Україна: харчова промисловість

Харчова промисловість — пріоритетна та стратегічно важлива галузь економіки України.

Продукція харчової промисловості належить до товарів першої (життєвої) необхідності, тому її стан впливає на рівень продовольчої безпеки держави, соціальну стабільність, економічне зростання.

Загальна характеристика галузі

До харчової промисловості належать понад 40 підгалузей, основними серед яких є: цукрова, олійно-жирова, хлібопекарська, кондитерська, молочна, м’ясна, рибна, виноробна тощо. Промислове виробництво широкого асортименту харчових продуктів в Україні здійснюють понад 5000 підприємств. Щорічно прямі іноземні інвестиції в галузь становлять близько 3 млрд дол. (понад 25 % від загальних прямих іноземних інвестицій у промисловість країни).

У 1990–1998-х у харчовій промисловості України спостерігалося скорочення загальних обсягів виробництва, що пояснюють руйнуванням планової економіки та переходом до ринкових відносин, розривом економічних зв’язків, виникненням численних дрібних підприємств замість великих, гіперінфляцією. Спаду зазнали всі провідні галузі харчової промисловості — виробництво цукру (зменшилося в 3,5 раза: від 6791 тис. т до 1984 тис. т), борошна, хлібобулочних виробів, м’ясо-молочної продукції. Тільки у 2005 показники виробництва в галузі перевищили рівень початку 1990-х, частка харчової промисловості в економіці країни сягнула бл. 17 %.

Попри економічне відновлення 2000–2007, в Україні домінувала сировинно орієнтована та експортозалежна модель розвитку. Світова фінансово-економічна криза 2007–2008 призвела до скорочення зовнішніх ринків збуту харчової продукції для українських виробників та до зниження купівельної спроможності населення, що спричинило збитковість майже половини підприємств. Якщо до початку 2007 частка збиткових підприємств у галузі становила 33,2 %, то 2010 — 42 %. У 2010 проти 2007 значно скоротився рівень виробництва товарів соціально значущої групи — м’яса (яловичини на 49,8 %, свинини на 15,5 %), молочних продуктів (молока на 7,2 %, вершкового масла на 20,5 %), плодоовочевих (на 26,1 %), хліба і хлібобулочних виробів (на 11,1 %), цукру (на 17,2 %), борошна (на 9,5 %). Рентабельність виробництва харчових продуктів була досить низькою (2010 — лише 4,5 %), скорочувалася кількість підприємств і зайнятих на них працівників (387 тис. осіб у 2010 проти 454 тис. у 2007).

Проте виробництво алкогольних напоїв у натуральному вираженні залишалося майже на однаковому рівні. А обсяги виробництва експортно орієнтованої продукції навіть кількаразово зросли (так, упродовж 2005–2011 обсяги виробництва соняшникової олії зросли від 1381 тис. т до 3177 тис. т; у 2010 Україна вийшла на перше місце у світі за обсягами виробництва та експорту соняшникової олії). Зростав також експорт хлібобулочних виробів: 2007 продано за кордон 105 тис. т хліба та булочок (на загальну суму 136,7 млн дол.), 2010 — 136 тис. т (216,1 млн дол.).

Експортувалася за кордон, переважно в країни колишнього СРСР, вітчизняна кондитерська продукція, яка користувалася попитом завдяки високій якості та смаковим характеристикам. За 2007–2010 експорт кондитерських виробів із цукру зріс з 80,1 тис. т до 100,7 тис. т Водночас на внутрішньому ринку зросла кількість імпортної продукції невисокої якості, що витісняла якісні, але дорожчі вітчизняні вироби. Серед експортних товарів галузі також сири, горілка, пиво, цигарки.

Завдяки експортному потенціалу харчова промисловість України стає привабливою для іноземних інвесторів. Галузь виходить на 2-ге місце (після металургії) за обсягами прямих іноземних інвестицій. 2010 на харчові підприємства України надійшло 1 858,7 млн дол. прямих іноземних інвестицій. До 2012 включно харчопереробний сектор також посідав 2-ге місце за обсягами реалізованої продукції (після металургії). Від 2013 його частка зросла та вийшла на перше місце (2013 — 19,2 %; 2016 — 21,6 %). Після вступу України до Світової організації торгівлі (2008) та підписання Угоди про асоціацію з країнами ЄС сучасна харчова промисловість вимушена конкурувати із дешевшою продукцією сусідніх країн.

2014 у харчовій промисловості України працювало 22 тис. підприємств, які повністю забезпечили потреби внутрішнього ринку. Разом з тим від кінця 2013 харчова промисловість постала перед проблемою втрати великого сегменту історично сформованого ринку збуту. Після введеного Росією ембарго значно знизився експорт українських сирів (зі 120 млн дол. у 2014 до 35 млн дол. у 2015), хліба та хлібобулочних виробів.

Упродовж 2010–2016 тривало спадання обсягів виробництва основних видів харчових продуктів: соків фруктових та овочевих — на 40,5 %; м’яса яловичини й телятини — на 31,6 %; кондвиробів — на 27,8 %; виробів макаронних — на 26,5 %; борошна — на 20,8 %; ковбасних виробів — на 15,5 %; напоїв: горілки — на 59,2 %, пива солодового — на 40,7 %, напоїв безалкогольних — на 20,2 % тощо. Разом зі скороченням виробництва зменшувалася кількість підприємств: з 6551 до 5104 (на кінець 2016) та кількість осіб, зайнятих у виробництві: з 420 тис. до 314 тис. осіб.

Показники виробництва за окремими видами продуктів, утім, зростали. Це стосується, передусім:

• соняшникової олії, виробництво якої за 2010–2016 зросло на 48 % (від 2 990 тис. т до 4 412 тис. т);
• м’яса свиней — на 61 %ж
• масла вершкового — на 30 %ж
• м’яса птиці — на 28 %$
• молока — на 25 %.

