Україна: легка промисловість

У Черкаському шовковому комбінаті

Легка промисловість — базова стратегічна галузь господарства України, комплекс із виробництва широкого спектру товарів народного споживання, здатних задовільнити попит населення. Це один із небагатьох секторів економіки зі швидким обертанням капіталу.

Легка промисловість є соціально вагомою галуззю, орієнтованою на кінцевого споживача, на 2020 забезпечує 5 % бюджетних надходжень і 2,6 % українського товарного експорту.

Загальна характеристика

Після набуття Україною незалежності випуск продукції підприємствами легкої промисловості значно зменшився: 2001 він становив бл. 22 % від випуску у 1990 (свою роль відіграли і падіння доходів населення, зниження обсягів держзамовлення на пошиття професійного одягу).

Загалом за роки незалежності України виробництво товарів легкої промисловості скоротилося приблизно в 10 разів; кількість працівників — з 750 тис. осіб (1990) до 85 тис. осіб (на поч. 2020; понад 90 % — жінки); частка виробництва товарів легкої промисловості — з 20 % до 0,8 %.

Вітчизняна галузь легкої промисловості виробляє на 3 218 млрд грн реалізованої продукції, близько 51 % — експортується, здебільшого до Європи.

Натепер в Україні функціонує понад 2,3 тис. малих і середніх підприємств легкої промисловості. Виробництво зосереджене переважно на середніх підприємствах (14 % від загальної кількості підприємств легкої промисловості), які реалізують майже 80 % продукції. Практично всі підприємства приватизовані, у державній власності перебуває менше 1 %.

Галузь має потужний виробничий потенціал, здатна виробляти різноманітний асортимент товарів широкого вжитку та промислового призначення. Легка промисловість України включає 23 види економічної діяльності, об’єднані у три основні групи:

1. текстильне виробництво (ткацьке, виробництво трикотажного полотна, килимів, канатів, мотузок, нетканих матеріалів, інших текстильних виробів, крім одягу, тощо);
2. виробництво одягу (робочого, спіднього, верхнього одягу та аксесуарів, виготовлення виробів із хутра, трикотажного та в’язаного одягу, панчішно-шкарпеткових виробів тощо);
3. виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів (взуття, дублення та оздоблення шкіри, вичинка й фарбування хутра, виробництво дорожніх виробів, сумок тощо).

До галузі належить також виробництво іграшок, фурнітури, столового посуду тощо. Сировиною для легкої промисловості України є натуральні, штучні та синтетичні волокна. Переробляється як вітчизняна (льон, шкіра, хутро, хімічні волокна, вовна), так і привізна (вовна, бавовна, текстиль) сировина.

Динаміка розвитку

2008 виробництво товарів легкої промисловості України зросло до майже 60 % від рівня 1990. Проте згодом обсяг виробництва знову знизився, насамперед через світову фінансову кризу. Обсяги виробництва основних видів товарів легкої промисловості за 2014 проти 2008 значно зменшилися: так, виробництво обробленої шкіри скоротилося на 68 %; светрів, пуловерів, кардиганів — на 65,5 %; чоловічих костюмів — на 67 %. Сподівання на поліпшення ситуації після вступі України до СОТ 05.02.2008 не виправдалися, виробництво скоротилося внаслідок зниження рівня митно-тарифного захисту внутрішнього ринку.

Надалі спостерігалася нестабільність: спад упродовж 2014–2016 (до рівня 2004) та зростання у 2017–2018. У структурі легкої промисловості різні види економічної діяльності неоднаково реагували на ситуацію в країні. Так, текстильне виробництво та виробництво одягу 2014 мали приріст на 3,9 % та 2,0 % відповідно; дублення шкур і оздоблення шкіри, виробництво сумок, дорожніх і лимарно-сідельних виробів, вичинка та фарбування хутра — знизилися на 18,6 %. Ткацьке виробництво та виробництво взуття мають стабільну тенденцію до зниження.

У 2018 обсяг реалізованої продукції легкої промисловості України становив 93 % від рівня 2006. У 2019–2020 у розвитку галузі намітилися негативні тенденції. Наслідком негативної динаміки виробництва товарів легкої промисловості стало відставання України за цим показником, зокрема від Польщі — у 6 разів, від Німеччини — у 21 раз, від Італії — у 73 рази.

