Екологія в Україні
Зміст
Екологічна політика
Головні екологічні проблеми, які дедалі частіше виникають в Україні, відображено в стратегії державної екологічної політики України. Найважливішими серед них є забруднення повітря, погіршення якості водних ресурсів, деградація земель, утилізація твердих побутових відходів, зміни клімату, втрата біологічного різноманіття, проблеми здоров’я людини, пов’язані з чинниками екологічного ризику.
Стратегічною метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану довкілля України шляхом поетапного досягнення її цілей, гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.
Досягнення стратегічної мети й цілей національної екологічної політики, виконання завдань регулюється законами України «Про стратегічну екологічну оцінку» (2018, редакція 2020), «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» (2019) тощо. В останньому окреслені мета, засади, принципи та інструменти державної екологічної політики. Цілями названо формування в суспільстві екологічних цінностей і засад сталого споживання та виробництва; забезпечення сталого розвитку природно-ресурсного потенціалу України; забезпечення інтеграції екологічної політики у процес прийняття рішень щодо соціально-економічного розвитку України; зниження екологічних ризиків для мінімізації їх впливу на екосистеми, соціально-економічний розвиток і здоров’я населення; удосконалення й розвиток державної системи природоохоронного управління.
Реалізація регіональної екологічної політики передбачає затвердження програм охорони навколишнього природного середовища на рівні областей. Природоохоронні програми містять заходи, спрямовані на розв’язання проблем у сфері охорони довкілля, поліпшення його стану, реалізацію ефективної природоохоронної політики на регіональному рівні.
Забруднення атмосферного повітря
Антропогенне й техногенне навантаження на атмосферне повітря в Україні перевищує відповідні показники розвинених країн світу в кілька разів. Основними забруднювачами залишаються підприємства добувної та переробної промисловості, постачання електроенергії, газу, пари й кондиційованого повітря, викиди забруднювальних речовин яких становлять понад 90 % від загального обсягу. У розрізі видів економічної діяльності найбільша частка таких викидів припадає на постачання електроенергії, газу й води.
Серед населених пунктів найбільшого антропогенного навантаження (понад 100 тис. т забруднювальних речовин) зазнали міста Бурштин, Кам’янське, Курахове, Кривий Ріг, Маріуполь. Основними хімічними компонентами, що потрапили в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, є оксид вуглецю, діоксид сірки та інші сполуки сірки, метан тощо. З-поміж токсичних сполук, що виділялись у повітря за експлуатації пересувних джерел забруднення — оксид вуглецю, діоксид азоту, неметанові леткі органічні сполуки.
Погіршення якості водних ресурсів
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Водокористування здійснюється нераціонально, унаслідок чого зростають непродуктивні витрати води, об’єм придатних до використання водних ресурсів постійно зменшується через забруднення і виснаження. Питне водопостачання майже на 80 % здійснюється з поверхневих джерел, 20 % — з підземних. Серед проблем виділяють природний дефіцит водних ресурсів; нерівномірний їх розподіл територією та в часі; виснаження через великі обсяги водозабору для господарських потреб; значні обсяги забруднення, що надходить у поверхневі водойми; надмірне регулювання річкового стоку, яке спричинює додаткові втрати води на випаровування, уповільнення водообміну, погіршення якості води й деградацію русел. Значна частина водних об’єктів України характеризується суттєвим ступенем забруднення і низькою якістю води.
Основними причинами забруднення поверхневих вод є скид забруднених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об’єкти та через систему міської каналізації, а також надходження до водних об’єктів забруднювальних речовин за поверхневого стоку води із забудованих територій та сільськогосподарських угідь.
Скидання зворотних вод у поверхневі водні об’єкти, млн м3
Негативний вплив на водні об’єкти здійснюють скиди забруднюючих речовин підприємствами промисловості та комунального господарства, а також стоки сільськогосподарських угідь і територій, зайнятих сміттєзвалищами. Із загального обсягу скинутих у водні об’єкти стічних вод забруднені становлять майже 20 %, нормативно-очищені — понад 20 %, нормативночисті без очистки — понад 55 %, шахто-кар’єрні води — майже 3 % щороку.
