Відмінності між версіями «Агнус Деі»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''А́гнус Де́і''' ({{lang-la|}} Agnus Dei — | + | '''А́гнус Де́і''' ({{lang-la|}} Agnus Dei — Агнець Божий) — багатозначний термін: |
'''1)''' Символічне найменування Христа-Спасителя в латиномовних перекладах [[Святе Письмо|Святого Письм]]а (див. [[Агнець Божий]]). | '''1)''' Символічне найменування Христа-Спасителя в латиномовних перекладах [[Святе Письмо|Святого Письм]]а (див. [[Агнець Божий]]). | ||
| − | '''2)''' Латиномовний піснеспів, який виконується під час римської [[Меса|меси]]: «Agnus Dei, qui tollis peccata mundi: miserere nobis» (Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу, помилуй нас). Агнус Деі є одним з основних розділів меси — його текст виконують щодня. Входить також до тексту [[реквієм]]у (заупокійної меси). Традиційно мелодія є лірично-скорботною. Агнус Деі був уведений у богослужіння римського обряду Папою [[Сергій I (650–701)|Сергієм I]] наприкінці 7 ст. як піснеспів, що супроводжує | + | '''2)''' Латиномовний піснеспів, який виконується під час римської [[Меса|меси]]: «Agnus Dei, qui tollis peccata mundi: miserere nobis» (Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу, помилуй нас). Агнус Деі є одним з основних розділів меси — його текст виконують щодня. Входить також до тексту [[реквієм]]у (заупокійної меси). Традиційно мелодія є лірично-скорботною. Агнус Деі був уведений у богослужіння римського обряду Папою Римським [[Сергій I (650–701)|Сергієм I]] наприкінці 7 ст. як піснеспів, що супроводжує ламання хліба. Видатні зразки Агнус Деі створили [[Бах, Йоган Крістіан|Й. С. Бах]], [[Бетховен, Людвіг ван|Л. ван Бетховен]], [[Верді, Джузеппе|Дж. Верді]], [[Моцарт, Вольфганг-Амадей|В. А. Моцарт]]. |
'''3)''' Овальна воскова пластина, на одному боці якої — зображення агнця, ім’я і рік [[понтифікат]]у [[Папа Римський|Папи Римського]], а на зворотному (з 16 ст.) — зображення одного чи кількох святих, переважно нещодавно канонізованих. Спочатку Агнус Деі виготовляв [[Архідиякон|архідиякон]] в [[Латеранський палац|Латеранській базиліці]] (єпископська церква в Римі) у Велику суботу (останній день перед [[Великдень|Великоднем]]). Для цього використовував воскову масу, яку змішував у посудині з єлеєм і благословляв. У 12 ст. у суміш почали додавати [[Миро|миро]] для помазання, тож Агнус Деі став символізувати не тільки Євхаристійну Жертву, а й [[Хрещення|Хрещення]] як перехід від старої людини до нової. У 16 ст. Агнус Деі заходилися розфарбовувати, проте цю практику засудив Папа [[Григорій XIII (1502–1585)|Григорій XIII]], аргументуючи, що чистий білий віск — образ народженого [[Богородиця|Дівою Марією]] тіла Спасителя. Агнус Деі роздавали вірянам у суботу [[Світла седмиця|Світлої седмиці]] після меси «для запалювання та кадіння». Цей обряд походить від традиції зберігати шматочки великодніх свічок; уперше зафіксований у 9 ст. Агнус Деі сприймався вірянами як оберіг від «усякого злого духу і грому». | '''3)''' Овальна воскова пластина, на одному боці якої — зображення агнця, ім’я і рік [[понтифікат]]у [[Папа Римський|Папи Римського]], а на зворотному (з 16 ст.) — зображення одного чи кількох святих, переважно нещодавно канонізованих. Спочатку Агнус Деі виготовляв [[Архідиякон|архідиякон]] в [[Латеранський палац|Латеранській базиліці]] (єпископська церква в Римі) у Велику суботу (останній день перед [[Великдень|Великоднем]]). Для цього використовував воскову масу, яку змішував у посудині з єлеєм і благословляв. У 12 ст. у суміш почали додавати [[Миро|миро]] для помазання, тож Агнус Деі став символізувати не тільки Євхаристійну Жертву, а й [[Хрещення|Хрещення]] як перехід від старої людини до нової. У 16 ст. Агнус Деі заходилися розфарбовувати, проте цю практику засудив Папа [[Григорій XIII (1502–1585)|Григорій XIII]], аргументуючи, що чистий білий віск — образ народженого [[Богородиця|Дівою Марією]] тіла Спасителя. Агнус Деі роздавали вірянам у суботу [[Світла седмиця|Світлої седмиці]] після меси «для запалювання та кадіння». Цей обряд походить від традиції зберігати шматочки великодніх свічок; уперше зафіксований у 9 ст. Агнус Деі сприймався вірянами як оберіг від «усякого злого духу і грому». | ||