На зменшення виробництва вплинули:

• різке скорочення вітчизняної сировинної бази та залежність від імпортованої сировини;
• відсутність цілісної державної політики щодо консолідації коштів державного бюджету, власних коштів підприємств, а також кредитів і залучених інвестицій;
• складність митних процедур для підприємств галузі за умов давальницької схеми та експорту продукції;
• зниження купівельної спроможності населення;
• нерівні умови для великих підприємств і малого бізнесу в оподаткуванні;
• відсутність бюджетного фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, розробок нових технологій;
• висока собівартість вітчизняних товарів легкої промисловості;
• відсталість за технологічним рівнем і дизайнерськими рішеннями від провідних закордонних підприємств тощо.

Скасування централізованого планування, замовлення продукції та лібералізація ринку без відповідних економічних та нормативно-правових заходів спричинили заповнення внутрішнього ринку низькоякісними імпортними товарами. Приватизація в галузі проводилася переважно без залучення інвестицій, що загальмувало її розвиток. Відсутність цільового фінансування та інфляція мала наслідком втрату підприємствами обігових коштів, через що вони працюють за давальницькими схемами. Різке зростання цін на сировину та енергоносії призвело до збільшення собівартості продукції , загострило диспропорції між цінами на товари та купівельною спроможністю населення. Недоступність довгострокових кредитів спричинила нестачу власних фінансових ресурсів для самостійного виходу на зовнішні ринки. Через низьку заробітну плату знизився притік молодих кадрів на підприємства. Усі ці проблеми призвели до того, що в Україні легка промисловість зайняла позицію аутсайдера в економіці.

Підприємства легкої промисловості в Україні працюють за умов світових цін на сировину, матеріали та устаткування, що формують 65–80 % собівартості продукції. Водночас витрати на оплату праці становлять лише 10–20 % у собівартості продукції. Вітчизняні товари не витримують цінової конкуренції з контрабандними та контрафактними товарами. Серед чинників, які послаблюють конкурентоспроможність продукції української легкої промисловості на внутрішньому споживчому ринку, є сприятливі умови для імпорту одягу та ін. виробів: 2018 в Україну було імпортовано 130 тис. т вживаного одягу на суму майже 155 млн дол., що на 38,87 тис. т (та 57,47 млн дол.) більше, ніж 2015. За обсягом імпорту вживаного одягу і взуття 2018. Україна серед 112 країн світу посіла 4 місце після Пакистану, Малайзії та Кенії. Обсяг товарів легкої промисловості, імпортованих в Україну з країн Південно-Східної Азії, досяг критичної межі та за деякими товарними позиціями заповнив 65–95 % внутрішнього українського ринку.

Гострою проблемою є контрабанда товарів. Згідно зі звітністю трьох основних імпортерів в Україну готової продукції — Китаю, Туреччини й Польщі, 2017 з їхньої території ввезено продукції на 1079,1 млн дол., тоді як за даними Держстату України — лише на 483,3 млн дол. (тобто лише з цих країн на український ринок потрапило неврахованого імпорту трикотажних полотен, домашнього текстилю, одягу та взуття на 596 млн дол.). Втрати бюджету за рік тільки по цих країнах-експортерах становили 5,3 млрд грн.

За таких умов продаж вітчизняних товарів легкої промисловості на внутрішньому ринку — незначний. Українська легка промисловість є експортоорієнтованою. Товари легкої промисловості виробляються підприємствами на умовах переробки давальницької сировини та постачаються до країн ЄС. 2017 46,21 % виготовленої продукції текстильних та інших вітчизняних виробництв реалізовано на зовнішніх ринках.

У перспективі, за державної підтримки, галузь здатна інтенсивно розвиватися. Україна має значні виробничі потужності для виготовлення готової продукції легкої промисловості, досвід виробництва високоякісної продукції, висококваліфіковані кадри та вигідне географічне розташування. Великі підприємства швейної, трикотажної, взуттєвої галузей за рахунок давальницьких схем змогли зберегти (подекуди лише частково) основні фонди, виробничі потужності, кадровий потенціал, модернізуватися; навчилися працювати з іноземними замовниками; освоїли новітні технології та обладнання, організацію виробництва, вимоги до якості продукції; зуміли переорієнтуватися на нові ринки й смаки нових поколінь споживачів.

За розрахунками та експертними оцінками Асоціації підприємств легкої промисловості «Укрлегпром» обсяг внутрішнього ринку легкої промисловості становить понад 120 млрд грн., що втричі перевищує офіційні дані.