У територіальному розрізі найбільше забруднених стічних вод скидається у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Львівській, Сумській областях і в м. Києві.
У галузевому розрізі найбільшими забруднювачами за обсягами скидів забруднених стічних вод є підприємства житлово-комунальної галузі, промисловості (чорної металургії та хімічної промисловості), сільського господарства. Разом зі стічними водами до поверхневих водних об’єктів скидають щороку тисячі тонн завислих речовин, нафтопродуктів, азотних сполук, діючих речовин синтетичних прально-мийних засобів, заліза, фосфатів тощо.
У басейновому розрізі найбільші об’єми потрапляють у басейн р. Дніпра, басейн Приазов’я, басейни річок Сіверського Дінця, Західного Бугу, Дністра, Дунаю, Південного Бугу. На якість поверхневих вод негативно впливає також скид шахтних і кар’єрних вод, які скидаються практично без очищення.
Доступні для широкого використання водні ресурси формуються здебільшого в басейнах річок Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного й Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я. Питання водозабезпечення населення і галузей економіки в Україні вирішується шляхом регулювання стоку й перерозподілу його протягом року й навіть декількох років. Більша частина зарегульованого стоку в Україні припадає на водосховища Дніпровського каскаду. Для забезпечення водою маловодних регіонів України збудовані канали й великі водоводи. Найбільший обсяг перерозподілу стоку здійснюється за рахунок води р. Дніпра.
Транскордонний моніторинг стану поверхневих вод, відповідно до міждержавних угод про співробітництво на транскордонних водних об’єктах, щорічно проводить Державне агентство водних ресурсів України. Основними забруднювачами у всіх транскордонних створах є природні біогенні елементи: гумінові, органічні та азотні сполуки, залізо. Ці речовини надходять із заболочених територій водозбору річок. В останні роки якість води в пунктах спостережень відповідає категорії «слабко забруднені» (переважають сполуки важких металів і азоту, феноли, сульфати, нафтопродукти).
Головними чинниками забруднення підземних вод в Україні є комунальні стоки, стоки тваринницьких комплексів, мінеральні добрива, продукти агрохімії, свинець, марганець, нафтопродукти. Осередки забруднення пов’язані з районами концентрації підприємств промислового виробництва й населення (Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області), а також районами концентрації підприємств аграрного виробництва, що застосовують мінеральні й органічні добрива, пестициди (Черкаська, Миколаївська, Херсонська, Одеська області). Забруднення підземних вод експлуатаційних водоносних горизонтів виражене зростанням мінералізації, загальної жорсткості, підвищеного вмісту сполук групи азоту, марганцю, літію, свинцю тощо. Найбільші за об’ємами забрудненням — осередки в Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Вінницькій, Хмельницькій областях.
Поводження з відходами
Управління відходами регулюється згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2017 «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року». Проблема відходів масштабна, головними причинами її виникнення є домінування в національній економіці ресурсоємних багатовідходних технологій та відсутність ефективного управління відходами. Це призводить до значного негативного впливу на довкілля (забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, знищення популяцій тварин і рослин, деградації ґрунтів, необхідності вилучення великих за площею земельних ділянок тощо), а також здоров’я населення. Об’єкти накопичення відходів, зокрема спеціально відведені полігони для їх видалення чи захоронення, несанкціоновані сміттєзвалища перетворюються на потенційно небезпечні зони екологічних катастроф через невідповідність нормам безпеки. Зокрема, понад 20 % полігонів і звалищ твердих побутових відходів перевантажені або не відповідають нормам екологічної безпеки. Із загального обсягу понад 98 % припадає на відходи, утворені внаслідок економічної діяльності підприємств та організацій, решта — від домогосподарств.