== Література == | == Література == | ||
| − | # The earliest settings of the Agnus Dei and its tropes by Charles Mercer Atkinson. Chapel Hill: Music, 1975. 848 p. | + | # The earliest settings of the Agnus Dei and its tropes by Charles Mercer Atkinson. Chapel Hill : Music, 1975. 848 p. |
| − | # Агнец Божий // Православная энциклопедия. Т. 1. Москва : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. с. | + | # Агнец Божий // Православная энциклопедия. Т. 1. Москва : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. с. 256–257. |
| − | # The Harvard dictionary of music by Don Michael Randel. Harvard University Press, 2003. 978 p. | + | # The Harvard dictionary of music by Don Michael Randel. Harvard : Harvard University Press, 2003. 978 p. |
| + | # Normand H. Dictionnaire des symboles universelles : in 5 vol. Paris : Dervy, 2012–2017. Vol. 1. 340 с. | ||
== Автор ВУЕ == | == Автор ВУЕ == | ||
Версія за 10:51, 1 листопада 2020
А́гнус Де́і (лат. Agnus Dei — Агнець Божий) — багатозначний термін:
1) Символічне найменування Христа-Спасителя в латиномовних перекладах Святого Письма (див. Агнець Божий).
2) Латиномовний піснеспів, який виконується під час римської меси: «Agnus Dei, qui tollis peccata mundi: miserere nobis» (Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу, помилуй нас). Агнус Деі є одним з основних розділів меси — його текст виконують щодня. Входить також до тексту реквієму (заупокійної меси). Традиційно мелодія є лірично-скорботною. Агнус Деі був уведений у богослужіння римського обряду Папою Римським Сергієм I наприкінці 7 ст. як піснеспів, що супроводжує ламання хліба. Видатні зразки Агнус Деі створили Й. С. Бах, Л. ван Бетховен, Дж. Верді, В. А. Моцарт.
3) Овальна воскова пластина, на одному боці якої — зображення агнця, ім’я і рік понтифікату Папи Римського, а на зворотному (з 16 ст.) — зображення одного чи кількох святих, переважно нещодавно канонізованих. Спочатку Агнус Деі виготовляв архідиякон в Латеранській базиліці (єпископська церква в Римі) у Велику суботу (останній день перед Великоднем). Для цього використовував воскову масу, яку змішував у посудині з єлеєм і благословляв. У 12 ст. у суміш почали додавати миро для помазання, тож Агнус Деі став символізувати не тільки Євхаристійну Жертву, а й Хрещення як перехід від старої людини до нової. У 16 ст. Агнус Деі заходилися розфарбовувати, проте цю практику засудив Папа Григорій XIII, аргументуючи, що чистий білий віск — образ народженого Дівою Марією тіла Спасителя. Агнус Деі роздавали вірянам у суботу Світлої седмиці після меси «для запалювання та кадіння». Цей обряд походить від традиції зберігати шматочки великодніх свічок; уперше зафіксований у 9 ст. Агнус Деі сприймався вірянами як оберіг від «усякого злого духу і грому».
Література
- The earliest settings of the Agnus Dei and its tropes by Charles Mercer Atkinson. Chapel Hill : Music, 1975. 848 p.
- Агнец Божий // Православная энциклопедия. Т. 1. Москва : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. с. 256–257.
- The Harvard dictionary of music by Don Michael Randel. Harvard : Harvard University Press, 2003. 978 p.
- Normand H. Dictionnaire des symboles universelles : in 5 vol. Paris : Dervy, 2012–2017. Vol. 1. 340 с.
Автор ВУЕ
Й.С. Бах "Агнус Деі" (Меса Сі-бемоль мінор). Виконує А. Шолль.