Відновлювалася цукрова галузь, виробництво цукру в 2016 становило 1 997 тис. т (порівняно з 2010 збільшилося на 29 %), діяло 42 цукрових заводи (що, втім, у 4–5 разів менше, ніж за часів найвищого рівня розвитку галузі). Сукупний обсяг експортованої продукції харчової промисловості 2016 досяг 15,3 млрд доларів, зокрема до країн ЄС — на 4,2 млрд дол.

Позитивним явищем 2015 стало значне збільшення експорту до країн Східної Азії, частка яких у загальному обсязі експорту агропродукції сягнула 12 % (зокрема у Китай відправлено продукції на 1,2 млрд дол.).

2016 найбільші обсяги виробництва мали: м. Київ (18,17 %), Вінницька (8,8 %), Київська (7,6 %), Полтавська (7,45 %), Дніпропетровська (7,13 %), Харківська (6,2 %), Черкаська (6,1 %) області. 2016 сім регіонів забезпечували 61,5 % обсягів виробництва харчової промисловості України.

У структурі доходу від продажу харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів за 2016 найбільша частка припадала на дохід від продажу олії та тваринних жирів — 25,9 %, напоїв — 10,7 %, м’яса та м’ясних продуктів — 13,3 %, молочної продукції — 10,5 %, хліба та хлібобулочних виробів — 7,2 %, інших харчових продуктів (цукру, какао, шоколаду, тощо) — 14,9 %.

Від 2018 харчова промисловість України майже на 90 % забезпечує внутрішній ринок продуктами харчування.

На розвиток галузі впливає низка проблем: низька якість управління; недостатнє фінансування; слабкий рівень законодавства; складна економічна, політична та епідеміологічна ситуація, зниження рівня доходів і платоспроможного попиту населення (внаслідок пандемії коронавірусної інекції), ризики скорочення експортно-імпортних операцій через закриття та захист ринків тощо.

Цукрова промисловість

На початку 1990-х цукрова галузь мала величезний виробничий потенціал. В Україні вирощувалося близько 42–48 млн. т цукрового буряка на площі понад 1,6 млн. гектарів, з якого вироблялося 5,0–5,2 млн т цукру. Після 1991 цукрова промисловість з комплексу причин занепала: зі 192 цукрових заводів України у 1998 функціонувало 176, 2000 — 165, 2010 — 73. Добова потужність заводів знизилась із 404,4 тис. т/добу 2000 до 224,6 тис. т/добу 2010. Посівні площі цукрових буряків за цей же період зменшилися майже вдвічі. Кабінет Міністрів ухвалив низку постанов з регулювання ринку цукру та цукрових буряків.

Обсяг виробництва цукру білого кристалічного 2013 зменшився порівняно з 2011 на 51 %. У 2012–2013 маркетинговому році 66,8 % цукру в Україні вироблено за участю 10 найбільших компаній, лідери серед виробників — «Астарта-Київ», «Укрлендфармінг» та «МРІЯ Агрохолдинг». Найбільший обсяг виробництва забезпечили Вінницька (299,1 тис. т) та Полтавська (207,5 тис. т) області. Втратили статус бурякосіючих Сумська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська, Миколаївська, Чернігівська, Житомирська області. За даними асоціації «Укрцукор», потужність працюючих цукрових заводів знизилась 2012 порівняно із 2000 майже на 50 %.

Світовий профіцит цукру в останні три роки суттєво вплинув і на український ринок: на 20 % скоротилися посівні площі під цукровими буряками. Зменшення сировини потягнуло за собою скорочення виробничих потужностей. За результатами 2018–2019 маркетингового року в Україні було виготовлено 1,82 млн т цукру, що на 15 % менше, ніж попереднього. У сезоні працювало 42 цукрових заводи, які переробили 13,6 млн т цукрових буряків. У 2019–2020 маркетинговому році вироблено 1,48 млн т цукру (на 19 % менше). У сезоні працювало 33 заводи, які переробили 9,84 млн т цукрових буряків. Лідирували у виробництві цукру Вінницька (331,9 тис. т), Хмельницька (192,8 тис. т) і Тернопільська (186,4 тис. т) області.

Основні підприємства галузі: Крижопільський цукровий завод (Вінницька обл.) — 2018 встановив галузевий рекорд з кількості цукру, виробленого одним заводом за всю історію цукроваріння в Україні; Гайсинський цукровий завод ТОВ «Продовольча компанія “Зоря Поділля”» (Вінницька обл.); ТзОВ «Радехівський цукор» (Львівська обл.); «Астарта-Київ» ; ТОВ «Укрпромінвест-Агро» тощо.

Виробники цукру 1997 заснували Національну асоціацію цукровиків України, на 2021 Асоціація налічує 67 членів.

Борошномельно-круп’яна промисловість

Підприємства галузі переробляють зернову сировину й виробляють соціально-необхідні види продукції: борошно та крупи. Розвиток борошномельно-круп’яної промисловості — основа продовольчої безпеки країни; щорічна потреба у продовольчому зерні, зокрема для виробництва хліба та хлібобулочних виробів, оцінюється у 5,7–7 млн т. В Україні склалася така структура споживання зерна: пшениця — 80 %, жито — 7 %, гречка — 5 %, рис і кукурудза — бл. 3 %, інші зернові та зернобобові культури — бл. 4 %. Основним напрямом продовольчої переробки у сегменті пшениці є виробництво борошна, а в сегменті ячменю — виробництво круп. Основним видом борошна, яке виготовляється в Україні, є пшеничне — 92 %, на житнє припадає близько 7 %, кукурудзяне — 1 %.

