Франц Фердинанд
Франц Фердина́нд Карл Лю́двіг Йо́сиф Марі́я фон Га́бсбург ерцгерцог д’Есте (нім. Erzherzog Franz Ferdinand Carl Ludwig Joseph Maria von Österreich-Este; 18.12.1863, м. Грац, тепер Австрія ― 28.06.1914, м. Сараєво, тепер Боснія і Герцеговина; похований 04.07.1914, замок Артштеттен, тепер Австрія) ― ерцгерцог, від 1896 спадкоємець імперської влади Австро-Угорщини, вбивство якого пришвидшило початок Першої світової війни.
|
Франц Фердинанд | |
|---|---|
| Народження | 1863 |
| Місце народження | Грац |
| Смерть | 1914 |
| Місце смерті | Сараєво |
| Напрями діяльності | політика, дипломатія, військова справа |
Зміст
Походження й ранні роки
Батько – ерцгерцог Карл Людвіг Австрійський (1833–1896; тепер Австрія) ― був братом імператора Австрії та короля Угорщини Франца Йосифа І. За заведеними в Габсбургів правилами успадкування престолу був третім у монархічній ієрархії. 1867 в Мексиці стратили одного з можливих спадкоємців Фердинанда Максиміліана (1832; тепер Австрія ― 1867; Мексика) ― молодшого брата імператора.
Після самогубства 1889 кронпринца Рудольфа (1858–1889; тепер Австрія) престолонаступником вважали Карла Людвіга Австрійського, котрий відмовився від своїх прав на синову користь. Франц Фердинанд обрав традиційну для ерцгерцога сферу діяльності ― військову. 1875 його зарахували в армію.
Діяльність
Значну частину військової служби провів в Угорщині як командир 9-го гусарського полку, що дислокувався на заході країни. 1875 успадкував величезні статки свого далекого родича герцога Моденського Франца V Габсбурга д’Есте (1819; тепер Італія ― 1875; тепер Австрія), зокрема нерухомість, цінні колекції зброї, антикваріату й живопису. Став найбагатшою з-поміж Габсбургів людиною після імператора, що забезпечило певну матеріальну незалежність від монарха. Був обізнаним поціновувачем антикваріату, прихильником полювання й садівництва.
1892–1893 здійснив навколосвітню подорож, яку описав у книжці «Щоденник моєї навколосвітньої подорожі. 1892–1893» (нім. «Tagebuch meiner Reise um die Erde»; 1895). У 1890-ті хвороба (туберкульоз) не раз загрожувала смертю, але ерцгерцог зміг її подолати. Перше дипломатичне відрядження як наступник престолу здійснив 1891 в м. Санкт-Петербург для передання імп. Олександру ІІІ особистого листа від Франца Йосифа І. Російський цар нагородив Франца Фердинанда орденом Андрія Первозваного, дав звання генерал-майора російської армії та призначив шефом 26 полку Бузьких драгунів.
1894 став генерал-майором австрійської армії. Займався проблемами армії та флоту. Із 1898 ― заступник головнокомандувача армії.
28.07.1900 одружився з С. Хотек (1868; тепер Німеччина ― 1914; тепер Боснія і Герцеговина). Імператор погодився на морганатичний шлюб після тривалих роздумів і умовлянь, лише за умови підписання Акту зречення. Згідно з документом графиня Хотек і їхні майбутні діти не ставали членами габсбурзької династії, не мали права користуватися привілеями та не отримували права престолонаступництва.
1905 в замку Бельведер у Празі було створено військову канцелярію ерцгерцога, яка стала другою за важливістю після імператорської. Франц Фердинанд вважав армію опорою монархії та державності. З 1906 співпрацював з енергійним військовим реформатором, у роки війни фактичним командувачем збройних сил імперії, Ф. К. фон Гетцендорфом (1852; тепер Австрія ― 1925; тепер Німеччина). Їх зближувала спільна переконаність у необхідності модернізації австро-угорської армії, яка технічно значно відставала від армій інших держав Європи. Очільником «партії війни» Франц Фердинанд не був.
