Климент VI
.jpg)
Климе́нт VI, Кле́мент VI [ лат. Clemens VI; світське ім’я та прізвище — П’єр Роже (фр. Pierre Roger; лат. Petrus Rogerius); точна дата народження невідома, близько 1290/1291, замок Момон, тепер побл. м. Роз’є-д’Еглетон, регіон Нова Аквітанія, Франція — 06.12.1352, м. Авіньйон, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція] — церковний діяч, богослов, каноніст, дипломат, Папа Римський Авіньйонської доби (07.05.1342 — 06.12.1352).
|
Климент VI (Clemens VI) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | П'єр |
| Справжнє прізвище | Роже |
| Народження | 1290/1291«/1291» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1290. |
| Місце народження | Роз'є-д'Еглетон |
| Смерть | 06.12.1352 |
| Місце смерті | Авіньйон |
| Місце поховання | абатство Ла-Шез-Дьє |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | канонічне право, дипломатія, церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Походив з історичного регіону Лімузен, народився в сім’ї дрібного сеньйора (мав двох братів і двох сестер).
1301 (у віці бл. 10 років) відправлений на навчання у бенедиктинське абатство Ла-Шез-Дьє в Оверні (тепер регіон Овернь — Рона — Альпи). 1307 юнака направили вчитися до м. Парижа (ймовірно, у колеж Нарбон Паризького університету). П’єр Роже студіював богослов'я та канонічне право, вирізнявся глибокими знаннями, винятковою пам’яттю та риторичними навичками. Здобув ступінь бакалавра (бл. 1320), потім доктора теології (22.06.1323, ступінь присвоєно за вказівкою папи Іоанна XXII).
Викладав канонічне право, зажив авторитету як каноніст. 1320–1321 в академічній полеміці з домініканцями відстоював вчення Фоми Аквінського.
1325 призначений папою Іоанном XXII абатом Сен-Жермен-де-Пре в діоцезі Парижа, наступного року — абатом Фекамп у діоцезі Руана. Основну діяльність провадив у м. Парижі: був радником палати розслідувань Паризького парламенту (1328). Того ж року взяв участь у перемовинах між Філіппом VI та Едуардом III з питання омажу за Гієнь (значною мірою завдяки його зусиллям Едуард III присягнув на вірність 06.06.1329 Філіппу VI в Ам’єнському соборі).
З 03.12.1328 — єпископ Арраса, захищав церковну юрисдикцію від нападів світської влади. Зробив стрімку кар’єру: архієпископ Санса (1329); президент Рахункової палати; учасник посольства до Англії; архієпископ Руана (усе — 1330).
Навесні 1332 очолив посольство Філіппа VI у папську курію для переговорів про новий хрестовий похід. Навіть після відмови від ідеї хрестового походу та обрання 1334 нового папи Бенедикта XII П’єр Роже залишався послом короля в Авіньйоні.
Від 1338 — кардинал-священник із титулом Санті-Нерео-ед-Акіллео (зберігав 18 менших бенефіціїв та доходи від них).
Обраний на Святий престол конклавом у складі 17 кардиналів, що відбувся 05–07.05.1342 у папському палаці в м. Авіньйоні. Коронований 19.05.1342 в соборі Нотр-Дам де Дом (див. у ст. Авіньйона історичний центр).
Понтифікат
За час понтифікату призначив 25 кардиналів: у 1342 (10), 1344 (2), 1348 (1), 1350 (12); 19 були уродженцями Центральної Франції, з них — 11 лімузенців (з-поміж яких вісім родичів папи). У роки його правління в Європі тривала найдовша в історії пандемія чуми (відома як «Чорна смерть», через неї 1348 в Авіньйоні за 2,5 міс. померли 6 кардиналів).
Клемент VI продовжував вдосконалювати фінансову систему, створену його попередниками. Розширення адміністративних повноважень папської курії забезпечувало дієвий контроль за ієрархічною вертикаллю Церкви.
Папа викупив у Джованни І, королеви Неаполя і графині Прованса (1328–1382) місто Авіньйон за 80 000 флоринів (гроші не були сплачені) і став сеньйором міста — господарем у власній столиці.
Імперська політика папи була послідовною: як і його попередники, він не визнавав прав на королівський та імператорський престол Людвіга Баварського (див. Людовик IV Баварський) і просував свого кандидата Карла фон Люксембурга (майбутній імператор Карл IV Люксембурзький), який 11.07.1346 був обраний німецьким королем.
Результатом миротворчих зусиль у франко-англійському конфлікті були угоди про перемир’я в Малетруа (19.01.1343) і Кале (28.09.1347). Апостольська палата надала французькій короні значну позику і поступилася світській владі церковною десятиною, призначеною для організації хрестового походу.
В Англії папу сприймають за прихильника та захисника інтересів Франції, організують масові протести проти системи папських провізій (призначень на бенефіції).
Один із векторів дипломатичної активності папи — Італія. Наприкінці 1347 папський легат сприяв падінню «трибуна свободи, миру та справедливості» римської республіки Кола ді Рієнцо (1313–1354). Рішення папи про проведення ювілейного року 1350 сприяло поліпшенню економічного становища м. Рима. 1352 курія визнала володаря м. Мілана Джовані Вісконті (1290–1354) сеньйором Болоньї за щорічну виплату 12 тис. флоринів. На півдні Італії папа як сюзерен королівства змушений був втрутитися у справи королівського трону Неаполя, щоби захистити цілісність королівства від домагань короля Угорщини Людовика I Великого.