Підприємства галузі розміщені як у районах сировини, так і в місцях споживання, діють у всіх великих, середніх і малих містах. Найбільші центри — міста Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль. Значні обсяги круп виробляють на підприємствах Черкаської, Харківської, Київської та Дніпропетровської областей. Особливістю є концентрація основних виробничих потужностей на великих підприємствах і водночас наявність великої кількості малих підприємств різних форм власності (сукупна потужність яких забезпечує 10 % потреб вітчизняного ринку).

Загальна кількість підприємств скорочується; відбувається укрупнення та поглинання підприємств великими холдингами із замкненою системою виробництва. Так, виробництво борошна (70 % ринку) контролюють бл. 60 крупних виробників, які входять до складу українських фінансово-промислових груп та вертикально інтегрованих агрохолдингів. Саме агропромислові холдинги працюють найефективніше, з найвищими показниками прибутковості та рентабельності.

За 2010–2017 кількість підприємств борошномельної промисловості зменшилась на 30 % (2017 функціонували 682 підприємства), але обсяг реалізованої ними продукції (у грошовій формі) зріс практично у 2,5 раза. Десять компаній — лідерів ринку 2018 виробили понад 50 % від загального виробництва борошна в Україні.

На 2020 провідні виробники борошна в Україні:

• ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» (входить до ТОВ «Укрпромінвест-Агро»);
• ТОВ «Столичний млин» (м. Київ); ТОВ «Дніпромлин»;
• ТОВ КВФ «Рома» (м. Первомайський, Харківська обл.);
• ТОВ «Хмельницьк-Млин» (Хмельницька обл.);
• ПАТ «Кролевецький комбінат хлібопродуктів»;
• ДП «Новопокровський комбінат хлібопродуктів»;
• ТОВ «Енліль» (м. Харків);
• ТОВ «Рівне-Борошно».

Більшість провідних підприємств зорієнтовані на експорт своєї продукції. Наприклад, ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» експортує свою продукцію у 15 країн світу, ТОВ «Столичний млин» експортує до Туреччини, ОАЕ, Ємену, Греції, Лівану, Грузії, Великої Британії, Венесуели тощо.

Виробництво борошна в Україні характеризує загальна тенденція до зниження. За 2006–2016 обсяги виробництва борошна впали на 20 %. У 2015–2016 маркетинговому році вироблено 2,6 млн т усіх видів борошна (97 % припадало на пшеничне); а в 2018–2019 — 1,667 млн т. Середньомісячний показник виробництва борошна в липні — січні 2020–2021 маркетингового року становив 114,2 тис. т; у січні 2021 в Україні було вироблено 84,9 тис. т борошна, що є абсолютним місячним мінімумом з 1999.

Для підтримки українських виробників борошна, круп та інших продуктів переробки зернових 2013 створено галузеве громадське об’єднання Борошномельний союз України.

Олійно-жирова промисловість

Галузь виробляє рослинну олію для споживання населенням (соняшникову, оливкову, кукурудзяну тощо), а також олію, що використовується у виробництві кондитерських і хлібобулочних виробів, маргарину, майонезу, консервів та інших продуктів харчування. Продукція галузі (олія та маргарин) входить до складу споживчого кошику. Олійно-жирова галузь за багатьма показниками є лідером не лише агропромислового комплексу, а й усієї економіки України. За останніх років галузь демонструє одні з найвищих темпів зростання виробництва продукції, характеризується значними обсягами експорту, рентабельністю, посідає одне з провідних місць у формуванні внутрішнього ринку продовольства та структурі валютних надходжень, є однією з бюджетоформуючих галузей.

Як вихідну сировину галузь використовує насіння олійних культур. Найпоширенішими олійними культурами в Україні є соняшник, соя, ріпак, льон, гірчиця. Країна займає провідні позиції на світовому ринку з виробництва соняшникової олії, є лідером з її експорту.

Завдяки ефективній протекціоністській політиці з боку держави олійно-жирова промисловість швидко вийшла з кризового стану, який переживала у 1997–1998. 1999 Верховна Рада ухвалила закон, що встановлював мито (23 %) на експорт насіння соняшнику. Це стимулювало внутрішню переробку сировини; за наступні 20 років збудовано 64 переробних підприємства олійної галузі, з них — 48 олієекстракційних заводів. Найвища концентрація підприємств галузі у Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Харківській, Дніпропетровській, Херсонської та Одеських областях.

Стає трендом виробництво високоолеїнової олії та поглиблення переробки, експорт рафінованої та дезодорованої олії. Споруджено 16 терміналів у 6 портах, елеваторні комплекси. Щорічно збільшується виробництво олійних культур, зростають переробні потужності підприємств. Галузь вирізняє енергонезалежність. Лушпиння використовують як альтернативний вид палива, усі галузеві заводи переведені на опалення вторсировиною, надлишки лушпиння експортуються до ЄС.

Частка виробництва олійно-жирової продукції в загальній структурі обсягу виробництва за 2019 р., у % Найбільші виробники олійно-жирової продукції в Україні:

За підсумками 2018–2019 маркетингового року галузь виробила 6,4 млн т соняшникової олії, на експорт поставлено 6 млн т (при загальносвітовому обсягу ринку соняшникової олії 10 млн т.). Україна зайняла 60 % цього ринку, вітчизняна соняшникова олія продається до 124 країн світу. Основні споживачі — Індія (понад 2 млн т), країни ЄС (1,6 млн т), Китай (700 тис. т). У 2019–2020 маркетинговому році олійно-жирова галузь України забезпечила зростання виробництва: олії соняшникової нерафінованої — на 10,2 %; соняшникового шроту — на 2,8 %; олії ріпакової — на 27 %; олії соняшникової рафінованої — на 26,5 %; маргпродукції та жирів спецпризначення — на 3,1 %; соусів (включно з майонезом) — на 5,7 %.

