Климентій Шептицький, архимандрит
Климéнтій (в миру — Шептицький, Казимир Марія; 17.11.1869, с. Прилбичі, тепер Яворівський р-н, Львівська обл., Україна — 01.05.1951, м. Владимир, тепер адм. ц. Владимирської обл., РФ) — церковний і громадський діяч, Апостольський Екзарх католиків східного обряду Великої Росії та Сибіру, архимандрит монахів Студійського уставу, доктор права (з 1892), блаженний Католицької церкви. Брат митрополита Андрея Шептицького.
|
Климентій Шептицький, архимандрит | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Казимир Марія |
| Справжнє прізвище | Шептицький |
| Народження | 17.11.1869 |
| Місце народження | Прилбичі |
| Смерть | 01.05.1951 |
| Місце смерті | Владимир |
| Місце поховання | Князь-Владимирський цвинтар |
| Alma mater | Ягеллонський університет |
| Напрями діяльності | релігія, богослов'я, чернецтво |
| Традиція/школа | Українська греко-католицька церква |
| Відзнака | Праведник народів світу |
Життєпис
Був шостим сином у родині графа Яна Кантія Реміґіана Шептицького (1836–1912) і Софії графині Фредро (1837–1904).
1887 закінчив з відзнакою гімназію Св. Анни в м. Кракові (тепер Польща).
1887–1892 — навчався на правничому відділі Ягеллонського університету в м. Кракові, в Мюнхенському університеті Людвіга та Максиміліана, Інституті політичних досліджень у м. Парижі. 16.07.1892 отримав титул доктора обох прав (світського й канонічного; Iuris Utriusque Doctor) в Ягеллонському університеті.
1893 оселився маєтку в с. Дев’ятниках (тепер Яворівський район, Львівська обл., Україна), який належав бабусі, матері Я. К. Шептицького — Ружі Косецькій. Займався політичною, адвокатською і громадською діяльністю. У с. Дев’ятниках своїм коштом збудував церкву, яку освятив митрополит Андрей Шептицький.
У перші роки 20 ст. активно увійшов у публічну політику, 1900 обраний депутатом до Віденського парламенту, 1901 — членом Державної Ради. 1911 виїхав до абатства бенедиктинців у Бойроні (тепер земля Баден-Вюртемберг, Німеччина), де протягом року випробовував себе у чернецтві. За прикладом брата Андрея повернувся до Церкви східного обряду, вступив до монастиря студитів. Першу згадку про студита брата Климентія (чернече ім’я обрано на честь папи Климента І) датують груднем 1912.
1913 Климентій Шептицький продовжив новіціат у студійській Лаврі св. Йосифа Обручника у с. Кам’яниці (Боснія), де прийняв чернечий постриг. 1914–1917 навчався в єзуїтській колегії Канізіанум (м. Інсбрук, Австрія). 28.08.1915 у м. Крижевцях (Хорватія) був висвячений на священика. По закінченні богословських студій повернувся до м. Львова (1917), де отримав призначення настоятеля монастиря св. Йосифа. Того ж року прийняв малу схиму.
Від 1926 — ігумен Унівської Свято-Успенської лаври Студійського уставу.
17.09.1939 митрополит Андрей Шептицький таємно найменував о. Климентія Апостольським Екзархом на правах Апостольського Адміністратора католиків східного обряду Великої Росії та Сибіру.
Протягом наступних років було репресовано й вбито багатьох членів родини Шептицьких (зокрема братів Леона й Олександра), 1944 помер митрополит Андрей. Його наступник Йосиф Сліпий іменував о. Климентія архимандритом монахів Студійського уставу. У квітні 1945 архим. Климентій увійшов до кола чотирьох можливих адміністраторів Львівської архієпархії при загрозі знищення радянською владою єпископату Української греко-католицької церкви.
30.05.1947 ухвалено постанову про арешт Климентія Шептицького за підозрами у «зраді Батьківщині» та «антирадянській пропаганді й агітації»; 05.06.1947 — його заарештовано під час вечірньої молитви у келії Унівської лаври. Етапований спецконвоєм у внутрішню тюрму МДБ УРСР м. Києва (прибув 04.07.1947). Отримав за вироком 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна («за активну антирадянську діяльність та укриття контрреволюційних банд українських націоналістів»). 10.04.1948 переведений для відбування покарання в тюрму для особливо небезпечних злочинців (т. з. Владимирський централ) м. Владимира.
Помер в камері № 34, 2-го корпусу Владимирського централу. Похований на міському цвинтарі, поруч із в’язницею. Розташування могили достеменно невідомо.
1991 реабілітований.
Діяльність
Покликання Казимира Шептицького до чернечого життя вперше згадано у листах Софії Шептицької 1887.
1900–1906 був послом Галицького сейму, депутатом австрійського парламенту, своїми виступами здобув помітну популярність у політичних колах. У пресі поч. 20 ст. Казимира називають «першим лобістом інтересів Галичини» (див. Лобізм). Предметно цікавився лісництвом, був співавтором «Загального австрійського закону про ліси», автором праць із питань сільського господарства; з грудня 1908 очолив Галицьке лісівниче товариство. Після розпуску парламенту вирішив завершити публічну політичну діяльність.