1913 став генерал-інспектором збройних сил Австро-Угорщини. Був прихильником поширеної на той час ідеї «майбутнього на воді» та «гонки дредноутів». Завдяки йому було створено новий флот, технічний рівень якого, зокрема артилерійського та мінного озброєння, відповідав тодішнім вимогам. Однак витрати Австро-Угорщини на армію та флот з-поміж шістки найбільших держав Європи напередодні Першої світової війни були найнижчими.
28.06.1914 Франц-Фердинанд і С. Хотек приїхали в м. Сараєво, де ерцгерцог як головний інспектор армії мав бути присутнім на маневрах 15-го і 16-го армійських корпусів.
Конспіративна організація «Молода Боснія» («Млада Босна») підготувала замах на спадкоємця, вважаючи, що це стане важливим кроком до об’єднання південних слов’ян у єдину державу. Один зі змовників ― Г. Принцип (1894; тепер Боснія і Герцеговина ― 1918; тепер Чехія) ― смертельно поранив подружжя.
Погляди
Одним із перших серед Габсбургів дійшов висновку про необхідність зміни специфічної та застарілої системи державно-адміністративного устрою Австро-Угорщини. Поділ дуалістичної держави на Цислейтанію і Транслейтанію створював відповідно німцям і угорцям перевагу в кожній її частині, хоч більшість населення становили слов’яни. Вважав, що компроміс 1867 між Австрією й Угорщиною надавав надмір прав і привілеїв Угорщині, а політику її лідерів несправедливою щодо інших народів Транслейтанії та небезпечною для Австро-Угорщини.
Обстоював думку про перебудову державної системи імперії та ліквідації привілейованого статусу Угорщини. Одним із можливих варіантів такої перебудови мала стати федералізація імперії за збереження монархії. Країну мали поділити на 15 рівноправних областей. Проєкт передбачав надання неісторичним народам (тим, що не мали в минулому власної державності) гарантії проти насильницької мадяризації.
Франца Фердинанда приваблювала ідея ліквідації особливого статуту Угорщини. Водночас він побоювався надмірного дроблення Цислейтанії, а тому відкидав ідею «цілковитої автономії» та наполягав на обмеженні прав автономій не лише у військовій сфері, а й в економіці та митній політиці на користь імперської єдності та централізації.
1903–1909 схилявся до ідеї триалізму ― відновлення єдиноцентристської імперії у складі автономних одиниць: Австрії, Угорщини та Югославії (Хорватії, Боснії і Герцеговини, Далмації, Примор’я з Трієстом).
1910–1911 створив коло радників із науковців, високопосадовців, генералів і журналістів для розпрацювання проєкту реформ, які планував здійснити після вступу на престол. Передбачав запровадження загального виборчого права в Угорщині, завдяки якому національні меншини дістали б можливість делегувати своїх представників до угорського парламенту і таким чином радикально змінити його склад.
Не відкидав ідеї застосування силових дій проти супротивників демократичного варіанту перебудови багатонаціональної імперії. Одним із варіантів «триалізації» монархії бачив надання Чехії у складі імперії статусу, аналогічного угорському, або ж створення за її участі королівства, до якого приєднали би південних слов’ян.
Вважав, що державною мовою і мовою міжнаціонального спілкування в імперії Габсбургів мала залишатися німецька. Але був рішучим супротивником німецького націоналізму і переконаним прихильником австрійського патріотизму, який би об’єднав усі національності імперії.
Оцінки
Реформи Франца Фердинанда щодо розширення права нетитульних народів імперії, насамперед, слов’янських, не відповідали планам Росії і Сербії. У Белграді спадкоємця розцінювали як головну зовнішню перешкоду в досягнені великосербських планів. Хоч він був одним із небагатьох керівників Австро-Угорщини, які виступали проти антисербських акцій і знищення сусідньої держави, та вимагав за жодних обставин не анексувати (див. Анексія) жодного квадратного метра її території. Був також противником анексії Боснії та Герцеговини. Балканські війни 1912–1913 оцінював як спробу Сербії вийти до Адріатичного моря і засуджував участь багатьох офіцерів королівської сербської армії в таємних просербських організаціях.