Реалізація експортного потенціалу галузі сприятиме розвитку національної економіки, ефективній інтеграції у світовий економічний простір.

Хлібопекарська промисловість

В Україні хліб і хлібобулочні вироби є доступними харчовими продуктами, асортимент виробів різноманітний і постійно розширюється. Потреба населення в хлібі та хлібобулочних виробах, яка визначена нормою споживання, забезпечується в повному обсязі. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 11.10.2016 «Про затвердження наборів продуктів харчування» норма споживання хліба для працездатного населення становить 101 кг на 1 особу в рік.

Виробництвом хліба займаються спеціалізовані підприємства — хлібокомбінати та хлібозаводи, що випускають масову продукцію. Через специфіку товару його збут обмежений радіусом 150–200 км. В асортименті переважає хліб пшеничний, його частка становить 41,9 % ринку, хліб житньо-пшеничний і пшенично-житній — 31,7 %, вироби булочні — 24,8 %, хліб житній — 1,1 %, інші види хліба — 0,6 % ринку.

Ринок хлібопродуктів, як і за радянських часів, має розгалужене територіальне й регіональне охоплення — хлібопекарські підприємства функціонують в усіх областях України. Великі промислові потужності хлібозаводів розташовані переважно у передмістях Києва, Харкова та ін., що сприяє підвищенню зайнятості населення сільських територій й розширенню географії постачання основної продукції галузі (хліба нетривалого зберігання) на відстань до 150–200 км. У галузі зайнято біля 35 тис. осіб.

Структура операторів ринку хліба й хлібобулочних виробів диверсифікована. Частка промислового виробництва продукції не перевищує 40 %. Близько 50−60 % припадає на приватні міні-пекарні та пекарні торговельної мережі, бл. 7−12 % — на цехи підприємств громадського та швидкого харчування. Однією з головних проблем промислового виробництва хліба є тінізація галузі. Значна частка продукції, що випікається супермаркетами і міні-пекарнями, не обраховується державною статистикою.

2001 загальне виробництво хліба зменшилось проти 1990 у 3 рази. (2,46 млн т проти 7,4 млн т). Фізичні обсяги промислового виробництва за 2010−2017 зменшилися в 1,7 раза (до 1050 тис. т), однак за цей період на 75,4 % підвищилися вартісні обсяги їх реалізації (до 17,1 млрд грн).

Оскільки хліб входить до продуктів харчування, що формують споживчий кошик, до 01.07.2017 здійснювалося державне регулювання ціни на соціальні сорти хліба (через встановлення граничного розміру торгової націнки до оптової ціни виробника у розмірі 15 % та граничних норм рентабельності у розмірі 5 % для виробників хліба та хлібобулочної продукції). Контроль за дотриманням цін здійснювала Держслужба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Після скасування державного регулювання цін 2017 з’явилися ознаки активізації розвитку галузі. За даними Держстату України, на кінець 2017 ціна на хліб з борошна першого сорту зросла на 22,8 % (до 13,30 грн), житньо-пшеничний — на 25,5 % (до 13,0 грн). Попри підвищення цін, хліб в Україні залишається найдешевшим серед ін. країн світу, хоча низка позицій собівартості виробництва перебувають на рівні світових цін. 2019 обсяги реалізації хліба, хлібобулочних та борошняних виробів у вартісному виразі становили 37 543,9 млн грн., що на 10,4 % більше, ніж у 2018. Попри позитивну динаміку вартісних показників, виробництво хліба та хлібобулочних виробів нетривалого зберігання щорічно скорочується.

Від 18.05.2020 і до завершення карантину набрала чинності постанова уряду про регулювання роздрібних цін шляхом декларування зміни ціни на продукцію соціальної значущості більш ніж на 5 %. Виробництво хліба та хлібобулочних виробів в Україні в січні — лютому 2021 становило 122,8 тис. т, що на 7,4 % менше, ніж за аналогічний період 2020.

Юридично транснаціональні компанії відсутні на хлібному ринку, однак їхня продукція присутня у торговельних мережах у вигляді імпортованих заморожених напівфабрикатів. Основні вітчизняні виробники галузі:

• ТОВ «Кулиничі» (10 спеціалізованих хлібопекарських комплексів в Харківський, Київській, Полтавській областях потужністю 650 т хлібобулочних виробів на добу);
• ПрАТ «Київхліб» (9 виробничих майданчиків у м. Києві та Київській обл. потужністю понад 400 т);
• ПАТ «Холдингова компанія “Хлібні інвестиції”» (6 підприємств у Івано-Франківській, Волинській, Черновецькій, Київській та Житомирській областях — ТМ «Цар Хліб», ТМ «Майстерня смакоти», «Чанта» тощо);
• ПрАТ «Концерн “Хлібпром”» (5 переробних підприємств у Львівській та Вінницькій областях потужністю 200 т);
• Група компаній «HD-Group» (до складу якої входять підприємства з зернопереробки, заводи з виробництва хлібобулочних та борошняних кондитерських виробів у Запорізький та Чернівецькій областях потужністю 200 т на добу, ТМ «Хлібодар»;
• підприємства Дніпропетровської, Черкаської, Миколаївської та Чернігівської областей потужністю 10 тис. т, ТМ «Формула смаку»).

Смаки споживачів України урізноманітнюються, що впливає на асортимент хлібобулочної продукції: поряд із класикою, зростає попит на французькі круасани, вірменський лаваш, італійську чіабату й темні житні хліби, характерні для країн Північної Європи.

