Олов'яні руди
Олов’я́ні ру́ди — природні мінеральні утворення, що містять Станум у таких сполуках і концентраціях, за яких їхнє промислове використання технічно можливе й економічно доцільне.
Зміст
Історична довідка
Олово та його сплави відомі людству з найдавніших часів. Їх використовували для виробництва посуду і прикрас. До видобування олова в чистому вигляді, була відома бронза — сплав олова з міддю. Первісна практика виплавки міді ґрунтувалася на використанні мідних та олов’яних руд, у результаті чого й отримували бронзу, що містить до 22 % олова. Вважають, що олово застосовували у Давній Греції ще у 4 ст. до н. е. У древніх поселеннях племен у графстві Корнуолл (Англія) вчені виявили горни із залишками шлаків олов’яної руди. У Саксонії й Богемії олов’яні розробки відомі з 12 ст. У 13 ст. олово активно використовували у виробництві ювелірних виробів, у 16 ст. у Мексиці з нього карбували монети. Пізніше стали промислово випускати білу жерсть, із якої виготовляли контейнери для зберігання продуктів (це сформувало значну частину ринку металевого олова).
Характеристика
Відомо більше 90 мінералів олова. Промислові олов’яні руди переважно (85 %) представлені каситеритом (бл. 78 % Sn) і станіном (22–28 % Sn). Підвищена кількість олова (до 25 %) у вигляді домішок, що має промислове значення, є в силікатних мінералах олововмісних скарнів: гранатах, піроксенах, боратах та ін. Тривалий час практичний інтерес серед мінералів олова становив лише каситерит.
Поширення
Корінні родовища
Сформувалися в породах алюмосилікатного складу й представлені каситерит-кварцовими і каситерит-сульфідними рудами (промисловий вміст олова 0,1–0,3 %). Головні видобувні країни — Малайзія, Індонезія, Бразилія, Таїланд, Болівія. Унікальні корінні родовища олова (Кінта в Малайзії, Маун-Плезант у Канаді) мають запаси понад 100 тис. т, великі — 100–25 тис. т, середні — 25–5 тис. т і дрібні — менше 5 тис. т. Багаті руди містять олова понад 1 %, рядові — 1–0,4 %, бідні — 0,4–0,1 %.
Розсипи
Мають важливе промислове значення. Їх розробляють за вмісту олова 0,01–0,02 % або 100–200 г/м3, але є багаті розсипи із вмістом до 2–3 кг/м3. Олововмісні розсипи відомі в Росії — на Чукотському півострові (Пиркикай), у Республіці Саха (Депутатське), Приморському краї (Воскресенське); у Малайзії (Кінта, Перак); Індонезії (Банку), Таїланді (Чанват); Китаї (Нюшипо); В’єтнамі (Тук); Бразилії (Родонді), Конго (Маноно-Кітотоло) і Нігерії (Баучи). Вони утворилися за рахунок руйнування головним чином пегматитових, ґрейзенових і частково гідротермальних родовищ олова. Для формування розсипів сприятливі родовища штокверкових (див. Штокверк) руд. Розрізняють елювіальні, делювіальні, алювіальні і прибережно-морські розсипи каситериту. Елювіальні й делювіальні розсипи мають потужність до 20–30 м, іноді до 60–80 м. Середній вміст каситериту 0,5–1,5 кг/м3, але в збагачених нижніх шарах досягає 5–6 кг/м3. Алювіальні розсипи найбільш поширені і трапляються в різних кліматичних зонах. Прибережно-морські розсипи простежуються в глибінь моря на відстань до 5–15 км від сучасної берегової лінії, що відповідає 30 м глибини від поверхні моря. Розробляють розсипи в країнах Південно-Східної Азії.
Промислові родовища
Серед промислових родовищ виділяють:
- пегматитові;
- скарнові;
- ґрейзенові;
- плутоногенні гідротермальні;
- вулканогенні гідротермальні;
- розсипні.