Текстильна промисловість

Провідною підгалуззю легкої промисловості в Україні є текстильна, її розвиток суттєво впливає на конкурентоспроможність вітчизняного виробництва товарів народного споживання. 2019 у текстильному виробництві функціонували 510 підприємств, де працювали 15,9 тис. осіб. В Україні основними підгалузями текстильної промисловості є бавовноочисна, бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопляно-джутова, трикотажна, текстильно-галантерейна, первинної обробки льону та інших луб’яних культур, промисловість нетканих матеріалів тощо. Для виробництва тканин використовують натуральні (бавовняні, вовняні, лляні та шовкові), штучні й синтетичні (віскоза, капрон, нейлон тощо) волокна.

Бавовняна промисловість

Бавовняна промисловість виготовляє майже 50 % усіх тканин; має у своїй структурі прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне виробництва. Загальною проблемою галузі є відсутність вітчизняної сировини. Передбачено відновлення бавовництва у південних районах України, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70 % власною сировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин.

Вітчизняним комбінатам, що виробляють бавовняні тканини, важко конкурувати з новими туркменськими виробниками текстилю. У результаті вони працюють набагато слабше власної потужності. Серед провідних підприємств бавовняної промисловості — Тернопільске об’єднання «Текстерно». Колекція тернопільських бавовняних тканин постійно експонується на національних і міжнародних виставках; продукція підприємства здобула низку міжнародних нагород і призів. Один із провідних виробників бавовняної пряжі, а також пряжі зі штучних та синтетичних волокон — ВАТ «Демітекс» (м. Полтава). Підприємство випускає 6000 т готової продукції на рік, яка надходить на внутрішній ринок та експортується.

Вовняна промисловість

Підгалуззю текстильної промисловості є вовняна, у якій виробляється 7,0 % усіх тканин України. Компанії з виробництва вовняних і камвольних тканин працюють на неповну потужність. Значна частина продукції використовується для виготовлення форменого одягу, зокрема військової форми. Підприємства діють у містах Сумах, Харкові, Богуславі. У м. Чернігові функціонує Камвольно-суконна компанія «Чексіл» (забезпечує виробництво 80 % українських вовняних тканин), у Київській обл. — Березанська суконна фабрика. На 2020 продукція компанії «Чексіл» експортується у понад 25 країн світу, серед яких США, Канада, Франція, Італія, Швеція, Німеччина, Нідерланди, Велика Британія, Іспанія, Туреччина, Мексика, Китай тощо.

Серед стабільних підприємств, що динамічно розвиваються, — «Вултекс С», один із найбільших виробників вовняних і напіввовняних пальтових тканин України (створено на базі Сумської суконної фабрики, продукція якої відома з 1916). Компанія «VLADI» (м. Харків) — один з найбільших у Європі виробників вовняних пледів та ковдр найвищої якості. 2004 до його складу увійшла Березанська суконна фабрика, що дозволило збільшити виробничі потужності компанії та розширити асортимент продукції. Близько 50 видів продукції виробляє ТОВ «Маровоір» (м. Дунаївці Хмельницька обл., колишня Дунаєвецька суконна фабрика, діяла з 1829): від матраців, подушок і стібаних ковдр до шерстяних та напівшерстяних пальтових, костюмних, суконних, гобеленових тканин, пледів і пряжі в мотках.

Лляна промисловість

Особливе місце посідає лляна промисловість. На початок 2020-х років усі підприємства України з виготовлення виробів із льону використовують імпортну сировину. На базі Рівненського льонокомбінату 2008 засновано ТОВ «Т-Стиль», яке виготовляє та реалізовує тканини різного типу: кулірка, піке, плюшеву та махрову тканину, інтерлок, резинку (рубчик та рібану), двунитку, тринитку. Використовує бавовняну, віскозну, акрилову, поліефірну пряжі та їх суміші, шиє готовий одяг. На 2020 на виробництві працюють 1500 осіб. Підприємство є лідером галузі легкої промисловості України за обсягами виробництва та динамікою розвитку.

Компанія «Лінен оф Десна» (м. Глухів Сумської області) — одне з найбільших підприємств України, яке працює за повним циклом виробництва (від вирощування льону та технічних конопель до виробництва натурального льонопенькового шпагату та мотузки, паливних брикетів і розсипного утеплювача). 2016 вперше за часи незалежності України компанія виготовила 100 % лляне полотно з місцевого льону врожаю 2015. Річний обсяг виробництва льоноволокна становить близько 1000 т, конопляного волокна — до 500 т. Більша частина виробленого волокна реалізовується в країни Європи та Азії для потреб прядильних і текстильних підприємств.

