Вальденси
Вальде́нси [також «ліонські бідняки», «ломбардські бідняки»; фр. vaudoises, італ. valdesе, англ. waldensians, waldenses; за однією з версій від прізвища засновника руху П. Вальдо (фр. Pierre Valdès), за іншою — від назви «люди долин» (лат. лат. valdenses; фр. vallées)] — християнський релігійний рух, визнаний Католицькою церквою єретичним (див. Єресь), що виник в 12 ст. у Південній Франції та Північній Італії, звідки поширився на інші регіони Європи. Прихильники проповідували добровільну «апостольську бідність» і простоту як ідеали християнського життя. Тепер назву застосовують до послідовників Вальденсійської євангельської (реформатської) церкви.
Зміст
Історична довідка
Зародження руху найчастіше пов’язують з діяльністю ліонського купця П’єра Вальдо (1140–1217; Франція), який роздав своє майно жебракам і повчав, що вірянин мусить наслідувати Христа у простоті й бідності, дотримуватися євангельських чеснот. Проповіді зажили популярності, навколо Вальдо згуртувалася громада послідовників. В Італії осередками руху стали північні регіони П'ємонт і Ломбардія. Самоназви у різних осередках руху: «бідні у Христі», «вбогі духом», «ліонські бідняки», «ломбардські бідняки».
1179 папа Олександр ІІІ дозволив мирянам-прихильникам руху практикувати принцип добровільної бідності особисто, але заборонив їм проповідувати без згоди на те місцевих єпископів. Вальденси, які не дослухалися вказівок папи, були відлучені від церкви 1184 його наступником Луцієм ІІІ (булла «Ad abolendam») й Веронським собором (поряд із катарами, патаренами та іншими релігійними рухами). Вальдо та його однодумці були вимушені покинути м. Ліон. Четвертий Латеранський собор (1215) засудив вальденсів як єретиків.
Папа Інокентій III дозволив вальденсам повернутися в лоно церкви. Частина пішла на угоду (т. з. бідні католики), незгодні були піддані жорстоким гонінням, з боку світської влади та інквізиції.
У 13–14 ст. рух поширився на теренах сучасної Німеччини, Австрії, Швейцарії, Угорщини, Чехії, Польщі, проте до 15 ст. внаслідок переслідувань кількість прибічників помітно спала.
1532 синод вальденсів у містечку Чанфорані (поблизу м. Анґронья, тепер Італія) ухвалив важливі рішення: приєднатися до Швейцарської реформатської церкви (що потягло за собою реформування структури, культу, церковної організації відповідно до кальвіністської традиції — зокрема, визнання світських судів, таїнств хрещення і причастя, вчення про передвизначення та ін.); затвердити Символ віри (20 статей віровчення); здійснити переклад Біблії французькою мовою.
Через особливо жорстокі переслідування на хвилі Контрреформації громади вальденсів були вимушені мігрувати з Італії, Франції, Швейцарії спершу до Німеччини, а з 2-ї половини 19 ст. — у Південну Америку (Уругвай, Аргентину), пізніше — у США.
Після Французької революції 1848 вальденсам П'ємонту була гарантована свобода совісті, надано громадянські права.
Характеристика
Рух нерідко характеризують як ранній провісник Реформації.
Вальденси виступали проти позірного багатства і розкоші духовенства, монастирів; вважали Католицьку церкву інфікованою «отрутою майна» від часів папи Сильвестра І, «церквою лиходіїв», відступницею від вчення Ісуса Христа. Відкидали ієрархію кліру, шерегу католицьких догматів, таїнств і практик (напр., догмат про чистилище, культ святих і мощів, індульгенції тощо), а також латинську мову богослужіння. Протиставляли офіційній Церкві аскетизм, мирянську проповідь (деякі ідеї близькі до протестантського принципу загального священства), давали обітницю бідності. Заперечували сакральність храмів, здійснювали обряди в оселях, ін. приміщеннях. Причастя тлумачили як обряд на згадку Таємної вечері (а не сакральне дійство). Хрещення здійснювали повним зануренням у воду (за припущеннями, відмовлялися від хрещення немовлят).
Тексти, що дійшли до наших часів, не містять прямих вказівок на соціальний склад релігійних громад.
З часом у межах руху виокремилися т. з. досконалі (мусили дотримуватися євангельської бідності та аскетизму, виконували священницькі функції) й пересічні члени. Всередині руху існували розбіжності між радикальними і поміркованими вірянами, схильними до компромісу з Католицькою церквою.
Ідеї вальденсів вплинули на інші релігійні рухи, а також жебрущі чернечі ордени (зокрема, францисканців).
Сучасний стан
Громади вальденсів (вальденсійців) діють натепер у Франції, Швейцарії, Італії, а засновані у 19 ст. емігрантами — в Аргентині, Уругваї, США (передусім у штатах Міссурі, Техасі, Юті); частина злилася з пресвітеріанами, методистами.
Вальденсійська євангельська церква Італії (італ. Chiesa Evangelica Valdese, CEV) 1975 об’єдналася з Євангельською методистською церквою Італії (італ. Chiese Evangelica Metodista in Italia, СЕМ) у церковний союз. У Південній Америці найбільшою церковною структурою є Євангельська церква Ріо-де-ла-Плата (Iglesia Evangélica del Río de la Plata, IERP), шо об’єднує громади Аргентини, Парагвая, Уругвая (за різними джерелами, від 15 до 27 тис. вірян). Обидві церкви є членами Співдружності євангельських церков Європи (нім. Gemeinschaft Evangelischer Kirchen in Europa) та її філій, Всесвітньої федерації лютеранських церков (англ. Lutheran World Federation), Всесвітньої співдружності реформатських церков (англ. World Communion of Reformed Churches), Всесвітньої Ради Церков (англ. World Council of Churches).
У 2015 після відвідування вальденсійського храму в м. Турині (Італія) папа Франциск вибачився за «нехристиянські і навіть нелюдські позиції та дії» Католицької церкви щодо вальденсів. Офіційний лист у відповідь зазначав, що прохання папи про вибачення прийняте вальденсами з глибокою повагою і зворушенням, однак у прощенні було відмовлено, бо, як зазначено, «новаторська позиція Франциска» на дає підстав прощати від імені тих, хто в минулому зазнав страждань від Католицької церкви.
Джерело
- La Noble Leçon. Paris : G. Fischbacher, 1888. 116 p. URL: https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k5401134d.image.f37.pagination
Література
- Джеджула К. О. Історія Франції. Київ : Радянська школа, 1954. 655 с.
- Heresy and Literacy, 1000–1530 / Ed. by P. Biller, A. Hudson. Cambridge : Cambridge University Press, 1994. 313 p.
- Audisio G. The Waldensian Dissent, Persecution and Survival / Trans. from french. Cambridge : Cambridge University Press, 1999. 234 p.
- Biget J.-L. Hérésie et inquisition dans le midi de la France. Paris : Picard, 2007. 200 p.
- Вальденси відкинули прохання Папи про вибачення // CREDO. 2015. URL: https://credo.pro/2015/08/140352
- Погребенник А. І. Інквізиційні гоніння й репресії у Лангедоці в ХІІІ–ХІV ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2017. Вип. 47. С. 283–287. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npifznu_2017_47_55.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вальденси // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вальденси (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
