Мотронинський Троїцький монастир
Мотро́нинський Тро́їцький монасти́р — пам’ятка архітектури національного значення, поблизу с. Мельники Черкаського району Черкаської області, Україна.
Міститься неподалік від першої гетьманської столиці м. Чигирина в лісовому урочищі Холодний Яр на скіфському Мотронинському городищі (6–4 ст. до н. е., площа понад 200 га).
Зміст
Історична довідка
З Мотронинським монастирем пов'язано багато легенд, зокрема про заснування його у домонгольську добу (1204). Документальних підтверджень цієї версії не існує (прояснити питання зможуть тільки результати ґрунтовних археологічних досліджень на території монастиря, які станом на 2020 не проводилися). Монастир уперше згадується у документах 1568. Мотронинський Троїцький чоловічий монастир спершу був скитом з капличкою, заснованим у 2-й пол. 16 ст. завдяки Київському митрополиту Іоні Протасевичу.
1648 Київський митрополит Сильвестр Косов своїм коштом спорудив у монастирі дерев'яну трапезну церкву. Згодом монастир підтримували гетьмани П. Конашевич-Сагайдачний, Богдан і Юрій Хмельницькі, П. Дорошенко, П. Тетеря, І. Скоропадський, митрополити Київські Йосиф Нелюбович-Тукальський, Гедеон (Святополк-Четвертинський). Проте до початку 19 ст. усі монастирські споруди були дерев'яними. Хоча монастир і містився на правобережжі р. Дніпра, він традиційно підпорядковувався Переяславським єпископам.
Під час Коліївщини Мотронинський монастир було пограбовано і частково зруйновано, проте у 1770-х його відновили: на той час існували побудовані з дуба соборна Троїцька церква (збудована 1726), трапезна церква Іоанна Золотоустого, надбрамна дзвіниця, братські келії та інші споруди.
Після 1793 монастир перейшов у підпорядкування Київської єпархії. Він відчутно збіднів після того, як імперська влада позбавила його маєтностей і перетворила на позаштатний, з невеликою кількістю ченців і послушників (1847 їх було 45 осіб). Проте саме в той час тут спромоглися на коштовне муроване будівництво: замість старої дерев'яної в травні 1800 почали будувати нову муровану соборну Троїцьку церкву. Будівельними роботами керував підрядник з фортеці св. Єлисавети (тепер м. Кропивницький) Артем Чеменко. У жовтні 1802 майже завершена будова обвалилася. Її руїни розібрали. Церкву побудували наново 1804.
Протягом 1824–1830-х у монастирі збудували нові муровані споруди трапезної церкви, настоятельських келій та ін. Таким побачив цей монастир Т. Шевченко, котрий побував тут 1843 та 1845. Під час останніх відвідин він написав акварель «Мотрин монастир», яка у 2-й пол. 20 ст. послужила цінним джерелом інформації під час розроблення проектів реставрації монастирського комплексу.
Троїцька церква зазнала реконструкції 1889–1900, перетворившись з однобанної на п’ятибанну (надбудовані 4 бані на раменах просторового хреста були декоративними).
1911 монастир став жіночим.
1921 радянська влада забрала у монастиря землю. 21.11.1929 постановою секретаріату Всеукраїнського центрального виконавчого комітету монастир ліквідовано і все його майно передано місцевій комуні «Заповіт Леніна».
Під час Другої світової війни згоріла дерев’яна церква Святого Іоанна Золотоустого. З того часу монастирище стояло пусткою до 1965, коли в Троїцькій церкві місцева влада заходилася створювати музей Коліївщини. Був розроблений проєкт реставрації (архітектори С. Кілессо, Ю. Кисличенко, 1925-1999; тепер Україна).
1973 було ще одна спроба реставрації Троїцької церкви для створення в ній музею партизанської слави.
1991 тут відродився жіночий монастир Української православної церкви. Наприкінці 1990-х навпроти собору збудовано двоповерховий корпус келій, а територія оточена муром із брамою, з’явилися численні споруди утилітарного призначення.
