Григорій XI
Григо́рій ХІ [ лат. Gregorius XI; світське ім’я — П’єр Роже де Бофор (фр. Pierre Roger de Beaufort); бл. 1329–1331, м. Розьє-д’Еглетон, тепер Нова Аквітанія, Франція — 27.03.1378, м. Рим, тепер Італія] — церковний діяч, Папа Римський у 30.12.1370 — 27.03.1378, понтифікат якого завершив добу Авіньйонського полонення пап.
|
Григорій XI (Gregorius XI) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | П'єр Роже |
| Справжнє прізвище | де Бофор |
| Народження | бл. 1329«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.1329. |
| Місце народження | Розьє-д’Еглетон |
| Смерть | 27.03.1378 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Рим |
| Місце діяльності | Франція, Італія |
| Напрями діяльності | юриспруденція, дипломатія, церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
.jpg)
Народився в аристократичній сім’ї, був племінником папи Климента VI.
Ще підлітком розпочав служіння Католицькій церкві. З 11 років став каноніком і архидияконом у м. Парижі. У віці 18 років був призначений кардиналом, Климент VI увів його до складу папської курії в Авіньйоні. З 1348 — архипресвітер папської Латеранської базиліки.
Навчався в Університеті Анже. Вивчав цивільне та церковне право у Перуджі під керівництвом відомого правознавця П’єтро Бальдо дельї Убальдіні (1349–1400), став доктором канонічного права.
Працював у курії, виконував різні дипломатичні, ревізійні доручення. 1367 супроводжував папу Урбана V в подорожі до Італії. 1369 отримав сан кардинала-протодиякона.
Одностайно обраний новим папою наступного дня після смерті Урбана V. Перед сходженням на Святий престол склав обітниці священника. 03.01.1371 в соборі Паризької Богоматері в Авіньйоні був проголошений єпископом Рима.
Понтифікат
Одразу після сходження на престол спробував примирити монархів Англії та Франції (в умовах нового етапу Столітньої війни), але зазнав невдачі.
За підтримки Людовика І Великого ще в Авіньйоні прагнув посилити позиції латинської церкви на землях Галичини. У 1371–1375 видав кілька булл та розсилав листи щодо Галицько-Волинських земель, у яких закликав усунути з посад руських єпископів (називав їх «схизматиками») та призначити на їхні місця латинських. Буллою від 13.02.1375 наказав позбавити православних єпископів кафедр у містах Перемишлі, Галичі, Володимирі-Волинському (тепер Володимир) й Холмі та передати їх католицькій ієрархії. Першим проявом призначення латинських єпископів ув історичних православних єпархіях було перетворення кафедральної церкви в м. Галичі на осідок латинського єпископа та наділення його церковним майном (православний митрополит Антоній вимушено переніс свою кафедру в с. Крилос, тепер Івано-Франківського району).
Протидіяв антифранцузькій опозиції італійських міст на чолі з Флоренцією. 1375 завдав поразки Флоренції у війні проти Папської держави, 31.03.1376 наклав інтердикт, відлучив флорентійців від церкви та закликав європейських монархів вигнати флорентійських курців, що потягло за собою значні економічні втрати для міста. Мир з Флоренцією укладено в грудні 1376. Втихомирив Кастилію, Арагон, Наварру, Сицилію, Неаполь.
Стратегічним пріоритетом своєї діяльності Григорій ХІ обрав повернення резиденції пап з м. Авіньйона до м. Рима. Стимулом до того були й умовляння місткині Катерини Сієнської, яка палко переконувала повернути папський осідок на його історичне місце. Усупереч позиції багатьох кардиналів і критично налаштованого французького двору, папа пристав на це рішення і 13.09.1376 залишив Авіньйон. Подорож тривала 5 місяців, 17.01.1377 Григорій ХІ з почтом прибув до Рима. Катерина Сієнська настійно рекомендувала понтифіку якнайшвидше оновити колегію кардиналів (у складі якої 21 із 26 членів були французами — родичами або друзями французького короля, чинили спротив рішенням понтифіка).