У Росії Франца Фердинанда характеризували як затятого мілітариста, очільника «воєнної партії», ворога слов’янства та самої Росії, ініціатора війни проти Сербії. Хоч ерцгерцог ще після першої дипломатичної поїздки (1891) в цю країну твердив, що відносини з Російською імперією мають бути основною ланкою австрійською зовнішньої політики. Заперечував зближення з Німеччиною, яке б нехтувало інтересами Росії. Був переконаний, що суперництво Відня й Петербурга на Балканах є вкрай небезпечним для австрійсько-російських відносин.
Нагороди
Франц Фердинанд мав численні нагороди, переважно протокольні та памʼятні. Зокрема: орден Золотого руна (1878); королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест (1893); хрест «За військові заслуги» 3-го класу з діамантами (усі ― Австро-Угорщина); орден Чорного орла з ланцюгом; золотий хрест «За військові заслуги» (обидва ― Королівство Пруссія); ордени Андрія Первозванного; Святого Олександра Невського; Святої Анни 1-го ступеня (усі ― Російська імперія); орден Святого Губерта (1895; Королівство Баварія); Вищий ордени Святого Благовіщення (1891); Святих Маврикія та Лазаря (1891); Корони Італії (1891; усі ― Королівство Італія); орден Святого Гробу Господнього в Єрусалимі (Ватикан); ордени Кароля І, Зірки Румунії (Королівство Румунія); ордени Лазні (1901), Підв’язки (1902), медаль діамант. ювілею королеви Вікторії (1897; усі ― Британська імперія); ордени Вірності (1908), Бертольда І (1908; обидва ― Велике герцогство Баден); орден Хризантеми з ланцюгом (1893; Япон. імперія); орден Карлоса ІІІ (1906; Іспанія); орден Слона (1908; Данія); орден Білого орла (Сербія) та ін.
Праці
- Tagebuch meiner Reise um die Erde. 1892–1893 : in 2 bd. Wien, 1895–1896.
Література
- Czernin O. Im Weltkriege. Berlin–Wien : Ullstein und Co., 1919. XI+428 S.
- Fay S. Origins of the World War : in 2 vol. New York, 1928.
- Richardson S. R. Jr. Influence, Power, and the Policy Process: The Case of Franz Ferdinand, 1906–1914 // The Historical Journal. 1974. Vol. 17. No. 2. P. 417–434.
- Павленко О. В. Панславизм. Концепция панславизма в славистических исследованиях // Славяноведение. 1998. № 6.
- Herre F. Císař František Josef I.: jeho život — jeho doba. Praha, 1998.
- Galandauer J. František Ferdinand d´Este: Následník trůnu. Praha, 2000.
- Буркут І. Г. Сербія і сараєвський замах: політична ціна історичних міфів // Іст. панорама. Спеціальність «Іст.». 2004. Вип. 2.
- Bled J.-P. François-Ferdinand d'Autriche. Paris : Tallandier, 2012. 367 p.
- Hannig A. Franz Ferdinand. Die Biografie. Wien : Amalthea Signum, 2013. 349 S.
- Rahten A. Prestolonaslednikova smrt: Po sledeh slovenskih interpretacij sarajevskega atentata. Cankarjeva založba, Ljubljana 2014. 176 s.
- Tatić D. Austrougarski prijestolonasljednik zalagao se poboljšanje polozaja slavenskih naroda unutar Monarhije. To bi bio slom srpske politike koja nije mogla prezaliti BiH // Magazin za vojnu povijest. 2014. Lipanj. S.10–16.
- Hannig A. Franz Ferdinand, Power and Image // Sarajevo 1914: Sparking the First World War / Ed. by M. Cornwall. London : Bloomsbury Academic, 2020. P. 17–38.
- Buchanan J. My Mission to Russia: And Other Diplomatic Memories. London, 2022.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сухушина О. В. Франц Фердинанд // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Франц Фердинанд (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.04.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