У міжвоєнне десятиріччя о. Климентій інтенсивно працював в Унівській лаврі, активно допомагав митрополитові Андрею (який з 1929 був прикутим до інвалідного візка) у церковно-адміністративних справах, співпрацював у богословських виданнях. Після створення товариства «Захист ім. Митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт у Львові» (1918), опікувався дітьми-сиротами.
Як ігумен і настоятель присвятив особливу увагу формуванню літургійного дня у студійських монастирях, організації молитовних практик ченців-студитів. Брав участь ув унійних конференціях в м. Пінську (1932, 1933). Був членом Богословського наукового товариства, читав лекції в університеті м. Інсбрука.
У травні 1937 Загальна Рада монахів Свято-Успенської Унівської лаври затвердила укладений братами Шептицькими «Загальний Типікон» (з п’яти частин). Завдяки його зусиллям українське греко-католицьке чернецтво набуло нового рівня розвитку й інституалізації.
09.05.1939 Климентій Шептицький разом із Йосифом Сліпим були прийняті папою Пієм ХІІ. Цього ж року очолив Український католицький інститут церковного з’єдинення ім. Митрополита Рутського у м. Львові. Відіграв важливу роль у житті Львівської митрополії. У роки німецької окупації разом з Андреєм Шептицьким урятував багатьох єврейських дітей, переховуючи їх у студійських монастирях. У грудні 1944 за призначенням митрополита Йосипа Сліпого очолив делегацію на переговорах з органами радянської влади в м. Москві, з метою вручити меморандум та артикулювати потреби католиків східного обряду. Після ув’язнення єпископів УГКЦ (квітень 1945), надіслав наркому В. Молотову протестний лист від духовенства. Останні роки життя на свободі провів у с. Уневі.
Станом на 2020 архівних документів, які б підтверджували факт висвячення Климентія Шептицького на єпископа, не знайдено.
Визнання
1996 о. Климентій Шептицький за порятунок євреїв у період Голокосту отримав звання «Праведник народів світу».
У вересні 2000 на Князь-Владимирському цвинтарі у м. Владимирі монахи-студити Унівської Свято-Успенської лаври встановили кам’яний хрест на символічній могилі архимандрита.
27.06.2001 під час офіційного візиту Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну Климентій Шептицький був беатифікований (див. Беатифікація) у м. Львові.
У м. Львові від 2007 діє греко-католицький храм блаж. Климентія Шептицького.
2008 президент Польщі Л. Качинський нагородив блаженного Климентія Шептицького «Орденом Відродження Польщі» (посмертно).
2011 у с. Прилбичах відкрито пам’ятник братам Шептицьким — митрополиту Андрею й архимандриту Климентію.
2016 Музею народної архітектури та побуту у Львові присвоєно ім’я Климентія Шептицького.
2019, згідно з постановою Верховної Ради, 150-річчя Климентія Шептицького вперше вшановано на державному рівні. Цього ж року в м. Баня-Лука (Боснія та Герцеговина) було встановлено й освячено пам’ятний кам’яний хрест на честь 150-ліття від дня уродин блаж. Климентія Шептицького.
Цитата
Спів’язень Климентія Шептицького по київській тюрмі Роман Новосад:
«Спостерігаючи щоденно поведінку архімандрита, його справжню посвяту Богові, незаперечну відданість вірі своїх предків, любов до свого знедоленого народу, я вже тоді міркував собі, що такі люди повинні бути зачислені в список тих багатьох мучеників, великомучеників, святих, якими заповнений наш церковний календар. Вже тоді я розумів, що мав щастя спілкуватися зі святою людиною.»
Новосад Р. Зустріч і спільне перебування з архімандритом Климентієм Шептицьким в камері внутрішньої тюрми МГБ у Києві в 1948 р. // Архимандрит Климентій (Шептицький). Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. 2001. Випуск 9. С. 79.
Джерела
- Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького та родини (1881–1945 рр.) / Пер. з пол. І. Матковського. Львів : [б. в.], 2017. 224 с.
- Шептицький Ян К. Отець Климентій Шептицький. Життєпис на підставі архівних матеріалів родини Шептицьких. Львів : Свічадо, 2016. 112 с.
Література
- Дмитрух С. Духовне формування монаха студита у світлі писань о. Климентія Шептицького. Львів : Свічадо, 1997. 58 с.
- Пікулик Н., Сенник Л. Климентій Шептицький — Слуга Божий. Львів : Свічадо, 1998. 67 с.
- Дмитрух С. Блаженний Климентій Шептицький про молитву у відроджених монастирях Студійського уставу. Львів : Свічадо, 2002. 130 с.
- Левін К. Мандрівка крізь ілюзії / Пер. з англ. Львів : Свічадо, 2007. 478 с.
- Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944). Львів : Свічадо, 2014. 512 с.
- Чорнописька В. Релігійна та громадська діяльність блаженного преподобномученика Климентія (Шептицького) (1869–1951 рр.). Львів : Галицька видавнича спілка, 2014. 302 с.
- Матковський І. Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви 1869–1951. Львів : [б. в.], 2019. 664 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бубряк Р. Б. Климентій Шептицький, архимандрит // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Климентій Шептицький, архимандрит (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.12.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