Пегматитові родовища поширені в Східному Сибіру (РФ), Конго (Маноно-Кітотоло), США (Сільвер Гілл), Канаді (Берд Рівер). Руди зазвичай комплексні, розробляються на ніобій, олово, скандій, рубідій і тантал, частково на бісмут і вольфрам. Найбагатші оловом (до 0,1 %) альбітові й альбіт-сподуменові пегматити. Олововмісність у них пов’язана з процесами альбітизації і ґрейзенізації. Головні мінерали: каситерит, сподумен, петаліт, амбілгоніт.
Грейзенові родовища поширені в США (Лост Рівер, штат Аляска); РФ на Чукотському півострові (Екуг), у Республіці Саха (Кестер, Бутигичаг), Забайкаллі (Етика), Приморському краї (Чапаївське), у горах Малий Хінган (Олонойське); в Узбекистані (Актас); в Німеччині (Альтенберґ), Чехії (Циновець), Китаї (Ліму), М’янмі (Мауча). Руди часто комплексні, крім олова містять вольфрам, літій, тантал, ніобій.
Головні скарнові родовища відомі в РФ у Приморському краї (Ярославське) і Карелії (Піткяранта, Кітеля); Середній Азії (Майхура, Сари-Булак); Китаї (Лаочан); Малайзії (Беатріс); Індонезії (Клаппа, Кампіт) і Мексиці (Антоніо). Рудні тіла мають пластову й лінзовидну, січну трубоподібну, рідше — жильну форму. Руди олов’яні й комплексні з різноманітним мінеральним складом. Головні мінерали: арсенопірит, галеніт, каситерит, магнетит, пірит, піротин, сфалерит, халькопірит, шеєліт.
Плутоногенні гідротермальні родовища поширені в РФ на Чукотськопу півострові (Валькумей), у Саха-Якутії (Депутатське, Еге), Приморському краї (Хрустальне), Приамур’ї (Сонячне), Забайкаллі (Хапчеранга, Шерлова Гора); у Великій Британії (Долкоатс, Крофті); Канаді (Маунт-Плезант); Австралії (Маунт-Бішоф). Рудні тіла представлено жилами головним чином у крутих тріщинах сколу, жилоподібними тілами в зонах дроблення, штокверковими зонами і рідше — трубоподібними тілами в місцях перетину розломів або тріщин. Головні мінерали: каситерит і піротин.
Вулканогенні гідротермальні родовища відомі в Болівії (Ллалагуа, Потосі, Оруро); у РФ в горах Малий Хінган (Джалінда, Хінганське); Мексиці (Дуранга, Ель-Сантін) і Японії (Акенобе). Рудні тіла представлено жилами, що розгалужуються, рідше зруденілими зонами дроблення і штокверками. Головні мінерали: каситерит (іноді дерев’янисте олово), станін, бісмутин, арсенопірит, піротин.
Олов’яні руди в Україні
В Україні родовищ олова не знайдено. На західному фланзі Пержанського рудного поля виявлено перспективну площу з олов’яним та рідкісноземельно-рідкіснометалічним зруденінням. Концентрації олова (до 10 %) приурочені до метасоматично змінених пержанських гранітів, метасоматитів та грейзенів. Прогнозні ресурси олова за категорією Р1 складають понад 230 тис. т.
Література
- Галецький Л. С. Чернієнко Н. М., Брагін Ю. М. та ін. Атлас «Геологія і корисні копалини України». Київ : Геос-ХХІ століття, 2001. 168 с.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
- Гурський Д. С. Металічні корисні копалини // Гурський Д. С., Єсипчук К. Ю., Калінін В. І. та ін. Металічні і неметалічні корисні копалини : в 2 т. Київ : Центр Європи, 2006. Т. 1. 785 с.
- Полуніна Г. В., Башкірова Г. О., Коваль О. М. та ін. Мінеральні ресурси України. Київ : Державний інформаційний геологічний фонд україни, 2018. 270 с.
- Mineral commodity summaries 2020. Reston : U.S. Department of the Interior, 2020. 204 p.
- The History of Tin Mining // Tinplate. URL: http://www.tinplate-products.com/news/history-tin-mining/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Олов'яні руди // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Олов'яні руди (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