За даними державної статистичної звітності, на 2020 у спеціально відведених місцях чи об’єктах та на території підприємств країни накопичилося майже 16 млрд т відходів. Більшість загальних обсягів накопичення становлять відходи первинного гірничого і збагачувального циклу — розкривні і шахтні породи, шлами, інші продукти збагачення корисних копалин, які у вигляді териконів, відвалів, шламосховищ були накопичені в попередні роки. Характерна висока територіальна концентрація в гірничовидобувних регіонах. Фактичні обсяги накопичених відходів у багатьох регіонах країни перевищують відображені у звітності, оскільки збанкрутілі та неактивні підприємства, які раніше накопичили значні обсяги відходів, не залучені до державних статистичних спостережень. Основним способом поводження з побутовими відходами залишається вивезення й захоронення. Для України, на відміну від європейських держав, є характерним низький рівень перероблення й утилізації твердих побутових відходів. Утилізація здійснюється на сміттєспалювальному заводі в м. Києві, за допомогою двох сміттєспалювальних установок у м. Харкові та однієї в м. Люботині.
В Україні структура утворення відходів пов’язана із сировинною орієнтацією економіки. Найбільша кількість відходів утворюється на підприємствах гірничо-металургійної, вугільної, хімічної промисловості та енергетики тощо. Переважають малонебезпечні мінеральні відходи ІV класу небезпеки (2018 — 351 706,5 тис. т.), відходи І класу небезпеки найменші (1,7 тис. т).
Обсяги утворення мінеральних відходів разом із відходами від днопоглиблювальних робіт становлять майже 82 %, решту становлять такі основні категорії відходів: відходи згоряння — 3,86 %, відходи рослинного походження — 2,2 %, змішані та недиференційовані матеріали — 2,5 %, інші — до 10 %.
Найбільшого техногенного навантаження зазнають промислово розвинені регіони. Максимум відходів продукують Дніпропетровська, Кіровоградська, Донецька й Полтавська області (усі — понад 90 %). За розрахунку відходів на квадратний кілометр території — це, відповідно, Дніпропетровська, Кіровоградська, Донецька, Полтавська області та м. Київ. Найменші показники питомого утворення відходів — у Херсонській, Закарпатській та Житомирській областях. Обсяги утворення відходів у розрахунку на одну особу перевищують 1 тис. т у Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській, Миколаївській та Вінницькій областях. Найменша кількість відходів — у Закарпатській області.
Втрата біологічного різноманіття
Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України. Серед поширених в Україні видів 1409 занесені до червоних списків Міжнародного союзу охорони природи, з яких 187 (13,3 %) — під загрозою зникнення. До видів із негативною динамікою чисельності популяцій належать усі осетрові риби, камбала калкан, морська свиня, зубр, лось. Однією з основних загроз біорізноманіттю є різні види господарської діяльності людини, які призводять до знищення природних осередків існування видів флори й фауни або такого рівня забруднення довкілля, за якого відновлення рослинного і тваринного світу сповільнюється чи припиняється. Йдеться про серйозні загрози для екосистем, життя і здоров’я людини.
Основними загрозами біорізноманіттю всіх структурних елементів екологічної мережі України є антропогенні чинники, віднесені до трьох груп: *пряме фізичне знищення (полювання, рибальство, вирубування, заліснення корінних трав’яних типів рослинності, перевипасання, пожежі, цілеспрямоване випалювання, розорювання, розробка кар’єрів, рекреація, урбанізація);
- зміна природних середовищ (заліснення, резерватні сукцесії, фрагментація екотопів, модифікація місцезростань);
- забруднення (біологічне, антропогенне).
Зміни, що відбуваються через забруднення води і поєднаної з ним антропогенної евтрофікації водойм, призводять до зникнення рідкісних видів рослин і тварин і заміщення їх видами широкої екологічної амплітуди. До чинників негативного впливу на біологічне різноманіття, зокрема в дніпровських водосховищах, належить зміна гідрологічного режиму: відбувається скорочення оселищ реофільних видів, спостерігається нестабільність рівневого режиму, особливо в період нересту та інкубації ікри.