Молочна промисловість

До складу молокопереробного комплексу входить виробництво, заготівля, переробка та реалізація молочної продукції. Молокопереробна галузь включає такі групи виробництва: маслоробне, сироварне, виробництво продукції з незбираного молока (пастеризоване молоко, сметана, кисломолочні продукти тощо) і молококонсервне виробництво. Основними факторами, які зумовлюють географічне розміщення підприємств галузі, є наявність сировинної бази та ринку збуту готової продукції.

Більшість існуючих натепер молокозаводів створювались ще в період до 1990, за умов гарантованого планового надходження сировини при відносно дешевих матеріальних та енергоресурсах. Після розпаду СРСР в Україні залишилось понад 600 підприємств молочної галузі. Основні показники галузі за 30 років незалежності переважно негативні, кількість переробних підприємств скоротилася втричі. Станом на кінець 2019 функціонували 192 підприємства. Виробництво молока впало до 6,5 млн т, переробка молока — до 3,8 млн т, продукції з незбираного молока — до 1,1 млн т (у 1990 х було 6,4 млн т), сиру — до 128,6 тис. т, згущеного молока — до 74,5 тис. т, споживання молока на душу населення — до 185 кг на рік (у 1990-х — 373 кг). Дефіцит молокопродуктів становить майже 1 млн т. За підсумками перших двох місяців 2021 виробництво молока в Україні зменшилося майже на 5 % у порівнянні з відповідним періодом минулого року.

Якщо у 1991–1995 Україна посідала 6 е місце за обсягами виробництва молока у світі (після США, Росії, Німеччини, Індії та Франції), то в 2020 потрапила на 32 е місце у рейтингу. Ціни на молоко в Україні є одними з найвищих у Європі, що не на користь потенційним можливостям експорту.

Обсяги імпорту щороку зростають (з 2018 імпорт молочних продуктів зріс на 278 %), тоді як обсяги продажу за кордон постійно скорочуються. З 2019 експорт зменшився на 20 %, а за окремими позиціями — критично. Так, експорт сухого незбираного молока зменшився на 74 %, вершкового масла — на 45 %, молочного жиру — на 49 %. Зменшення експорту зумовлено, зокрема, суттєвою залежністю українського молочного ринку до 2014 від Російської Федерації (майже 98 % зовнішнього товарообігу припадало на торгівлю з Росією). Припинення експорту до РФ особливо відчутно позначилося на виробництві та збуті твердого сиру. 2019 року 74,19 % українського експорту сирів припало на Казахстан і Республіку Молдову.

У 2019 72,74 % виробництва молочної продукції забезпечували п’ять областей України: Вінницька (36,80 % від загального обсягу), Дніпропетровська, Житомирська, Київська та Полтавська. Найбільшими виробниками молочної галузі є: ПрАТ «Вінницький молочний завод “Roshen”», Група компаній «Терра Фуд», АТ «Молочний альянс», ТОВ «Люстдорф», АТ «Данон Україна», ПрАТ «Вім-Білль-Дан Україна», ДП «Лакталіс Україна», Група «Альянс», ПрАТ «Комбінат Придніпровський», ПрАТ «Тернопільський молокозавод». Серед лідерів-виробників молочної продукції є не лише українські компанії, а й транснаціональні. 10 найбільших виробників молочної продукції в Україні забезпечують половину сукупного молочного ринку.

За останні п’ять років майже вдвічі зросла кількість підприємств, які виробляють органічне молоко та молокопродукти. На 2020 зареєстровано бл. 300 органічних господарств. Серед найбільших виробників — ТОВ «Органік Мілк», ПрАТ «ЕтноПродукт», ТОВ «Старий Порицьк», ТОВ «Полісся-Інвест», які використовують повний цикл органічного виробництва.

Попри те, що вітчизняний молокопродуктовий комплекс значно відстає від аналогів у розвинених країнах світу, Україна володіє високим потенціалом і всіма необхідними ресурсами для успішного розвитку молочної галузі.

М’ясопереробна промисловість

М’ясопереробні підприємства є одними з основних у харчовій галузі України, їхня продукція становить значну частку раціону харчування. Галузь виробляє широкий асортимент продукції: м’ясні продукти, ковбасні вироби, м’ясні консерви, напівфабрикати тощо.

М’ясо і м’ясопродукти

На ринку м’яса і м’ясопродуктів працює понад 150 м’ясопереробних підприємств (м’ясокомбінатів), понад 3 тис. приватних цехів, кілька десятків птахофабрик. Після 2010 зростають обсяги виробництва м’ясної сировини — охолодженої та замороженої яловичини та телятини, свинини, баранини та козлятини, м’яса птиці, конини. На локальних ринках м’ясопродуктів діють здебільшого невеликі виробники, обсяги виробництва яких не перевищують 10 т м’яса та м’ясопродуктів на добу.

Так, виробництво яловичини 2016 становило 76,1 тис. т на рік (що на 7,6 % більше, ніж у 2015), у 2017 — 78,8 тис. т, у 2019 — 61,8 тис. т (що на 20 % менше, ніж у 2018). Виробництво свинини має схожу тенденцію з домінуванням спадної динаміки. Натомість виробництво курятини щороку демонструє сталу тенденцію до зростання: 2016 збільшилося на 5,7 % (з 866,3 тис. т до 915,9 тис. т), 2017 — на 5,8 %, 2018 — на 8,7 %.

Ковбасні вироби

На вітчизняному ринку ковбасних виробів функціонує бл. 300 підприємств. Більшість розташовано на території Харківської, Київської, Дніпропетровської, Миколаївської, Рівненської, Вінницької та Львівської областей. Майже 50 % ринку займають великі компанії, серед яких — ТДВ «М’ясокомбінат “Ятрань”», М’ясна фабрика «Алан», ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат», ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» (ТМ «М’ясна гільдія»). Серед лідерів галузі також: TOB «АПКІнвест»; TOB «Дружба народів» (Група «Миронівський хлібопродукт»; ТМ «Наша Ряба», «Qualiko», «Легко!», «Бащинський», «Ukrainian Chicken» тощо); ПАТ «Кременчукм’ясо»; ТОВ «М’ясна фабрика “Фаворит плюс”» і ТOB «М’ясокомбінат “Ювілейний”»; ПрАТ «Український бекон» та інші. Близько 20 % ринку охоплюють регіональні виробники та бл. 30 % — дрібні.