Характеристика
Станом на 2020 від старого монастирського ансамблю лишилася тільки мурована Троїцька церква. Решта будівель, які сьогодні були б пам'ятками архітектури, втрачені. Собор займає центр великого монастирського подвір’я. Це стрункий за пропорціями дев’ятидільний, хрещатий у плані однобанний храм. Його фасади з заокругленими кутами розчленовані карнизами й пілястрами. Підбанник має значну висоту. Рамена просторового хреста увінчані трикутними фронтонами. Суворий декор фасадів зводиться до гладенької віконної лиштви, неглибоких ніш та полив’яних керамічних поліхромних кахлів, розміщених під карнизом. Храм має цілісний, величний і парадний інтер'єр, у якому почуття піднесеності створюється за допомогою щедрого освітлення завдяки значній кількості великих вікон.
Значення
Троїцький собор зводився в період панування класицизму в архітектурній стилістиці, проте в ньому присутні ще виразні риси українського бароко. Завдяки добре знайденим пропорціям, лаконічному пластичному рішенню ця пам'ятка є одним з яскравих творів української національної архітектури на Правобережжі.
Додатково
Холодний Яр — це велика розгалужена мережа ярів та байраків, порослих прадавнім дубовим лісом, з численними джерелами, потічками, озерами. Урочище як природна фортеця протягом століть було місцем збору людей, нелояльних до влади — від повстанців і козаків Б. Хмельницького у 17 ст., гайдамаків у 18 ст. — до бійців Холодноярської республіки у 1920-х та українських селян, котрі повставали проти радянської влади.
Найвідомішим ігуменом Мотронинського монастиря був козак, котрий сховався під прибраним чернецьким іменем Мельхіседек. Це син лубенського полкового осавула М. Значко-Яворський (1716–1809; тепер Україна), котрий прийшов до монастиря 1745 й отримав чернече ім'я Мельхіседек, під яким і увійшов в історію. Протягом 1753–1777 ігумену Мельхіседеку підпорядковувалися, крім Мотронинського монастиря, ще й усі православні парафії і монастирі Правобережної України. Він був активним пастирем: багато їздив по краю, відстоював права православних, а під час відвідин 1765–1766 міст Санкт-Петербурга й Варшави отримав підтримку своїх домагань від російської імператриці Катерини ІІ і від польського короля Станіслава Августа Понятовського. 23.07.1766, коли Мельхіседек повертався на Чигиринщину з м. Переяслава, його заарештували поляки на Сокирнянському перевозі через р. Дніпро і в кайданах відправили до Дерманського монастиря на Волині, де він зазнав катувань. Йому вдалося втекти з ув'язнення, але до Мотронинського монастиря він не повернувся, оселившись на Лівобережжі (спершу у м. Переяславі, згодом — під м. Глуховом).
У ті роки в Холодному Яру поблизу монастиря збиралися ватаги невдоволених польською владою: селяни-втікачі, гайдамаки й запорозькі козаки під проводом місцевого уродженця М. Залізняка та С. Неживого. Спершу серед них, а потім і по всьому Правобережжю поширилися чутки про те, що «православна цариця Катерина» на підтримку православним українцям прислала багато возів зі зброєю («вози залізної тарані», за словами Т. Шевченка), а також «золоту грамоту», в якій, нібито, закликала «різати панів, жидів і католиків». До цього ж кола легенд відноситься і ще одна (не підтверджена історичними джерелами) — про ігумена Мельхіседека, котрий у Мотронинському монастирі під час всенощної освятив гайдамацькі ножі, прислані імператрицею. Т. Шевченко все це описав у поемі «Гайдамаки», а художник О. Сластіон змалював у своїх ілюстраціях до «Гайдамаків». Тут у травні 1768 розпочалося велике повстання під проводом М. Залізняка та І. Гонти, відоме як Коліївщина і придушене російською армією, що скористалася цією ситуацією для анексії Правобережжя.
Література
- Кілессо С. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю. Київ : Техніка, 2000. С. 117–133.
- Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 161–168.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Мотронинський Троїцький монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мотронинський Троїцький монастир (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.06.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