Аграрне перетворення значної частини природних трав’яних екосистем призвело до масштабного порушення їхньої структури, фрагментації, руйнування. Зменшення біорізноманіття внаслідок фрагментації спричинює зростання залежності від екологічних чинників, зменшує можливість підтримання сталої життєдіяльності, зумовлює істотні кількісні та якісні зміни цих екосистем. Припинення викошування або випасання призводить до порушення ходу і спрямованості сукцесій, що сприяє перетворенню трав’яних фітоценозів на чагарникові та лісові угруповання. Перевипасання зумовлює віддалення трав’яних угруповань від природного стану, зниження видового багатства, продуктивності, подекуди ерозію ґрунтів. Заліснення степових фітоценозів призводить до формування лісових культур з аборигенних і неаборигенних видів, що спричинює деградацію зональних угруповань.
Пожежі призводять до збіднення видового складу, спрощення структури і фрагментації угруповань, закріпленні таких моделей розвитку, за яких відтворення фітоценозів, зокрема раритетних, стає майже неможливим.
Через вирубування лісів в Україні суттєво зменшуються площі природних лісових екосистем. Природні раритетні фітоценози трансформуються в похідні угруповання зі зміненою структурою деревостану. Вирубування цінних дерев спричинює розбалансування вікової і ценотичної структури цих лісів, зменшення їхньої продуктивності, послаблення біологічної стійкості до шкідників і кліматичних аномалій. Для запобігання втратам біологічного різноманіття в Україні заборонено безконтрольне випалювання сухої рослинності, використання низки знарядь лову в мисливстві та рибальстві, розорювання місць мешкання диких тварин, знищення дуплистих дерев, законодавчо закріплено «сезон тиші» у період масового розмноження диких тварин. Для збереження ландшафтного різноманіття України необхідно збільшувати площу природно-заповідного фонду.
Зміни клімату
Це одна з основних проблем світового розвитку з потенційно серйозними загрозами для глобальної економіки й міжнародної безпеки внаслідок підвищення прямих і непрямих ризиків, пов’язаних з енергетичною безпекою, забезпеченням продовольством і питною водою, стабільним існуванням екосистем, ризиків для здоров’я і життя населення. З огляду на загрози в другій половині 20 ст., ООН ініціювала глобальне співробітництво щодо протидії та адаптації до зміни клімату. Законодавчою базою такого співробітництва є Рамкова конвенція ООН про зміну клімату та протоколи до неї. 1997 Україна стала стороною конвенції, а також підписала (1999) та ратифікувала (2004) Кіотський протокол. Основні зусилля спрямовані на зниження викидів парникових газів та їх поглинання. Україна також підписала (2015) та однією з перших ратифікувала (2016) Паризьку угоду, якою визначені зобов’язання країн у скороченні викидів парникових газів та передбачені заходи щодо адаптації до кліматичних змін.
Україна належить до країн із середнім рівнем вразливості до зміни клімату, що останніми десятиліттями дедалі виразніше дається взнаки. Скорочується тривалість зимових періодів, частішають тривалі періоди бездощів’я, посух, інших погодних аномалій (суховіїв, злив, паводків, вітроломів, снігових бур тощо).
Зміна клімату в Україні зумовлена циркуляцією, яка діє в Атлантико-Європейському секторі. Додатні та від’ємні відхилення температури від «норми» спричинені синоптичними процесами, характерними для такого типу циркуляції. У першому десятилітті 21 ст. еталон синоптичних процесів був пов’язаний із великою областю високого тиску субтропічного походження над Європою, через це, вірогідно, взимку і влітку спостерігалося підвищення температурного й посушливого режиму. В Україні причиною потепління, поряд із природним чинником, є глобальний парниковий ефект. Основні джерела викидів парникових газів — енергетика, промисловість, сільське й лісове господарства, інші види землекористування, поводження з відходами.
Економічний спад, що спостерігається в Україні протягом років незалежності, негативно позначається на об’ємах промислового виробництва, проте позитивно впливає на довкілля, оскільки пов’язаний зі зниженням обсягу викидів парникових газів. Згідно з положеннями Кіотського протоколу, дозволений обсяг викидів парникових газів України у 2020 становить 76 % від рівня 1990. За Паризькою угодою Україна визначила національний внесок зі скорочення або обмеження викидів парникових газів до 60 % від рівня 1990 до 2030 Виконання міжнародних зобов’язань залишається пріоритетом державної політики. 2016 затверджено Концепцію реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030.