Рим зустрів папу руїнами палаців і соборів, Папська держава була в занепаді. У місті точилися безперервні сутички між прихильниками різних політичних сил. Папа був змушений деякий час перебувати в м. Ананьї. Аби припинити ворожнечу, уклав мирну угоду з правителем Мілану Галеаццо ІІ Вісконті (правив у 1354–1378), із яким тривалий час конфліктував Урбан V.
Попри важку політичну кризу, був налаштований зреалізувати плани своїх попередників з організації нових хрестових походів, створив антитурецьку лігу. Спробував використати орден госпітальєрів як авангард військової сили в цих походах.
Григорій ХІ набув відомості боротьбою з єресями вальденсів, бегардів, флагелантів, братів і сестер Вільного Духу. Намагався реформувати низку чернечих орденів, зокрема домініканців. Утвердив 1373 орден Св. Єроніма (єроніміти). 1377 засудив 19 тез Джона Вікліфа, який критикував надмірну владу церкви, зокрема й зазіхання на світську владу; аргументував, що безмежну владу може мати тільки Бог; закликав до секуляризації церковного майна, повернення церковного життя до євангельської чистоти.
Згідно з джерелами, через складні умови перебування в м. Римі мав задум повернутися до м. Авіньйона, але не встиг.
За тиждень до смерті (19.03.1378) Григорій ХІ підготував до оприлюднення буллу щодо лібералізації конклаву кардиналів та свободи їхнього волевиявлення. Наполягав, що вибори нового папи мають здійснюватися на основі простої більшості голосів. Дотепер лишається спірним питання, чи встиг він оприлюднити буллу, яка б гарантувала незалежність виборів папи.
Похований у правому трансепті римської базиліки Санта-Марія-Нуова (тепер Санта-Франческа-Романа), дияконом якої він був.
Визнання
Останній папа французького походження, визнаний Католицькою церквою.
Після смерті Григорія ХІ конклав уперше за 70 років зібрався в м. Римі, новим папою обраний Бартоломео Пріньяно (див. Урбан VI). Повернення папського престолу в Рим, попри спротив з боку французького короля і кардиналів, розцінюють як винятково важливий акт церковної історії.
Додатково
- Оскільки Латеранський палац у Римі (традиційна резиденція понтифіків) був сильно поруйнований після пожежі 1308 й непридатний для проживання, папа Григорій ХІ вимушено (і вперше з усіх пап) оселився у Ватикані.
- Після смерті Григорія ХІ почався період Великої західної схизми 1378–1417, коли два або три претенденти на Святий престол одночасно оголошували себе Папою Римським.
- Сюжет переїзду папи в Рим у супроводі св. Катерини став популярним у ренесансному мистецтві. Він зображений і на рельєфах надгробку папи Григорія ХІ у базиліці Санта-Франческа-Романа (висічені в 16 ст.).
Література
- Ronzy P. Le voyage de Grégoire XI ramenant la Papauté d'Avignon à Rome (1376–1377). Florence : Institut français, 1952. 145 р.
- Thibault P. R. Pope Gregory XI. The Failure of Traditional. Lanham : University Press of America, 1986. 242 p.
- Guillemain В. Les Papes d’Avignon. 1309–1376. Paris : Cerf, 1998. 177 р.
- Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі (Х–ХVІІ ст.) // Український історичний журнал. 2008. № 5. С. 159–179.
- Rollo-Koster J. Avignon and its Papacy, 1309–1417: Popes, Institutions, and Society. Lanham : Rowman and Littlefield, 2016. 314 p.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса: Фенікс, 2019. Т. 2: Римські папи від розділення Східної і Західної церков у 1054 році до Вестфальського миру 1648 року. С. 158–162.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Григорій XI // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій XI (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