Шовкова промисловість

Близько 18 % усього текстильного виробництва України становлять тканини з натурального, штучного та синтетичного шовку. Одним із найбільших підприємств легкої промисловості України є ПАТ «Черкаський шовковий комбінат», який спеціалізується на випуску штучного та синтетичного шовку, виробляє тканини із хімічних волокон і ниток, змішаних (незмішаних) волокон, штучних і натуральних волокон, переважно або виключно з бавовняними волокнами, із різними видами оздоблень та просочувань (вогнетривким, водовідштовхуючим, маслобрудовідштовхуючим, антибактеріальним). ПрАТ «Київський шовковий комбінат» — єдине підприємство в Україні, що виробляє тканини з натурального шовку; на комбінаті діє фарбувально-оздоблювальне і ткацьке виробництво.

Виробництво одягу

У галузі виробництва одягу на 2019 функціонувало 1669 компаній, в яких працювало 49,5 тис. осіб. Швейні підприємства розташовані здебільшого в районах споживання, у великих, середніх і навіть малих населених пунктах. У галузі зайнята майже половина працівників легкої промисловості; діє чимало приватних дрібних та спільних підприємств.

Серед провідних швейних підприємств — Черкаська фабрика імені Лесі Українки (заснована 1931 як артіль художніх промислів). 1991 зареєстровано товарний знак LESYA, створено відділ оптових продажів. З 1997 компанія виробляє одяг для німецьких і нідерландських брендів. Бердичівська фабрика одягу спеціалізується на виробництві класичного чоловічого одягу (костюми, піджаки, брюки). Річний обсяг виробництва становить 30 млн грн (535 тис. од. швейних виробів), на ринок України надходить 10 % від загального обсягу продукції. Фабрика співпрацює з європейськими фірмами: «Канда» (Німеччина), «Бервін» (Велика Британія), «МЕХХ», «Лабелс» (Нідерланди), «ЗАРА» (Іспанія), «Брага» (Угорщина) та ін.

Одним із лідерів українського ринку з виробництва і реалізації класичного чоловічого одягу є також ПАТ «Volodarka» (м. Вінниця). Серед виробників сучасного одягу — ПрАТ «Санта Україна» (м. Первомайськ Миколаївської обл.), ВО «Хмельницьклегпром» (понад 2000 робочих місць), швейна фабрика «Каштан» (м. Київ).

Легка промисловість України виробляє також одяг із хутра. Так, ВАТ «Хутрофірма “Тисмениця”» (Івано-Франковська обл.) — вертикальна замкнута структура, що забезпечує вичинку і фарбування шкурок кролика, норки, нутрії, каракулю, лисиці, песця, ондатри, овчини та пошиття з них чоловічих, жіночих і дитячих головних уборів, пальт, півпальт, жакетів і виробів з хутровою підкладкою. Підприємство здобуло міжнародні призи, є постійним учасником Франкфуртського міжнародного ярмарку. З 1989 діє спільне українсько-нідерландське підприємство «Тикаферлюкс».

Важливою підгалуззю є виробництво одягу з трикотажу. Одним із провідних підприємств галузі є фабрика трикотажного одягу «Роза» у м. Києві. Фабрика має повний цикл виробництва трикотажної продукції. ТДВ «Трикотажна фабрика “Киянка”» відома в Україні та за її межами як один із провідних виробників верхніх трикотажних виробів. Виробнича компанія ПАТ «Софія» (м. Бровари Київської обл.) успішно реалізує на українському ринку і одяг повсякденного використання, і ексклюзивні моделі з натуральних видів пряжі. Підприємство «Джерсі» (м. Бердянськ) виробляє зручне повсякденне вбрання, одяг для спорту і активного відпочинку. Українська ТМ «Guash» (м. Харків) спеціалізується на створенні і виробництві жіночого одягу.

В Україні розвинуте виробництво панчішно-шкарпеткових виробів. Серед найвідоміших виробників — Житомирська панчішна фабрика, її бренд «Легка Хода» — один із популярних в Україні. ТОВ «Новомосковська трикотажна фабрика» (Дніпропетровська обл.) є лідером на ринку панчішно-шкарпеткових виробів, здійснює виробництво під ТМ «Giulia» та ін., експортує продукцію у понад 50 країн світу. Єдина українська фабрика з повним спектром панчішно-шкарпеткових виробів різної технологічної складності — «Дюна-Веста» (м. Червоноград Львівської обл.).