Виступив на боці польського короля Казимира ІІІ Великого проти Тевтонського ордену: архієпископ Гнезно звинувати лицарів у нальотах на церковну власність, руйнуванні церков та пограбуваннях, а король Казимир ІІІ — у захопленні земель, що належали польській короні.
Вів переговори про унію з Вірменською апостольською церквою та примирення з візантійським імператором Іоанном VI Кантакузином.
Папа спробував відродити хрестоносну ідею, від якої відмовився його попередник. У жовтні 1344 ліга у складі Святого престолу, госпітальєрів, Кіпру та Венеції змогла досягти військового успіху: було відвойовано м. Смирну (тепер м. Ізмір, Туреччина) у турецького емірату в Анатолії. На цьому європейський «хрестоносний ентузіазм» згас. 15.05.1352 папська булла закликала Польщу, Чехію та Угорщину організувати хрестовий похід проти татар.
Ініціював проведення календарної реформи.
Авіньйон за Клемента VI став одним із найважливіших культурних центрів Європи.
Джерела свідчать про погіршення стану здоров’я папи, загострення патологічних процесів. Помер від внутрішньої кровотечі. Похоронні урочистості відбулися в м. Авіньйоні, похований в абатстві Ла-Шез-Дьє (гробницю папи зруйновано під час Французької революції 1789–1799).
Додатково
- Провінційна родина, з якої походив майбутній папа, завдяки вдалим церковним кар’єрам своїх представників (24 єпископських архієпископських престоли), перетворилася в 14 ст. на впливовий і амбітний клан (23 кардинали, включно з трьома, призначеними Клементом VII; 2 папи, а також кардинал Юг Роже, який відмовився від папської тіари). Брат — Гійом Роже з 1333 зробив успішну світську кар’єру, придбав лен Роз’є, пізніше отримав титул віконта де Бофор. Один із його 13-ти дітей П'єр Роже де Бофор стане папою Григорієм XI.
- П’єр Роже від початку посів контроверсійну позицію щодо «Захисника Світу» Марсилія Падуанського, підтримав декреталію «Quia quorumdam mentes» папи Іоанна XXII і навів додаткові аргументи проти трактату Марсилія в «Libellus» (1325).
Джерела
- Clément VI (1342–1352). Lettres closes, patentes et curiales se rapportant à la France: publiées ou analysées d'après les registres du Vatican : en 3 vol. / Éd. E. Déprez, G. Mollat, J. Glénisson. Paris: Albert Fontemoing, 1901–1961.
- Baluze E. Vitae paparum Avenionensium: hoc est Historia pontificum romanorum qui in Gallia sederunt ab anno Christi MCCCV usque ad annum MCCCXCIV : en 4 vol. / Éd. G. Mollat. Paris : Librairie Letouzey et Ane, 1914. Vol. 1. P. 241–308; Vol. 2. 1927. P. 335–453.
- Clément VI (1342–1352). Lettres closes, patentes et curiales intéressant les pays autres que la France publiées ou analysées d'après les registres du Vatican / Éd. E. Déprez, G. Mollat. Paris : E. de Boccard, 1960–1961. 449 p.
Література
- Mollat G. Le Saint-Siège et la France sous le pontificat de Clément VI (1342–1352) // Revue d'histoire ecclésiastique. 1960. Vol. 55. P. 5–24.
- Wrigley J. E. Clement VI Before His Pontificate: the Early Life of Pierre Roger (1290/91–1342) // The Catholic Historical Review. 1970–1971. Vol. 56. P. 433–473.
- Wrigley J. E. The Conclave and the Electors of 1342 // Archivum historiae pontificiae. 1982. Vol. 20. P. 51–82.
- Wood D. Clement VI: The Pontificate and Ideas of an Avignon Pope. Cambridge : Cambridge University Press, 1989. 255 p.
- Lützelschwab R. Flectat cardinales ad velle suum? Clemens VI. (1342–1352) und sein Kardinalskolleg. Ein Beitrag zur kurialen Politik in der Mitte des 14. Jahrhunderts. München : R. Oldenbourg, 2007. 509 р.
- Lützelschwab R. Les sermons de Clément VI (1342–1352) aux cardinaux, ou: Monarchie absolue et harmonie consensuelle en conflit // Preaching and Political Society. From Late Antiquity to the End of the Middle Ages / Ed. Fr. Morenzoni. Turnhout : Brepols, 2013. Р. 227–251.
- Anheim É. Clément VI au travail: lire, écrire, prêcher au XIVe siècle. Paris : Publications de la Sorbonne, 2014. 406 p.
- Rollo-Koster J. Failed Ritual? Medieval Papal Funerals and the Death of Clement VI (1352) // Histories of Post-Mortem Contagion. Medicine and Biomedical Sciences in Modern History / Еds.: C. Lynteris, N. Evans. Basingstoke : Palgrave Macmillan, 2018. Р. 27–53.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Климент VI // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Климент VI (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