Глобальний антропогенний чинник, коли найбільший вплив на клімат має збільшення концентрації парникових газів та кількості викидів аерозолів в атмосферу, реалізується через циркуляцію повітря; регіональний формується довготривалим веденням господарської діяльності. Найсуттєвіший вплив на клімат України має урбанізація. Згідно з оцінками фахівців, місто з населенням 1 млн осіб щодня виробляє 25 тис. т діоксиду вуглецю; викидів тепла й парникових газів достатньо, щоби змінити місцеву циркуляцію атмосфери. На глобальному рівні цей вплив незначний, але загалом змінює умови життєдіяльності людей. Понад половину від загальної кількості викидів діоксиду вуглецю і метану здійснюють Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області.
Зміна клімату тягне за собою не лише згубні наслідки для довкілля, але й низку загроз, пов’язаних із реалізацією принципів і умов сталого розвитку. Попри всі масштабні міжнародні та національні кліматичні ініціативи останніх десятиліть, лише протягом 2011–2015 глобальна середньорічна температура приземного шару атмосфери року зросла на 0,2 °С; в Україні впродовж останнього десятиріччя — на 0,6 °С. За останнє століття потепління прискорило танення льодовиків, унаслідок чого рівень Світового океану зріс майже на 20 см, ці темпи прискорюються. Підняття рівня Світового океану передусім загрожує затопленням прибережних територій багатьох країн світу, зокрема це може стосуватися і України. Прогнозована втрата берегової території суші до 2100 становить понад 600 тис. га. Політика протидії зміні клімату в Україні спрямована на мінімізацію викидів парникових газів шляхом низьковуглецевого розвитку економіки. Реалізація політики адаптації до змін клімату пов’язана з посиленням системи раннього оповіщення та реагування на небезпечні природні явища, стихійні лиха, прямо чи опосередковано спричинені кліматичними процесами.
Деградація ґрунтів
Серед головних причин погіршення якості ґрунтового покриву — розораність, ерозія, засолення, осолонцювання, підтоплення зрошуваних, переосушених і перезволожених земель, підвищення кислотності ґрунтів, руйнування їхньої структури. Надмірна розораність спричинює порушення екологічного балансу, вираженого певним співвідношенням між сільськогосподарськими угіддями і природними екосистемами (лісами, луками, болотами, водоймами тощо). Це позначається не лише на стійкості агроландшафтів, але й зумовлює значне техногенне навантаження на ґрунтовий покрив.
Середньорічний обсяг забруднення токсичними промисловими викидами в Україні сягає 1,9 млрд т, включно зі стічними водами, газоподібними пиловими викидами. Дотепер у багатьох регіонах України не розв’язано питання утилізації стічних дренажних вод, забруднених залишками добрив, отрутохімікатами й радіонуклідами. У пробах ґрунту окремих промислових зон уміст важких металів часто в 5–10 разів перевищує гранично допустимі концентрації, що має наслідком погіршення фізико-хімічних властивостей і біологічної активності ґрунту, посилення деградаційних процесів, виникнення окиснення. У сільськогосподарській продукції, вирощеній на забруднених ґрунтах, накопичуються токсини; знижується врожайність зернових культур на 20–30 %, кормових — 23–28 %, плодових — 15– 20 %; соняшнику — 15–25 %, овочів — 25–30 %.
Провідною серед деградаційних процесів є ерозія ґрунтів, яка є найголовнішим чинником зниження продуктивності земельних ресурсів. В Україні загальна площа угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, становить 13,4 млн га (32 %), разом із 10,6 млн га орних земель. У складі еродованих земель — 4,5 млн га із середньо- та сильнозмитими ґрунтами, з них 68 тис. га — повністю втратили гумусний горизонт. Найбільше еродовані ґрунти поширені на орних землях Вінницької, Луганської, Донецької, Одеської, Чернівецької, Тернопільської областей. Середньорічний змив ґрунтів тут становить 24,5–27,8 т/га (допустиме значення 2,5–3,7 т/га). Площа слабкозмитих ґрунтів у складі орних земель за останні 30 років зросла на 30 %, середньо- і сильнозмитих — на 25 %, з них у Степу — на 14,1 %, Лісостепу — на 18,2 %, Поліссі — на 30,5 %. Щороку площа еродованих земель зростає на 70–80 тис. га.