Виробництво шкіри та взуття

Найпоширеними видами шкіряної сировини в Україні є шкури великої рогатої худоби, свиней, коней, овець. Обсяг виробництва натуральної шкіри у 2019 становив близько 55 млн дол. В країні працюють понад 20 підприємств, які виробляють близько 300 млн дм² шкіри на рік, на підприємствах зайнято понад 2 тис. осіб.

Шкіряні підприємства діють в містах Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірозамінники — в Одесі. Загальні річні обсяги виробництва шкіри впродовж останніх років коливаються в межах 2,5–4 тис. м². Виробництво шкіри в Україні експортоорієнтоване на Білорусь, Китай, Францію, Індію, Італію, Польщу тощо (частка експорту в загальному обсязі виробництва шкіри — 50 %). Основними споживачами внутрішнього ринку натуральної шкіри є виробники взуття, а також сегмент шкіргалантереї. Серед провідних виробників натуральної шкіри — ТОВ «В Центр»; ТОВ «ВОЗКО» (обидва — м. Вознесенськ, Миколаївської обл.).

Діють бл. 320 підприємств з виробництва взуття, на яких працює 20,5 тис. осіб. Лідирує за обсягом виробництва взуття Житомирська область, на яку припадає майже третина (29,7 %) всього обсягу виробництва.

У 2000–2010 частка вітчизняної продукції на взуттєвому ринку становила не більше 20–25 %, потім ці показники різко знизилися, але вже на 2017–2018 зросли до 30–40 %. Ринок взуття в Україні переважно імпортоорієнтований на дешевше взуття з Китаю й Туреччини. У 2014–2015 на експорт йшло приблизно 35 % від загальної кількості продукції (майже 12–14 млн пар виробів), приблизно половину всієї експортної продукції закуповували країни ЄС. 2015 головними покупцями виробів були Німеччина, Польща, Італія, Румунія, Угорщина, Данія, Франція.

Провідні підприємства взуттєвої галузі України: «Mida» (м. Запоріжжя), «Viko» (м. Дніпро), «Inblu» (міста Київ, Житомир, Бердичів), «Strado» (м. Харків), «Bistfor», «Faber» і «Caman» (усі — м. Бровари). Місто Львів на взуттєвому ринку представляють виробники «Stepter» і «Kasandra», м. Київ — «Kachorovska atelier», м. Одесу — L.A.P.T.I., м. Черкаси — взуттєва фабрика «Лавента», хмельницьке взуття — фабрики «Кредо», «Схід», «Літма», «Гофра». Фабрика «Белста» (м. Білгород-Дністровський) — законодавець української моди домашнього взуття; ТОВ «Українська промислова компанія “КРОК”» (м. Житомир) з 2006 спеціалізується на випуску військового взуття та спецвзуття; фабрика «Берегиня» є лідером у виробництві дитячого взуття, експортує свою продукцію у країни Євросоюзу під ТМ «Primissimi». Частина підприємств працює за рахунок іноземних інвесторів, зокрема фабрики у містах Житомирі, Бердичеві, Києві, Ужгороді. Так, взуттєва корпорація «Condor Trade» (Італія) має виробничі потужності у містах Бердичеві та Житомирі, є власником ТМ «Inblu», взуття якої йде на експорт до Казахстану, Білорусі, Італії, Польщі, Німеччини.

Тенденції розвитку галузі

Підприємства легкої промисловості України об’єднуються в концерни, холдинги, утворюють кластери. Так, концерн «Ярослав» (засновано 1995) — національний лідер в текстильній галузі України. На 2020 у складі концерну діють 4 підприємства, які спеціалізуються на виробництві різноманітної продукції: постільної білизни, пледів, ковдр, матраців, махрових виробів, товарів для дітей, кухонного та ін. видах текстилю: ПП «Ярослав» (м. Київ), ТОВ «Фабрика Промінь» (смт Димер, Київська обл.), ОДО «Богуславська суконна фабрика» (м. Богуслав), ОДО «Стеблівська бавовняно-прядильно-ткацька фабрика» (Черкаська обл.). Промисловий холдинг «ТК-Груп» (1995) — об’єднує підприємства з виготовлення тканин, пошиву предметів одягу та домашнього текстилю.

