Жільсон, Етьєн
Жільсо́н, Етьє́н Анрі́ (Жильсон; фр. Gilson, Étienne Henri; 13.06.1884, м. Париж, Франція — 19.09.1978, м. Осер, регіон Бургундія — Франш-Конте, Франція) — теолог, філософ, історик філософії, медієвіст, представник неосхоластики, екзистенціального томізму, член Американської академії мистецтв і наук (з 1929), Французької академії (з 1946).
|
Жільсон, Етьєн (Gilson, Étienne Henri) | |
|---|---|
| Народження | 13.06.1884 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 19.09.1978 |
| Місце смерті | Осер |
| Alma mater | Паризький університет |
| Місце діяльності | Франція, США, Канада |
| Напрями діяльності | філософія, медієвістика, організація науки |
| Традиція/школа | неосхоластика, томізм |
| Відзнака | орден Почесного легіону |
Зміст
Життєпис
Походив із простої римо-католицької родини торговця і швачки. Був третім із п’яти синів подружжя.
Початкову освіту здобув у малій семінарії Нотр-Дам-де-Шан, середню — в ліцеї Генріха IV. Після однорічної служби в армії навчався у Сорбонні (1904–1907) та відвідував Колеж де Франс.
1913 захистив докторську дисертацію «Свобода у Декарта і теологія» (фр. «La Liberté chez Descartes et la théologie»), у дослідженні продемонстрував сутнісну спорідненість між середньовічною схоластикою та раціоналізмом Р. Декарта. З цього ж року викладав у Лілльському університеті.
Під час Першої світової війни був мобілізований, потрапив у німецький полон (1916–1918); після закінчення війни повернувся в м. Лілль.
Від 1919 — професор історії філософії Страсбурзького університету. 1921–1932 викладав історію середньовічної філософії у Паризькому університеті. Одночасно (з 1926) читав лекції у США та Канаді (зокрема, в Гарвардському університеті, Монреальському університеті тощо).
29.09.1929 в Університеті Торонто заснував і очолив Папський інститут середньовічних студій (англ. Pontifical Institute of Mediaeval Studies), який веде активну наукову та публікаційну діяльність дотепер.
1932 обраний першим завідувачем кафедри історії середньовічної філософії у Колеж де Франс, обіймав посаду до 1950.
У 1947–1948 був сенатором Французької Республіки. Брав участь у перших конгресах Європейського міжнародного руху (м. Гаага, 1948; м. Лозанна, 1949).
Останні десятиліття активної наукової діяльності (1951–1971, за іншими даними — до 1973) присвятив Папському інституту середньовічних студій.
Помер на 95-му році життя у лікувальному центрі неподалік м. Осера.
Був одружений (1908–1949). У шлюбі народилися троє дітей — син і дві доньки.
Погляди і праці
На ранній стадії свого інтелектуального формування зазнав впливу з боку таких знакових для академічних кіл тогочасної Франції постатей, як-от Віктор Дельбо (1862–1916), Люсьєн Леві-Брюль та Анрі Берґсон.
Від 1903 Жільсон здійснює перші спроби відрефлексувати наявні виклики з боку руху католицького модернізму (див. Модернізм релігійний) та випрацювати власну контраргументацію. Не прагнув оцінювати праці середньовічних схоластів за пізнішими критеріями чи підходами; намагався поглянути (наскільки можливо) на кожний середньовічний трактат очима його автора.
Відкритість Томи Аквінського до залучення в свою систему нехристиянських джерел (метафізика Аристотеля, арабська філософія, юдейські джерела) давала Жільсону підстави стверджувати, що св. Тома не так продовжував попередню схоластичну традицію, як творчо її переосмислював, підважував її претензії на остаточну завершеність.
Перше видання фундаментальної праці «Томізм» (фр. «Le Thomisme»; 1919) стало однією з найвпливовіших тогочасних спроб ґрунтовного викладу системи Аквіната (з шести прижиттєвих видань: обсяг 1-го складав 174 стор., а 6-го, 1965 — вже 478 стор.). Вважав, що інтерпретатори Аквінатової спадщини 16–17 ст. (Тома Каєтан, Домінґо Баньєс, Франсіско Суарес) змістили важливі акценти томізму: наголосили на первинності Божої сутності замість уваги до нескінченного акту Божого буття, що властиво вченню св. Томи.
Теорія пізнання Жільсона базована на поглядах св. Бонавентури: саморозкриття Божественного передбачає не поетапне, а одночасне залучення до процесу його пізнання і розуму, й віри людини.
Філософ був палким і невтомним захисником концепту вічної християнської філософії (лат. philosophia perennis). Для нього християнська філософія — спосіб філософування у вірі, плин інтелектуальних роздумів віч-на-віч з емпіричною реальністю на тлі Божого одкровення, а не набір непохитних доктрин. Лише органічне, збалансоване поєднання філософії й теології, як двох суголосних сфер діяльності людського розуму й духу, на думку Жільсона, уможливлює адекватну інтерпретацію реальності. Завдяки тому, що християнська філософія початково уґрунтована на базовій теоретичній рамці — положенні про існування Бога-Творця, саме їй (порівняно з ін. формами філософування) притаманна найбільша здатність до впорядкованості, структурованості, логічної завершеності та всеохопної концептуальності.