Унаслідок ерозійних процесів з усієї площі сільськогосподарських угідь за рік у середньому змивається до 500 млн т родючого ґрунту, який містить до 24 млн т гумусу, 0,964 млн т азоту, 0,678 млн т фосфору, 9,4 млн т калію. У перерахунку на органічні добрива такий склад змиву відповідає 320–330 млн т добрив. Еколого-економічні збитки внаслідок ерозії перевищують 9 млрд грн. Втрати продукції землеробства від ерозії, за експериментальними оцінками, перевищують 9–12 млн т зернових одиниць на рік. За яружної ерозії в Україні виникло 600 тис. ярів, загальна площа еродованих ярами земель становить 157 тис. га, разом із прияружними землями — 796,3 тис. га. Вітрової ерозії зазнають понад 6 млн га земель, у роки з пиловими бурями — до 20 млн га.
Унаслідок неефективної меліорації та експлуатації цих земель 43,2 % території з осушувальною мережею мають підвищену кислотність, 7,6 % — засолені, 10,7 % — перезволожені, 12,8 % — заболочені, 18,4 % — схильні до вітрової, а 4 % — до водної ерозії. Деградують і втрачають родючість зрошувані землі: 14 % від загальної площі поливних земель зазнають іригаційної ерозії, 5 % — перезволожені, 7,7 % — мають ґрунти з підвищеною кислотністю, близько 30 % — солонцюваті та засолені.
В Україні понад 1 млн га земель підлягають консервації, з них 368,5 тис. га — деградовані, 463,3тис. га — малопродуктивні, 34,0 тис. га — техногенно забруднені землі. Рекультивації потребують 143,7 тис. га порушених земель, поліпшення — 294,6 тис. га малопродуктивних угідь, захисту від ерозії — 8,5 тис. га земель сільськогосподарського призначення. Для захисту ґрунтового покриву необхідно збудувати 460 протиерозійних гідротехнічних споруд: 125 водоскидних споруд, 137 протиерозійних ставків, 198 споруд терасування схилів. Основні положення щодо охорони, відтворення й підвищення родючості ґрунтів, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву визначено Законом України «Про охорону земель» (2003, редакція від 2021).
Джерела
- Базове дослідження стану та напрямів розвитку екологічної політики України та перспектив посилення участі організацій громадянського суспільства у розробці та впровадженні політик, дружніх до довкілля. Аналітичний звіт. Київ : [б. в.], 2019. 117 с.
- Довкілля України за 2018 рік: Статистичний збірник / За ред. О. М. Прокопенка. Київ : Державна служба статистики України, 2019. 214 с. URL: http://www.ukrstat. gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/11/Zb_dovk_2018. pdf
- Екологічні паспорти регіонів за 2019 рік // Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. URL: https://mepr.gov.ua/news/35913.html
- Інформаційний щорічник щодо активізації небезпечних екзогенних геологічних процесів за даними моніторингу ЕГП. Київ : Державна служба геології та надр України ; Державне науково-виробниче підприємство «Державний інформаційний геологічний фонд України», 2020. 104 с.
- Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 1992 року // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/995_030/print1361280240144740
- Лісове господарство України. Київ : Державне агентство лісових ресурсів України, 2019. 51 с.
- Лісовий кодекс України № 3852-XII від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 17. Ст. 99. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12?find=1&text= %F2%E2%E0%F0%E8%ED#w112
- Мінеральні ресурси України. Київ : Державне наукововиробниче підприємство «Державний інформаційний геологічний фонд україни», 2018. 270 с.
- Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2018 році. Київ : Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, 2018. 483 с.
- Національна стратегія управління відходами в Україні до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 820-р від 8 листопада 2017 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820- 2017-%D1%80
- Оцінка екологічної шкоди та пріоритети відновлення довкілля на Сході України. Київ : ВАІТЕ, 2017. 88 с.
- Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року: Закон України № 2697-VIII від 28 лютого 2019 р. // Відомості Верховної Ради. 2019. № 16. Ст. 70. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/2697-19#Text
- Про охорону земель: Закон України № 962-IV від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 39. Ст. 349. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962- 15#Text
- Про природно-заповідний фонд України: Закон України № 2456-ХІІ від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 34. Ст. 502. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12
- Про Червону книгу України: Закону України № 3055-III від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради Укра їни. 2002. № 30. Ст. 20. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/3055-14#Text
- Цілі Сталого Розвитку: Україна. Національна доповідь 2017. Київ : Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, 2017. 176 с.
Література
- Водна стратегія України на період до 2025 року (наукові основи) / За ред. М. І. Ромащенка, М. А. Хвесика, Ю. О. Михайлова. Київ : Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, 2015. 46 с.
- Гураль-Сверлова Н. В., Гураль Р. І. Визначник наземних молюсків України. Львів : Національний науковоприродничий музей НАН України, 2012. 216 с.
- Дідух Я. П., Плюта П. Г., Протопопова В. В. та ін. Екофлора України : в 6 т. / Ред. Я. П. Дідух. Київ : Фітосоціоцентр, 2000. Т. 1. 284 с.
- Енциклопедія мігруючих видів диких тварин України / За заг. ред. А. М. Полуди. Київ : [б. в.], 2018. 694 с.
- Ена А. В. Природная флора Крымского полуострова. Симферополь : Н.Орiанда, 2012. 232 с.
- Зелена книга України / За ред. Я. П. Дідуха. Київ : Альтерпрес, 2009. 448 с.
- Клімат України / За ред. В. М. Ліпінського, В. А. Дячука, В. М. Бабіченко. Київ : Видавництво Раєвського, 2003. 343 с.
- Козак В. Т. Комахи України. 2-ге вид., випр. і допов. Тернопіль : Підручники і посібники, 2014. 175 с.
- Кройтор Р. В. Археозоологічний комплекс з поселення Уч-Баш // Археологія. 2012. № 1. С. 71–82.
- Куцоконь Ю., Квач Ю. Українські назви міног і риб фауни України для наукового вжитку // Біологічні студії. 2012. Т. 6. № 2. С. 199–220.
- Мінарченко В. М. Лікарські судинні рослини України (медичне та ресурсне значення). Київ : Фітосоціоцентр, 2005. 323 с.
- Парниковий ефект і зміни клімату в Україні: оцінки та наслідки / За ред. В. І. Лялька. Київ : Наукова думка, 2015. 283 с.
- Писанець Є., Кукушкін О. Земноводні Криму. Київ : Національний науково-природничий музей НАН України, 2016. 320 с.
- Потіха А. Проблема видобутку бурштину: сучасний стан та перспективи вирішення // Україна: події, факти, коментарі. 2016. № 5. С. 36–44.
- Руденко Л. Г., Голубцов О. Г., Чехній В. М. та ін. Методологія і практика оцінювання території України для заповідання. Київ : Наукова думка, 2020. 232 с.
- Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Анотований список українських наукових назв птахів фауни України (з характеристикою статусу видів). Київ; Львів : [б. в.], 2007. 112 с.
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України: польовий визначник. Київ : Українське товариство охорони птахів, 2002. 416 с.
- Філіпович В. Є. Оперативний контроль поширення нелегального видобутку бурштину та оцінка збитків, заподіяних державі, за матеріалами багатозональної космічної зйомки // Екологічна безпека та природокористування. 2015. № 4 (20). С. 91–97.
- Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона / За заг. ред. Т. Л. Андрієнко. Київ : Фітосоціоцентр, 2006. 316 с.
- Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я. П. Дідуха. Київ : Глобалконсалтинг, 2009. 900 с.
- Червона книга України. Тваринний світ / За заг. ред. І. А. Акімова. Київ : Глобалконсалтинг, 2009. 624 с.
Див. також
Хрономаркери економічного розвитку незалежної України
Національне господарство України
Національне господарство України: основні галузі
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Зав’ялова Л. В. Екологія в Україні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Екологія в Україні (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