Виробництво ковбас в Україні 2016 становило 471,1 тис. т, у 2017 виготовлено на 5,9 % більше, у наступні роки темпи зростання виробництва ковбасних виробів дещо знизилися. За структурою намітилася тенденція до переходу від виробництва копчених та в’ялених ковбас до дешевших варених та виготовлених із субпродуктів. 2015 частка дешевих ковбас становила 83,6 % від загального обсягу виробництва, 2018 — 84,4 %, а 2019 — 84,7 %. На переорієнтацію підприємств уплинули зростання закупівельних цін на м’ясо та зниження купівельної спроможності споживачів.

2016 Україною експортовано у 3,5 раза більше ковбасних виробів, ніж у 2015. У 2018 продано за кордон у 1,5 раза більше, а в 2019 — на 10 % більше. Темпи зростання імпорту ковбасних виробів ще більші: так, 2017 імпорт збільшився на 30 % проти минулого року, 2018 — на 33 % (хоча імпорт не впливає помітно на розвиток вітчизняних підприємств).

2019 провідні виробники м’ясної продукції заснували галузеве об’єднання — Асоціацію м’ясної галузі.

Кондитерська промисловість

Кондитерська продукція поділяється на три групи:

1. борошняні кондитерські вироби (торти, тістечка, сухарі, бісквіти, вафлі, печиво тощо);
2. шоколадні (плитки шоколаду, батончики, шоколадні цукерки та ін. вироби з додаванням какао);
3. цукристі (ірис, зефір, карамель, східні солодощі, желейні цукерки, пастила тощо).

За показниками 2018 борошняна кондитерська продукція в Україні посіла перше місце за рівнем споживання (10,5 кг на душу населення на рік), шоколадна — 2-ге (6,4 кг), цукриста — 3-тє (5,1 кг). Серед кондитерських виробів найбільшою популярністю у споживачів користуються борошняні (46 %), шоколад та какао-вмісні продукти (43,0 %), найменшою — цукристі без какао (11 %).

До 2013 виробництво українських підприємств перевищувало 900 тис. т кондвиробів. У 2016 спостерігався значний спад обсягів виробництва; за даними Держкомстату в 2017, виготовлено менше 700 тис. т продукції.

2018 у різних регіонах України діяло понад 100 кондитерських підприємств. Зокрема, на українському ринку кондитерських товарів функціонують кілька великих світових концернів — американські «Western NIS Enterprise Fund» (концерн «АВК»), «Kraft Foods» (ПАТ «Крафт Фудз Україна» — тростянецька кондитерська фабрика «Україна» з ТМ «Корона») і «Sigma Bleizer» (ПАТ «Полтавакондитер»); швейцарська «Nestle» (ПАТ Львівська кондитерська фірма «Світоч»), «Trilini International» (ПАТ кондитерська фабрика «Харків’янка»). Інші фабрики і компанії в більшості належать колективам підприємств і українським інвесторам. Це Кондитерська корпорація «Roshen», ПАТ ВО «Конті», Черкаська бісквітна фабрика ООО «Світ Ласощів» тощо. Попри зменшення обсягів виробництва, компанії «Roshen», «АВК», «Конті» входять у топ-100 виробників кондитерської продукції у світі.

Українські виробники експортують свою продукцію за кордон. Основними покупцями українських шоколадних виробів виступали Молдова, Казахстан, Білорусія, Грузія, РФ, Азербайджан, Румунія, Болгарія, Польща тощо. Основними постачальниками продукції кондитерської галузі в Україну стали Німеччина, Польща, Туреччина, Нідерланди, Болгарія тощо. 2016 було імпортовано понад 40 тис. т кондитерських виробів, а з листопада 2019 по січень 2020 частка імпортованих солодощів збільшилась майже вдвічі.

Кондитерська галузь України має передумови для успішного розвитку і високої конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках. Якість продукції вітчизняних підприємств за багатьма параметрами здатна конкурувати з іноземною. Перевагами українських виробників є ціна на продукцію, забезпеченість основною сировиною тощо.

Овочеконсервна промисловість

Основна продукція галузі: сушені, солені, квашені, свіжоморожені овочі, картопля, гриби, овочеві та грибні консерви, екстракти, соки тощо. Підприємства галузі займаються первинною переробкою і зберіганням овочів, картоплі та грибів. Проте фактор сезонності роботи знижує їх інвестиційну привабливість. З усіх видів продукції в Україні переважає виробництво соків та консервованих овочів.

У секторі консервування овочів та фруктів в Україні працює 335 підприємств, де зайнято бл. 19 тис. осіб. Українська консервна промисловість має великі виробничі потужності, проте існують проблеми недостатнього забезпечення сировиною та слабкої матеріально-технічної бази. Фактичний рівень споживання консервної продукції — 8,6 умовних банок за 48,8 необхідних (за розрахунками МОЗ), тобто виконання норми становить 17,6 %. За даними Держкомстату України, у період 2011–2016 відбулося зниження виробництва майже з усіх видів консервованих продуктів.

Частка галузі переробки овочів і фруктів у ВВП України становить близько 0,3 %. Овочеконсервні підприємства 2016 виробили консервованої овочевої продукції в обсязі 136 т, що на 8,95 % менше в порівнянні з 2011 В Україні представлені консерви як з місцевих овочів, так й імпортні. У традиційних преференціях українців лідирують огірки, помідори, капуста, квасоля, горошок і кукурудза. Серед популярних консервів, що не випускаються в Україні, — оливки та маслини.