У м. Хмельницькому виробники жіночого одягу (14 кампаній) об’єдналися в Подільський кластер виробників жіночих суконь («Podillya Women Apparel Cluster», 2019), а виробники весільних суконь — у Подільський весільний кластер («Podillya Wedding Group», 2018). Західноукраїнський кластер індустрії моди створено у червні 2018 у м. Львові; він об’єднав 40 компаній в регіоні. Представники кластерів прагнуть отримати переваги від співпраці і, що важливо, створити сильний світовий бренд «Зроблено в Україні».

2000 утворено Асоціацію «Укрлегпром», що станом на початок 2021 об’єднує на добровільних засадах 257 провідних підприємств легкої промисловості України. Підприємства — учасники Асоціації виробляють понад 60 % загального обсягу продукції легкої промисловості України.

На розвиток легкої промисловості упродовж 2020–2021 суттєво вплинула пандемія коронавірусної інфекції. За 9 місяців 2020 галузевий експорт скоротився на 11,4 % (до 788,4 млн дол.), імпорт — на 5,6 %. Водночас на внутрішньому ринку України споживалося тільки 53,79 % продукції вітчизняних виробництв, тоді як імпортозалежність у сегменті кінцевого споживання товарів становила 87,22 %. У 2020 купівля одягу в Україні, за різними оцінками, скоротилося на 50–60 %. Замовлення іноземних компаній на виготовлення одягу в Україні впали на 30 %. Тільки за 2020 галузь орієнтовно втратила до 20 тис. робочих місць. Разом з тим підприємства легкої промисловості та приватні виробники швидко перепрофілювалися на виробництво засобів захисту.

Перспективи розвитку галузі полягають у підвищенні конкурентоспроможності вітчизняної продукції, розширенні внутрішнього ринку, удосконаленні нормативно-правової бази. Перспективним є створення товарів, що не мають аналогів за межами України й несуть здобутки культури та мистецтва українського народу. Для реалізації цих заходів необхідні значні інвестиційні ресурси. Легка промисловість має потенціал стати однією із пріоритетних у стратегічному розвитку промисловості України.

Література

1. Волков О. І., Гончаров Ю. В., Бокій В. І. та ін. Легка промисловість України: стан, проблеми, перспективи економічного розвитку. Київ : Київський національний університет технологій та дизайну, 2009. 446 с.
2. Гавриленко Т. В., Бродюк І. В. Перспективи розвитку легкої промисловості України в умовах нестабільного зовнішнього середовища // Економічні горизонти. 2018. № 1 (4). С. 28–34.
3. Грищенко І. М., Гончаров Ю. В., Щербина І. В. та ін. Легка промисловість України: теоретико-методологічні засади управління розвитком в умовах інтеграції до СОТ. Київ : Київський національний університет технологій та дизайну, 2011. 332 с.
4. Іщук С. О., Созанський Л. Й. Проблеми та особливості розвитку легкої промисловості в Україні: статистичний порівняльний аналіз із країнами Євросоюзу // Статистика України. 2020. № 1. С. 42–50.
5. Касьян З. Е., Воронкова Т. Є. Діагностика інноваційної діяльності вітчизняних підприємств легкої промисловості // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. 2012. № 1 (63). С. 145–152.
6. Лабурцева О. І. Маркетинг і розвиток підприємництва в легкій промисловості України. Київ : Київський національний університет технологій та дизайну, 2008. 364 с.
7. Максименко І. О., Бокій В. І. Легка промисловість України: сучасний стан та перспективи розвитку // Вісник Хмельницького національного університету. 2009. № 3. Т. 2. С. 77–80.
8. Олійник Н., Макаренко С., Нічипорук А. Аналітичне оцінювання ефективності діяльності підприємств легкої промисловості України // Проблеми системного підходу в економіці. 2018. № 2. С. 76–81.
9. Собкевич О. В., Сухоруков А. І., Шевченко А. В. та ін. Інноваційний розвиток промисловості як складова структурної трансформації економіки України. Київ : Національний інститут стратегічних досліджень, 2014. 152 с.
10. Тарасенко І. О. Сталий розвиток підприємств легкої промисловості: теорія, методологія, практика. Київ : Київський національний університет технологій та дизайну, 2010. 390 с.
11. Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
12. Федорак В. Сучасні тенденції інноваційного розвитку підприємств легкої промисловості в умовах глобалізації // Вчені записки університету «КРОК». Серія: Економіка. 2019. № 2. С. 231–236.

Див. також

Україна

Хрономаркери економічного розвитку незалежної України

Національне господарство України

Національне господарство України: етапи розвитку

Національне господарство України: основні галузі

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Україна: легка промисловість // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Україна: легка промисловість (дата звернення: 27.04.2024).