Згідно з візією Жільсона: як природа не припиняє бути природою, будучи осяяна й піднесена впливом Божої благодаті, так і філософія не припиняє бути собою, — керована й осяяна християнською вірою в істинне Світло. Взірцевим прикладом християнської філософії для Жільсона була синтеза св. Томи, сконструйована на раціональних засадах, відповідно до законів логіки, але із урахуванням сукупності істин, відкритих людству в Божому одкровенні.
Жільсон ніколи не прагнув до відродження томізму з суто апологетичних (див. Апологетика) міркувань, а задля укріплення позицій Католицької церкви в тогочасному світі. Ця мета впродовж багатьох десятиліть його наукової роботи мала непозбувну самоцінність. Заслугу мислителя вбачають у відновленні ним історичної справедливості щодо напрацювань середньовічної схоластики, увиразненні інтелектуальної сили і тяглої актуальності томізму, а також у переконливому спростуванні модерного міфу про нібито лінійну філософську деградацію впродовж всієї доби середньовіччя.
Є автором понад 600 публікацій. Серед знаних праць: «Розвідки з середньовічної філософії» («Études de philosophie médiévale»; 1921), «Філософія Середньовіччя» («La рhilosophie au Moyen Âge», тт. 1–2; 1922), «Дух середньовічної філософії» («L’еsprit de la philosophie médiévale»; 1932), «Буття і сутність» («L’Être et l’Еssence»; 1948) тощо.
Визнання
1947 став «безсмертним» членом Французької академії, що є найвищою нагородою для французького науковця.
Лицар (1939), Великий офіцер (1949) ордена Почесного легіону.
Воєнний хрест 1914–1918 (французька військова нагорода за виняткові подвиги під час Першої світової війни).
Був першим разом із Ж. Марітеном, хто отримав почесний ступінь доктора філософії від Папського університету Св. Томи Аквінського (1930).
Іноземний член Американського філософського товариства (1948).
Був тричі номінований на Нобелівську премію з літератури.
Цитати
«Дещо засмучує те, що ті самі люди, котрі проповідують, що благодать може зробити людину морально кращою людиною, відмовляються визнати, що одкровення може зробити філософію кращою філософією».
«It is somewhat distressing that the same men who preach that grace can make a man a morally better man refuse to admit that revelation can make a philosophy a better philosophy».Gilson É. Elements of Christian Philosophy / Trans. from fr. Garden City : Doubleday & Company, 1960. Р. 283 (переклад А. Шимановича).
«Богослов’я св. Томи було призначене систематизувати, просувати вже існуюче богослов’я Церкви, взяте в усій його повноті, і це є саме та причина, з якої Церква зробила його своїм власним богослов’ям».
«The theology of Saint Thomas was intended to systematize, and to promote, the already existing theology of the Church taken in its entirety, and this is the reason why the Church has made it her own theology».Gilson É. The Christian Philosophy of Saint Augustine / Trans. from fr. New York : Random House, 1960. 398 p. (переклад А. Шимановича).
Додатково
- Відспіваний 22 вересня 1978 у місцевому соборі Сент-Етьєн (св. Стефана).
- Був одним із радників французької делегації на Установчій конференції ООН (м. Сан-Франциско, 1945), перекладав текст Статуту ООН французькою. Делегат Конференції ООН зі створення ЮНЕСКО (м. Лондон, 1945).
Праці
- Études de philosophie médiévale. Paris : Vrin, 1948. 446 р.
- L’Être et l’Essence. 2e éd. rev. et augm. Paris : Vrin, 1962. 378 p.
- L’esprit de la philosophie médiévale. 2e éd. rev. Paris : Vrin, 1969. 446 p.
- La Liberté chez Descartes et la théologie. Paris : Vrin, 1987. 454 p.
- А н г л. п е р е к л. — History of Christian Philosophy in the Middle Ages. New York : Random House, 1955. 829 p.
- The Christian Philosophy of Saint Augustine. New York : Random House, 1960. 398 p.
- The Philosopher and Theology. New York : Random House, 1962. 236 p.
- The Philosophy of St. Bonaventure. Paterson : St. Anthony Guild Press, 1965. 499 p.
- Thomism: The Philosophy of Thomas Aquinas. Toronto : Pontifical Institute of Mediaeval Studies, 2002. 454 p.
Література
- Shook L. K. Etienne Gilson. Toronto : Pontifical Institute of Mediaeval Studies, 1984. 412 p.
- Murphy F. A. Art and Intellect in the Philosophy of Étienne Gilson. Columbia : University of Missouri Press, 2004. 363 p.
- Fafara R. Etienne Gilson: Formation and Accomplishment. Toronto : Pontifical Institute of Mediaeval Studies, 2018. 38 p.
- Florian M. Étienne Gilson, une biographie intellectuelle et politique. Paris : Vrin, 2018. 458 p.
- Шиманович А. Інтелектуальні витоки християнської філософії Етьєна Жільсона // Освітній дискурс. 2022. Вип. 41 (7–9). С. 65–74.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шиманович А. О. Жільсон, Етьєн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Жільсон, Етьєн (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