Провідні серед овочеконсервних підприємств України:

• ЗАТ «Чумак», яке тримає лідерство з виробництва томатних консервів;
• компанія «Верес» — грибів;
• ЗАТ «Ніжинський консервний завод» — огірків;
• ВАТ «Волинь-Холдинг» — кетчупів;
• Білоцерківський, Кам’янець-Подільський, Бродовський, Бережанський, Богуславський консервні заводи спеціалізуються на виробництві консервованого зеленого горошку.

Серед значних виробників ТОВ «Консервний завод “УНІВЕР”», ЗАТ «Крафт», СП «Микаленд». Консервні підприємства значною мірою залежать від обсягів вирощування овочевої сировини; для забезпечення випуску якісної продукції окремі з них мають власну сировинну базу. Так, компанія «Верес» вирощує овочі на площі 7 тис. га, має комплекс з вирощування шампіньйонів, з 2002 на 100 % забезпечує власне виробництво зеленим горошком і кукурудзою.

Серед виробників соків ТОВ «Сандора» (Миколаївська обл.) — безумовний лідер, що контролює 47 % сокового ринку. Найвідоміші бренди: «Сандора Ексклюзив», «Сандора Морс», «Сандора Мультиактив», «Сандора Класика», «Садочок», «Дар». СП «Вітмарк-Україна» (Одеська обл.) охоплює 23 % ринку, найвідоміші бренди: «Джаффа», «Соковита» та «Чудо Чадо». ЗАО «Ерлан» з ТМ «Соки Біола» (Дніпропетровська область) — бл. 20 %. Локальні центри виробництва соків розташовані у центрі та на заході України. Спільна частка продукції компаній «Рідна марка» (Київська обл.), «Вінніфрут» (Вінницька обл.) та «Нідан +» (Закарпаття) становить бл. 7 %.

Ринок переробки овочів розвинений в Україні недостатньо. Заморожені та сушені овочі займають лише бл. 5 %. Трохи більше йде на виробництво консервів — здебільшого за рахунок наявності великих експортоорієнтованих виробництв. З 2016 українська продукція вперше вийшла на ринки Норвегії, Португалії та Сербії. Найбільше імпортували українську консервацію Сінгапур — 3,5 т на 4,3 тис. дол. і Чехія — 404,5 т на 249,6 тис. дол. Загальний експорт консервованих овочів і плодів з України 2016 зріс на 8 %.

За результатами 2019 в Україні було виготовлено: 4 287 т консервованої квасолі, 11 750 т консервованого гороху, 107 967 т томатної пасти, 14 550 т консервованої кукурудзи, 26 907 т консервованих овочів, фруктів, горіхів та грибів, 53 110 т джему, мармеладу, пюре, желе, повидла та конфітюру.

Таблиця. Експорт продукції овочеконсервної промисловості у 2019 р.

Тип продукції	Всього, тис. т	Країни Європи, тис. т	Країни СНД,тис. т	Країни Азії,тис. т	Країни Америки,тис. т
Консервовані овочі та плоди без додавання оцту	6,55	3,82	1,83	0,49	0,41
Консервовані томати	59,29	40,64	4,07	13,46	1,12
Варення, джеми, мармелад	3,07	0,47	1,97	0,51	0,12
Інші консервовані плоди	9,44	1,27	7,05	1,06	0,06

Чинниками успішної діяльності овочеконсервних підприємств у сучасних ринкових умовах є розвиток всесезонних напрямків виробництва та реалізації продукції; вертикальна інтеграція у напрямку співпраці з сыльськогосподарськими підприємствами чи фермерськими господарствами або створення власної сировинної бази.

Виноробна промисловість

Промисловість включає усі види діяльності, пов’язані з виробництвом та переробкою винограду, а саме: виноградарство (вирощування винограду технічних сортів, призначених для промислової переробки); первинне виноробство (виробництво виноматеріалів з винограду); вторинне виноробство (переробка виноматеріалів у вино).

Виробництво винограду в Україні зосереджено в таких регіонах, як АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська та Закарпатська області. Вирощуванням займаються спеціалізовані с/г підприємства, які часто тісно інтегровані із заводами первинного виноробства. На початку 1990-х в Україні було понад 150 тис. га виноградників, з них збирали в середньому по 650 тис. т винограду. До 1995 площа виноградників скоротилася на 20 тис. га, більшість з них мали вік понад 15–20 років. 2013, до окупації Криму, цей показник становив 75,1 тис. га. Після окупації Криму втрачено бл. 40 % виноградників, що зумовило дефіцит виноматеріалів. За останні десять років обсяги виробництва вина в Україні впали вдвічі.

Виноробна промисловість України представлена підприємствами первинного та вторинного виноробства. Виноматеріали переважно виробляють з сортів винограду: Ркацителі, Аліготе, Совіньйон зелений, Каберне-Совіньйон, Фетяска біла, Рислінг рейнський, Сухолиманський білий, Бастардо магарачський, Мерло, Кокур білий, Одеський чорний, Трамінер рожевий, Сапераві, Шардоне, сортів груп Ізабелла, Мускат, Піно. Після 2010 багато підприємств первинного виноробства почали самостійно виробляти вино.

