Миро
Ми́ро (від грец. μύρον — запашна олія) — у юдаїзмі, християнстві — спеціально зварена й освячена суміш ароматичних речовин, яку використовують при здійсненні таїнств, релігійних обрядодій.
Зміст
Історична довідка
Вперше мироваріння згадано в Біблії у книзі Вихід: «Далі Господь сказав Мойсеєві такі слова: Візьми такі складові для пахощів: пливучої мірри п’ятсот шеклів, запашного цинамону половину з цього, тобто двісті п’ятдесят, і пахучої тростини двісті п’ятдесят, касії п’ятсот священних шеклів та гін оливкової олії. З усього цього зробиш єлей для святого помазання — запашну суміш, мистецький витвір мироварника» (Вих. 30:22–25).
Згідно з Євангеліями, мудреці зі Сходу (див. у ст. Волхви) принесли в дарунок новонародженому Ісусу золото, ладан і миро (Матв. 2:11).
У релігійному культі миро застосовують при здійсненні таїнства миропомазання (конфірмації), освяченні новозбудованого храму (антимінсу, престолу тощо), рукоположенні священників, єпископів. Священнодійство миропомазання відоме з перших століть християнства, згадане у Кипріана Карфагенського (дата народження невідома — 258), Тертулліана, Орігена.
У православній традиції миро готують із єлею, з додаванням білого виноградного вина й різних запашних речовин (частини ароматичних культур, ефірні олії, ароматичні смоли). Перелік складників не був чітко встановлений, їх кількість могла сягати від десятка до пів сотні й більше, рецептуру змінювали залежно від наявних інгредієнтів. Освячене миро зберігали у спеціальному посуді (наприклад, мирниці, алавастрі).
Правило 6 Карфагенського собору (419) закріпило право освячувати миро винятково за єпископом. Проте на Сході прерогатива освячувати миро поступово перейшла до глав помісних церков; натомість Західна церква дотепер зберігає за кожним єпископом право освячувати миро в своїй єпархії.
Початково освячення мира не прив’язували до якогось особливого дня. У Вселенському православ’ї з 12 ст. стало традицією, щоби миро освячував Константинопольський патріарх та роздавав іншим помісним церквам, а сам чин мироваріння — у співслужінні з предстоятелями помісних церков — здійснював у Великий четвер перед Великоднем. Ця традиція збереглася дотепер: 11 Православних автокефальних церков (Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Болгарська, Кіпрська, Елладська та ін., з 2018 й Православна церква України), отримують миро від Вселенського патріарха. Чин мироваріння здійснюють що десять років. Останній раз варіння й освячення мира під час урочистої спільної Божественної літургії звершені на Страсний тиждень у квітні 2022.
У Київському християнстві
Давня Русь із прийняттям християнства отримувала миро від Константинополя. Ця практика збереглася і в післямонгольську епоху. Миро з Царгорода спеціальним чином розбавляли на місцях: вливали освячене привезене миро у щойно приготовлену суміш запашних речовин, додавали свіже миро у посудини зі старим. За припущеннями, самостійне варіння та освячення мира в Київський митрополії започатковано в 2-ій половині 15 ст., після падіння Константинополя та порушення систематичного зв’язку з Вселенським престолом.
У «Катехизисі» (1645) та «Требнику» (1646) Петра Могили згадано, що єпископи самі святять своє миро. Характерно, що після підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату і навіть у синодальну епоху київські митрополити продовжували самі готувати й освячувати миро. Крім того, указом Синоду від 1810 визначено 7 єпархій, які мали отримувати миро з Києва (Новоросійська, Чернігівська, Мінська, Подільська та ін).
З давніх часів до 1840 мироваріння звершували в Софійському соборі в Києві, з 1843 — у трапезній церкві Києво-Печерської лаври. Практика мироваріння в м. Києві зупинилася 1917, у часи Української революції та Першої світової війни.
Згідно з умовами Томосу, Православна церква України, як і давні помісні церкви, отримуватиме миро від Константинополя. За тлумаченням богословів, поширення святого мира з єдиного центру підкреслює вселенську єдність Церкви Христової, яка залишається єдиною в багатоманітті, містичним Тілом Христовим.
Додатково
Питання про те, чи вважати самостійне виготовлення й освячення мира ознакою правдивої автокефалії, є предметом полеміки і в церковному, і в релігієзнавчому середовищі. Практику мироваріння намагалися відновити і продовжити Українська православна церква Київський патріархат (з 1998), Українська православна церква в юрисдикції Московського патріархату (з 2022), однак це жодним чином не вплинуло на визнання їхнього незалежного церковного статусу.
Література
- Джерела канонічного права Православної церкви / Пер. з грец. Я. Туркала. Харків : УАПЦ, 1997. 112 с.
- Саган О. Національні прояви православ’я: український аспект. Київ : Світ Знань, 2001. 256 с.
- Степовик Д. Українська християнська абетка. Київ : Грані-Т, 2011. 80 с.
- Олександр (Драбинко), митроп. До питання Мироваріння та освячення Святого Мира в Києві // RISU. Релігійно-інформаційна служба України. 2017. URL: https://risu.ua/do-pitannya-mirovarinnya-ta-osvyachennya-svyatogo-mira-v-kiyevi_n88136
- Митрофан (Божко), архім. До історії мироваріння в Київській митрополії // Церковно-історичний збірник Волинської духовної семінарії. 2022. Вип. 3. С. 20–25.
- Катехизм Католицької Церкви // Римо-Католицька церква в Україні. URL: https://rkc.org.ua/wp-content/uploads/2021/11/katehyzm-katolyczkoyi-czerkvy.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Миро // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Миро (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.31.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
