балетних виконавців «Прем’єра» ім. І. Козловського (1995), Творчу вітальню майстрів оперного та балетного мистецтва «Духовна спадщина» ім. І. Козловського (2001).
2013 Мистецько-концертний центр ім. І. Козловського при Київському національному академічному театрі оперети урочисто відкрив свої двері музичною виставою «Іван Козловський — віра, надія, любов».
Додатково
Багаторічна дружба пов’язувала Козловського з М. Рильським, під час кожної зустрічі вони співали дуетом під акомпанемент поета, зокрема, їхню улюблену українську народну пісню «Ой у полі криниченька». М. Рильський присвятив співакові вірш «Козловському» (Самі творець своєї школи / Ви заповіти берегли, / Що від Садовського Миколи, / Від Саксаганського взяли...).
Від 1969 в с. Мар’янівці функціонувала філія Гребінківської ДМШ, що 1972 отримала самостійний статус. Козловський був не лише ініціатором її відкриття, а й брав активну участь в організації педагогічного колективу школи, у створенні матеріальної бази, зокрема придбав комплекти інструментів для симфонічного оркестру й духового оркестру, понад 150 картин, книжки, електроорган, рояль, на якому грав С. Рахманінов. Філії Мар’янівської ДМШ працювали в селах Ксаверівці, Агростанції, Кодаках, Митниці, Калинівці, Глевасі. Разом із хором Мар’янівської ДМШ Козловський виступав у Криму (1982), м. Москві (1986), на своїх ювілейних концертах у Великому театрі (1980, 1990). Школу естетичного виховання (класи вокалу, фортепіано, духових і народних інструментів, декоративно-ужиткового мистецтва) названо ім’ям Козловського.
Твори
- [твори] // Українські співаки у спогадах сучасників / Авт.-упоряд. І. Лисенко. Київ : Рада ; Львів; Нью-Йорк : М. П. Коць, 2003. 779 с.
- Воспоминания, статьи / Сост. Т. Малахова. Москва : Наталис ; Рипол Классик, 2005. 641 с.
Література
- Булат Т. П. Українські народні пісні та романси в репертуарі І. С. Козловського // Народна творчість та етнографія. 1980. № 3. С. 25–28.
- Сікорська І. Наш Іван Козловський // Українська культура. 2000. № 3. С. 14–15.
- Козак С. Д. Вічний жайвір. Київ : Молодь, 2001. 208 с.
- Іван Козловський: (1900–1993) співак, ліричний тенор // Сто найвідоміших українців. Київ : Країна Мрій, 2005. С. 545–550.
- Медведєв В. Наша гордість і слава // Культура і життя. 2005. 6 квіт. С. 4.
- Брега Г. С. Козловський Іван Семенович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2007. Т. 4. С. 437–438.
- Козловський Іван Семенович: (1900–1993) // Видатні українці: культура, мистецтво, освіта. Київ : Велес, 2016. С. 139–141.
- Сятецький К. Національна спрямованість творчості видатного українського співака Івана Козловського // Молодь і ринок. 2019. № 5. С. 110–114.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Терещенко А. К. Козловський, Іван Семенович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Козловський, Іван Семенович (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