У 2018 Україна зібрала 467,6 тис. т винограду, урожай збільшився проти 2017 на 58 тис. т (14,2 %). Зросло виробництво виноградного вина — 6 768 тис. дал (на 1,5 %), бренді — 2 268,9 тис. дал (на 5,3 %; офіційні дані Держстату України з 2014 подаються без урахування АР Крим). Збільшилося також виробництво коньячних виноматеріалів: за підсумками 2018 їх виробництво становило 4 990,2 тис. дал (проти 3 985,4 тис. дал у 2017), тобто зросло на 25,2 %; виноматеріалів для шампанських та ігристих вин — до 5 079,2 тис. дал, або на 2 %; для столових вин — до 9 279,1 тис. дал, або на 7,2 %. Водночас суттєвого скорочення зазнало виробництво виноматеріалів для кріплених вин — 279,9 тис. дал, зменшилося на 33,2 %.

Серед великих виногосподарств — Болградський виноробний завод, Виноробня «Вина Гулієвих», Виноробне господарство князя Н. П. Трубецького, ТОВ «Винхол Оксамитне», ТОВ «Промислово-торговельна компанія Шабо», АТ «Коблево», Виноробня «Колоніст», Виноробня «Маркіз де Лакарен», Виноробний комплекс «Шато Чизай», Виноробня «Cotnar» тощо. Однак більшість виноробів та виноградарів занепокоєні збереженням галузі в умовах кризи. Спостерігається значне скорочення площ виноградних насаджень, падіння валового збору винограду та його переробки. За даними Держстату, скоротилося виробництво ігристих і тихих вин — відповідно на 21 % та 7 % (до 2,7 млн та 6,7 млн декалітра); намітилася тенденція зростання імпорту.

Перспективи галузі

Стабільний та ефективний розвиток харчових підприємств, конкурентоздатних на світовому ринку, потребує розвитку агропромислового комплексу, модернізації технічного оснащення, інвестицій та забезпечення сировинною базою; якісного оновлення інфраструктури, адаптованої до вітчизняних та європейських реалій. Відповідність світовим стандартам може бути досягнута лише завдяки переходу галузі на інноваційну модель розвитку та впровадженню сучасних технологій виробництва.

Література

1. Гринько Т. В., Лесів І. Г. Проблеми та перспективи розвитку підприємств кондитерської промисловості України // Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Економіка і управління. 2020. Т. 31 (70). № 2. С. 171–177.
2. Заїнчковський А. О., Сичевський М. П. Стан і перспективи розвитку підприємств харчової та переробної промисловості України // Вісник соціально-економічних досліджень. 2011. № 2. С. 22–26.
3. Купчак П. М. Харчова промисловість України в умовахактивізації інтеграційних та глобалізаційних процесів. Київ : Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, 2009. 152 с.
4. Манойленко О. В., Жадан Т. А. Місце і роль олійно-жирової галузі в національній економіці України // Проблеми економіки. 2013. № 1. С. 49–56.
5. Маркіна І. А., Большакова Є. Л. Особливості функціонування та тенденції розвитку ринку м’яса та м’ясної продукції в Україні // Український журнал прикладної економіки. 2019. Т. 4. № 4. С. 119–128.
6. Новойтенко І. В., Слободян Н. Я., Малиновський В. В. Перспективи розвитку харчової промисловості в Україні // Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. Вип. 11. С. 454–460.
7. Панасенко Н. Л. Аналіз динаміки показників виробництва цукру в Україні та аналітичні прогнози його розвитку // Технологический аудит и резервы производства. 2015. № 1/7 (21). С. 23–28.
8. Пашнюк Л. О. Харчова промисловість України: стан, тенденції та перспективи розвитку // Економічний часосис ХХІ. 2012. № 9–10. С. 60–63.
9. Пилипенко О. Є. Розвиток харчової промисловості України // Наукові праці Національного університету харчових технологій. 2017. Т. 23. № 3. С. 15–25.
10. Поддєрьогін А. М., Корнилюк А. В. Інновації та їх фінансове забезпечення в харчовій промисловості України // Фінанси України. 2009. № 11 (168). С. 94–100.
11. Римар О. Г., Мазуркевич І. О. Проблеми та перспективи розвитку харчової промисловості України // Економіка та держава. 2021. № 3. С. 66–70.
12. Рожко З. П., Струс Л. А., Чеснік Н. М. Конкурентоспроможність українських підприємств молочної промисло вості на міжнародному ринку // Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Економіка і управління. 2019. Т. 30 (69). № 2. С. 61–66.
13. Семенко О. Г. Аналіз розвитку харчової промисловості України // Економічний вісник університету. 2017. Вип. 33 (1). С. 168–182.
14. Семенчук І. М., Мала К. Ю. Шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості // Агросвіт. 2019. № 4. С. 56–61.
15. Семко Т., Власенко І. Олійно-жирова галузь України: виклики та потенціал розвитку // Товари і ринки. 2019. № 3. С. 50–59.
16. Сичевський М. П., Васильченко О. М., Коваленко О. В. Хлібопекарська галузь України: тенденції та проблеми її розвитку // Економіка АПК. 2018. № 5. С. 14–23.
17. Сичевський М. П. Харчова промисловість як основа продовольчої безпеки та розвитку держави. Київ : Аграрна наука, 2019. 388 с.
18. Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
19. Хрип’юк В. І. Харчова промисловість України: ретроспективний аналіз та сучасні проблеми розвитку // Економіка АПК. 2018. № 9. С. 77–86.
20. Юрченко А. Ю. Особливості функціонування та інноваційного розвитку борошномельних підприємств на продовольчому ринку України // Економіка та управління підприємствами. 2017. № 11. С. 344–348.
21. Якимчук Т. В. Стан і перспективи розвитку підприємств харчової промисловості України // Актуальні проблеми економіки. 2010. № 4 (106). С. 162–168.

Див. також

Україна

Хрономаркери економічного розвитку незалежної України

Національне господарство України

Національне господарство України: етапи розвитку

Національне господарство України: основні галузі

Екологія в Україні

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Україна: харчова промисловість // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Україна: харчова промисловість (дата звернення: 29.04.2024).